Федір Набілкін і справжні богатирі
Жив у одному селі бобиль Федір Набілкін. Був він силою слабкуватий, та зате розумом наділений.Забажалося йому стати богатирем. "І чим я не богатир? — думає Федір Набілкін. — Чому це тільки сильні можуть бути богатирями?"
Зробив він собі полотняний шатер, сідло, взяв косу замість меча, сів на свою кволину конячку й рушив у дорогу.
Їхав, їхав і доїхав до великого міста. Бачить — стоїть біля дороги стовп, а на ньому різні висять оголошення. Вийняв він швиденько з кишені олівець і написав свою записку, що в такому-то році, такого-то місяця, такого-то числа проїжджав через це місто могутній богатир Федір Набілкін — ззаду його не наздоганяти, спереду не зустрічати, а здалеку зупинитися, шапку зняти та вклонитися!
Прибив до стовпа оголошення, а сам далі поїхав.
А тим часом їде незабаром тією ж дорогою справжній богатир Дубовик. Прочитав він оголошення, дивується: і що це за новий богатир з'явився? Як би на нього хоч глянути: ззаду наздоганяти не велено, спереду зустрічати не дозволено... Доветься здалека вклонитися!
Дубовик дав три версти крюку, заїхав уперед, шапку зняв і кричить:
— Добрий день, могутній богатирю Федоре Набілкіне! Хочу твоїм молодшим товаришем стати. Як накажеш мені їхати, позаду тебе чи спереду?
— Позаду, — каже Федір Набілкін.
Повернувся богатир назад і поїхав за ним слідом.
Приїхали на широкий зелений луг. Федір Набілкін пустив конячку свою пастися, а сам розкинув шатер і спати завалився.
І Дубовик розкинув свій шатер подалі.
На ранок встав Дубовик, почав меч точити на великому бруску. А Федір Набілкін побачив це і давай свою косу на камені наточувати. Меч точиться тихо: ших-ших, а коса — дзинь-дзинь об камінь!
Дубовик думає з заздрістю: "Ну і меч же в цього богатиря! Дзвенить — не те, що мій".
Простояли вони на лугу два дні, а на третій каже Дубовик Федору Набілкіну:
— Живе тут неподалік триголовий змій — Смок. Викликає він до себе когось із богатирів на бій. Ти сам поїдеш, чи мене пошлеш?
— Ет, — плюнув Федір Набілкін, — стану я ще про таку дріб'язок руки марати! Їдь ти!
Ну, богатир зібрався та й поїхав. А Федір Набілкін спати ліг.
Під'їжджає Дубовик до Смока.
— Ти хто? — питає Смок. — Не сам чи Федір Набілкін? Чув, чув про тебе. Говорять, оголошення навіть висить, що новий-де могутній богатир у цьому царстві завівся.
Бачить Дубовик: Смок сильно боїться нового богатиря Федора Набілкіна. Ось і каже він йому:
— Так, я саме і є Федір Набілкін.
— Ну що ж, Федоре Набілкіне, будемо битися чи миритися?
— Ні, нечиста сила, не для того їхав сюди сам Федір Набілкін, щоб миритися, а для того, щоб битися!
Витягнув богатир Дубовик свій гострий меч і відрубав Смоку всі три голови. Дві голови в болото втоптав, а третю на меч насадив і везе напоказ своєму старшому товаришу Федору Набілкіну. Приїхав і питає його:
— Куди накажеш змієву голову діти?
— Кидай у кущі! — махнув рукою Федір Набілкін.
А проїжджав на ту пору повз того міста богатир Горовик. Побачив він оголошення й здивувався: ага, ось би з ким зустрітися! Поїхав він по слідах і приїхав на широкий зелений луг. Вклонився здалеку Федору Набілкіну й каже:
— А чи не приймеш мене, могутній богатирю Федоре Набілкіне, до товаришів?
— Гаразд. Став свій шатер. Розкинув свій шатер і Горовик. На ранок каже Горовик Набілкіну:
— З'явився в нашому краї поганий Смок із шістьма головами. Так ось, ти сам поїдеш з ним битися, чи мене пошлеш?
— Ет, — плюнув Федір Набілкін, — стану я про таку дріб'язок руки марати! Їдь ти!
Поїхав Горовик, відрубав Смоку всі шість голів, а одну напоказ привіз.
— Куди накажеш змієву голову діти? — питає він Федора Набілкіна.
— Кидай цю дрантя в кущі!
І пішла кругом слава про богатиря Федора Набілкіна.
Дійшла чутка про нього і до дев'ятиголового Смока.
Викликає він Федора Набілкіна на бій. Хотів був Федір Набілкін послати і цього разу одного зі своїх молодших товаришів, та ті навідмов відмовилися.
— Ми вже, — кажуть, — їздили, тепер твоя черга, та й Смок по твоїй силі попався: нам з ним ніяк не впоратися.
Ну, нічого не вдієш — треба їхати. Та й чи годиться такому могутньому богатирю свою честь губити?
Зібрався Набілкін, сів на свою клячу й поїхав.
А Смок чекав, чекав Федора Набілкіна, не дочекався — сам до нього вийшов назустріч. Зустрілися вони на півдорозі. Як побачив Федір Набілкін перед собою дев'ятиголове чудовисько, злякався і швиденько назад ходу! А Смок за ним.
Збився Федір Набілкін з проїжджої дороги, потрапив на неїзджену. А дорога та вела в болото, в трясовину. Летів він, летів глухою дорогою та й потрапив прямо в трясовину. А Смок не розгледів і теж туди впав — тільки голови стирчать.
Федір Набілкін був легкий, одразу вискочив, а Смок засів у болоті, як пень.
Оглянувся Федір Набілкін — і дуже ж ув'яз Смок, навіть не рухнеться. Побачив він Смоків меч, підняв його якось і давай рубати голови страховиську. Відрубав усі дев'ять голів, важкий меч у болото втоптав, а сам назад пішки рушив: конячку ніяк із трясовини витягти не міг.
Приходить на луг, кричить богатирям:
— Гей, молодці! Ідіть негайно в болото-трясовину та приведіть мого коня богатирського. Я там із поганим Смоком воював, усі дев'ять голів йому відрубав.
Пішли богатирі до болота-трясовини, бачать — і справді, лежать у болоті всі дев'ять змієвих голів!
— От так силач! — кажуть. — Просто диво: втоптав поганого Смока в трясовину та всі дев'ять голів йому відрубав! А чим? І дивитися ні на що: не меч, а коса якась та й усе!
Взяв Горовик клячу під пахву й приніс її господарю.
Ще більша слава пішла про могутнього богатиря Федора Набілкіна. Дійшла чутка про нього й до самого царя Храпуна. Забажалося йому мати при собі такого славного богатиря, що дев'ятиголового Смока подолав. Послав йому запрошення.
Прибув Федір Набілкін до палацу. Царь наказав пошити йому дорогий одяг, дав у палаці найкращу кімнату, слуг і кухаря до нього приставив.
Живе Федір Набілкін припіваючи.
Минув рік, другий, а на третій виступив проти царя Храпуна злий і грізний сусідній царь Хапун.
Зібрав він таке військо, що й оком не окинути й не злічити його. Став він із військом біля столиці царя Храпуна й посилає йому оголосити: викликаю тебе на бій!
Злякався царь Храпун, питає в Федора Набілкіна:
— Що робити? Подолає мене царь Хапун...
— Не подолає! — каже Федір Набілкін. — Не хвилюйся, батюшка, а йди спати, я сам буду воювати.
Царь солодко позіхнув і завалився спати, а Федір Набілкін наказав усім кравецям, чоботарям, теслям і столярам з'явитися до столиці, кожному зі своїм інструментом.
І всі майстри з усього царства з'явилися до столиці — теслі з сокирами, кравецькі з голками, столяри з пилками, чоботарі з шилами...
Вийшов Федір Набілкін і каже:
— За три дні зробіть мені сім полків дерев'яного війська!
— Гаразд, — кажуть майстри. — Зробимо! І взялися за роботу.
Коли військо було готове, Федір Набілкін наказав:
— Виставити дерев'яне військо за містом! Так і зробили. А справжнє військо Федір Набілкін сховав у кущах.
Прокидається вранці царь Хапун, глядь — стоїть проти нього сім полків війська царя Храпуна. Значить, пора війну починати.
Цілий день стріляли солдати царя Хапуна в солдатів царя Храпуна. Весь порох спалили, всі патрони вистріляли, а нікого не вбили.
Дивується царь Хапун: чи не зачароване військо виставив царь Храпун?
Тим часом Федір Набілкін дав наказ пустити в дію справжнє військо.
Вибігли його солдати з-за кущів і давай стріляти в військо царя Хапуна. Стріляли, стріляли — все військо перебили, а самого Хапуна полонили й до царя Храпуна привели.
Розбудив його Федір Набілкін і каже:
— Що накажеш, батюшка, із полоненим зробити?
Протер царь очі, бачить — стоїть перед ним зв'язаний Хапун.
Зрадів царь, заходився сміливіше.
— У гармату його, — каже, — зарядити та вистрілити в той бік, звідки прийшов.
Так і зробили. Поїхав царь за місто, подивився — все вороже військо полегло, а його солдати живі-здорові.
— Як це тобі вдалося? — питає царь Федора Набілкіна. — Адже в Хапуна ж сили-то втричі більше було...
— Я, — каже Федір Набілкін, — воюю не силою, а розумом.
Поставив тоді царь Храпун Федора Набілкіна самим головним начальником над своїм військом, а сам спати пішов.
Спав він тепер спокійно: адже ніхто з сусідніх царів і не думав йти на нього війною.
Інші казки
