Котик, півник і лисиця

Жили-були котик та півник. Добре жили, дружно. Котик на полювання ходив, а півник обід варив, хатинку підмітав, пісні співав.

Одного разу пішов котик на полювання, а півник замкнув за ним двері та став варити обід.

Біжить лисиця, побачила хатинку і — до віконця:

— Гей, хто тут господар?

— Я, — каже півник.

— Впусти мене в хатинку.

— Навіщо?

— Посиджу трохи, відпочину з дороги.

Півник був добрий і впустив лисицю. А лисиця — цап-царап — схопила його й понесла додому. Опам’ятався півник, закричав на весь ліс:

Котику-братику!
Несе мене лисиця
За темні ліси,
За високі гори,
У глибокі нори,
По борам, по кущам —
Ох і страшно ж там!

Почув це котик, прибіг, відібрав у лисиці півника та привів його назад у хатинку.

— Ну, — каже, — дивись, наступного разу не впускай лисицю, тепер я піду далі й можу тебе не почути.

— Гаразд, — каже півник, — не впущу.

Знову пішов котик на полювання. А лисиця тут як тут.

— Півнику, голубчику, розумна головушко, відчини!

— Що тобі треба?

— Позич вогнику.

— Навіщо?

— Буду пічку топить.

— Не відчиню, бо ти мене схопиш.

— Та ні, я більше не буду.

Повірив півник лисиці й відчинив двері. А та схопила його й понесла.

Півник знову почав кликати котика:

Котику-братику!
Несе мене лисиця
За темні ліси,
За високі гори,
У глибокі нори,
По борам, по кущам —
Ох і страшно ж там!

Добре, що котик не пішов далеко від хати: почув він півника, прибіг і відібрав його у лисиці.

— Ну, — каже він півникові, — якщо ти й втретє відчиниш лисиці двері, то буде тобі біда: тепер я піду на полювання ще далі.

— Ні, — каже півник, — більше я цій лиходійці двері не відчиню.

— Дивись же!

І пішов котик у найдальші ліси.

Прибігла лисиця:

— Півнику, голубчику, розумна головушко, дай вуглинки!

— Ні, тепер я тобі двері не відчиню!

— А ти у віконце піддай.

— У віконце можна, — погодився півник.

Відчинив він віконце, а лисиця схопила його й понесла.

Кричав, кричав півник, але котик його так і не почув: дуже далеко він зайшов.

Принесла лисиця півника додому й наказала дочкам пічку топить та з півника юшку варити. А сама пішла гостей звати.

Повернувся котик з полювання, глядь — немає півника. «Може, його знову лисиця схопила? — подумав котик. — Як же його тепер із біди виручити?»

Зробив він голосисту скрипочку і пішов до лисиці.

Прийшов, сів біля воріт і загравав, приспівуючи:

Тілі-тілі, скрипочка,
Тут сиділа лисичка.
А в лисички
Новий двір
Та сім дочок
На добір.
А восьмий півник —
Це мій!

Почули лисичині дочки музику й кажуть: — Як гарно хтось грає! Побіжимо послухаємо, а півника зварити ще встигнемо.

Вибігли вони на двір та й заслухалися. А півник тим часом не дрімав: вискочив із лисячого дому й побіг із котиком додому. Так і залишилася лисиця ні з чим.

↑ Догори

Котик, півник і лисиця

Інші казки