Як ксьондзи вилікувалися
Жили-були три ксьондзи. Розжиріли вони так, що просто біда. Що вони тільки не робили, які ліки не приймали — нічого не допомагає.Порадили їм лікарі їхати на води: може, кажуть, вода з вас зайвий жирок витягне.
Пішли ксьондзи по людях гроші на дорогу збирати. Зайшли до одного чоловіка. Звали того чоловіка Адась. Все життя він працював на панській горілчаній фабриці і був на різні вигадки схильний.
Вислухав Адась товстих ксьондзів, подумав трохи, а потім каже:
— Навіщо вам, панове ксьондзи, самим по людях ходити. Поживіть у мене трохи, а я за вас цю роботу зроблю.
— Добре,— кажуть ксьондзи.— Це для нас ще краще, а то нам самим ходити важко.
Приніс Адась горілки, почав ксьондзів частувати.
П’ють ксьондзи, господаря хвалять: от, мовляв, який добрий чоловік трапився — нічого для божих слуг не жаліє!
Напилися вони дарової горілки і захрапіли на всю хату.
Господар залишив їх, а сам пішов до своїх приятелів — робітників з горілчаної фабрики.
— Так, мовляв, і так,— каже,— допоможіть, хлопці, товстих ксьондзів вилікувати.
— Це ми можемо,— відповідають приятелі.— Хіба ми не лікарі?
Прийшли вони до Адася, переодягли п’яних сонних ксьондзів у робочий одяг, а ввечері перенесли їх на панську горілчану фабрику.
На ранок отямилися ксьондзи. Дивляться — де ж це вони? Подивилися один на одного і ще більше здивувалися — замість сутан на них подерті мужицькі свитки, на ногах стоптані постоли... Все таке саме, як у робітників на панській горілчаній фабриці!
Але не довго дивувалися ксьондзи. Підходить до них панський прикажчик і як крикне:
— Ви чого тут розвалилися? Марш картоплю носити в казани!
Прикажчик подумав, що це пан нових робітників найняв, а ті прийшли сюди відлежуватися, а не роботу робити.
Хотіли було ксьондзи з прикажчиком сперечатися, а той і слухати не хоче, почав їх бити батогом.
Заревли ксьондзи:
— Ми не робітники, а ксьондзи!
— Е, та ви ще надо мною сміятися задумали!
І почав прикажчик їх бити знову, та ще дужче.
Крутилися, вертілися ксьондзи, бачать — нічого не вдієш.
— Ми підемо, підемо,— кажуть,— працювати.
— Так одразу б і казали! — заспокоївся прикажчик.— А то вигадали ще — ксьондзи! Я вас наксьонджу!
Подумали ксьондзи: “А й справді: може, нам це тільки приснилося, що ми були ксьондзами?”
Пішли вони картоплю носити. Навалять їм робітники на плечі по мішку, вони стогнуть, а несуть, тільки з-під лоба на прикажчика з батогом поглядають. До полудня цілу купу картоплі перенесли, міцні були ксьондзи.
Після обіду дав їм прикажчик нову роботу — дрова пиляти. А трапилися дрова дубові, сучкуваті. Пилять ксьондзи та все на сонце поглядають: скоро лише вечір?
Діждалися вони якось вечора і, не поївши, тут же біля теплого казана й заснули, як убиті.
На ранок піднялися, поїли разом із робітниками картоплі і — за пилу: бояться, щоб прикажчик не відхльостав.
Працюють ксьондзи на горілчаній фабриці разом із усіма, як треба, разом їдять, разом сплять.
Минув тиждень, другий, став жирок із ксьондзів спадати, а через місяць стали вони, як борзі. Подивляться один на одного й не впізнають — так схудли. “Напевно,— думають,— це нас чорти схопили і на горілчану фабрику на послух засадили”.
Одного разу після роботи принесли ксьондзам Адасеві приятелі пляшку горілки і почали їх частувати. Напилися ксьондзи й заснули без пам’яті. Взяли тоді робітники, перенесли їх до Адася в хату, зняли з них брудний одяг і спати поклали.
Прокинулися наступного ранку ксьондзи пізно й тремтять, бояться, що на роботу проспали!.. Почали швидше шукати одяг. Раптом бачать, лежать біля них справжні ксьондзівські сутани! Дивуються ксьондзи — очам своїм не вірять.
А тут заходить до них господар із сковорідкою яєшні. Запахла яєшня на всю хату, аж ніс лоскоче.
— Уставайте, уставайте, панове ксьондзи,— каже господар.— Снідати пора.
Одяглися ксьондзи й за стіл. Їдять і поглядають мовчки один на одного: мабуть, знову сон сниться!
Поснідали так і додому збираються.
Адась каже:
— Почекайте, панове, я ж вам ще грошей не зібрав на води їхати...
— Ні, ні,— замахали ксьондзи руками,— не треба нам ніяких вод: ми й так вилікувалися. І стрілою один за одним до дверей. Вискочили ксьондзи на двір і швидше кожен до свого костелу. І так швидко помчалися, що й на коні їх не наздоженеш.