Пилипко-синок

Жили собі чоловік і жінка. А дітей у них не було. Сумно жінці: нема кого колихати, нема кого втішити...

Одного разу пішов чоловік у ліс, вирубав із вільхи колоду, приніс додому й каже жінці:

— На, колихай.

Поклала жінка колоду в колиску і давай колихати, пісеньки співати.

— Люлі-люлі, синочку, з білими плечима, з чорними очима...

Колихала день, колихала другий, а на третій дивиться — лежить у колисці хлопчик!

Зраділи чоловік і жінка, назвали сина Пилипком і стали за ним доглядати.

Підріс Пилипко і каже батькові:

— Зроби мені, тату, золотий човник, срібне весло — хочу рибу ловити.

Зробив йому батько золотий човник, срібне весло і відправив на озеро рибу ловити.

А синок — як ловити, так ловити — день-увесь ловить і ніч ловить. Навіть додому не йде: дуже добре риба ловиться! Мати йому сама обід носила. Принесе до озера і кличе:

— Пилипко-синочку, виходь на бережок, з'їж пиріжок!

Підпливе Пилипко до берега, викине з човна рибу, сам з'їсть пиріжок і знову на озеро.

Дізналася стара відьма Баба-Яга — кістлява нога, як мати кличе Пилипка, і вирішила його зі світу зжити.

Взяла вона мішок і кочергу, підійшла до озера і почала кликати:

— Пилипко-синочку, виходь на бережок, з'їж пиріжок!

Пилипко подумав, що це мати, і підплив. А Баба-Яга підчепила кочергою човник, витягнула на берег, схопила Пилипка і — у мішок.

— Ага, — каже, — більше не будеш ти рибку ловити!

Закинула мішок за плечі і понесла до себе, у лісову гущавину.

Довго вона несла, втомилася, сіла відпочити і заснула. А Пилипко тим часом вибрався з мішка, наклав у нього важких камінців і повернувся знову до озера.

Прокинулася Баба-Яга, схопила мішок з камінням і, кряхтя, понесла додому.

Принесла і каже своїй доньці:

— Звари мені на обід цього рибака. Висипала Баба-Яга мішок на підлогу, а там тільки каміння...

Розлютилася Баба-Яга, як закричить на всю хату:

— Я тобі покажу, як мене обманювати! Побігла вона знову на берег озера і давай кликати Пилипка:

— Пилипко-синочку, виходь на бережок, з'їж пиріжок!

Почув це Пилипко:

— Ні, — каже, — ти не моя мати, а відьма, Баба-Яга: я тебе знаю! У моєї мами голос тонший.

Як не кликала Баба-Яга, а Пилипко її не послухався.

"Гаразд, — подумала Баба-Яга, — зроблю я собі голос тоншим".

Побігла вона до коваля і каже:

— Ковалю, ковалю, нагостри мені язик, щоб був тоншим.

— Гаразд, — каже коваль, — наточу. Клади на ковадло.

Поклала Баба-Яга свій довгий язик на ковадло.

Взяв коваль молот і почав кувати язик. Викував так, що він зовсім тонким став.

Побігла Баба-Яга до озера і кличе Пилипка тоненьким голосом:

— Пилипко-синочку, виходь на бережок, з'їж пиріжок!

Почув Пилипко і подумав, що це мати його кличе. Підплив він до берега, а Баба-Яга — цап його та в мішок!

— Тепер ти мене не обдуриш! — радіє Баба-Яга.

І, не відпочиваючи, принесла вона його прямо додому. Висипала з мішка і каже доньці:

— Ось він, обманщик! Топи піч, звари його. Щоб був до обіду готовий.

Сказала, а сама кудись пішла. Розтопила донька піч, принесла лопату і каже Пилипкові:

— Лягай на лопату, я тебе в піч посаджую. Ліг Пилипко і підняв ноги вгору.

— Не так! — кричить відьмина донька. — Так я тебе в піч не посаджую.

Пилипко спустив ноги вниз.

— Не так! — знову кричить відьмина донька.

— А як же? — питає Пилипко. — Покажи сама.

— Дурний ти! — лаяла його відьмина донька. — Ось як треба. Дивись.

Лігла вона сама на лопату, витягнулася. А Пилипко за лопату — та в піч! І заслінкою її прикрив, і міцно відьминою ступкою притиснув, щоб не вискочила з гарячої печі.

Тільки він вибіг із хати, бачить — іде Баба-Яга.

Стрибнув Пилипко на високий густий явір і сховався у гілках.

Увійшла Баба-Яга в хату, понюхала — пахне смаженим. Дістала з печі смажене, наїлася м'яса, кістки на двір викинула і почала на них котитися, примовляючи:

— Поваляюся, покатаюся, Пилипкового м'яса наївшись, крові напившись.

А Пилипко їй у відповідь з явора:

— Поваляйся, покатайся, доньчиного м'яса наївшись, доньчиної крові напившись.

Почула це відьма, так і почорніла від злості.

Побігла до явора і давай його зубами підгризати. Гризла-гризла, зуби поламала, а міцний явір стоїть, як стояв.

Побігла тоді Баба-Яга до коваля:

— Ковалю, ковалю, викуй мені стальну сокиру, а то я твоїх дітей з'їм.

Перелякався коваль, викував їй сокиру. Прибігла Баба-Яга до явора, стала його рубати.

А Пилипко каже:

— Не в явір, а в камінь! А відьма своє:

— Не в камінь, а в явір! А Пилипко своє:

— Не в явір, а в камінь!

Тут сокира як удариться об камінь — весь вищербилася.

Завила від злості відьма, схопила сокиру і побігла до коваля точити.

Бачить Пилипко — почав явір хитатися. Підрубала його відьма. Треба рятуватися, поки не пізно.

Летить зграя гусей. Пилипко до них:

— Гуси, гуси, скиньте мені по пір'їнці! Я з вами до батька-матері полечу, там вам заплачу. Гуси скинули йому по пір'їнці. Зробив Пилипко з цих пір'їнок тільки півкрила. Летить друга зграя гусей. Пилипко просить:

— Гуси, гуси, скиньте мені по пір'їнці! Я з вами до батька-матері полечу, там вам заплачу...

І друга зграя скинула йому по пір'їнці.

Потім прилетіла третя і четверта. І всі гуси скинули Пилипкові по пір'їнці.

Зробив собі Пилипко крила і полетів за гусями.

Прибігла відьма від коваля, рубає явір, так тріски й летять.

Рубала, рубала, а явір — бух! — упав на відьму і задушив її.

А Пилипко прилетів з гусями додому. Зраділи батько з матір'ю, що Пилипко повернувся, посадили його за стіл, почали частувати.

А гусям дали вівса. Ось і казка вся.

↑ Догори

Пилипко-синок

Інші казки