Зайченята

Сіли два зайчики в лісочку під березкою, гріються на теплому сонечку й розмовляють.

А в лісочку так добре!.. Мушки гудуть, один за одним женуться, крильцями дзвенять, ніби сміються. А он дрізд посвистує, хлопчика Пилипка дражнить:

— Пілюп! Пілюп!

А Пилипка по вересочку з кошиком ходить, боровички розглядає.

Ще далі зозуля кує.

Ну, так світло, тепло, весело!

Але не весело зайчикам, розмова у них невесела.

— Ох, яка гірка наша доленька! — каже один зайчик. — Бійся кожного денька, тремти кожної хвилинки, прислухайся, чи не ходить твій ворог близько.

— А скільки в нас ворогів! Хто тільки не кривдить нас, бідних зайчиків! Кривдять нас люди, кривдять звірі; навіть хижі птахи — шуліки, сови, пугачі — і ті нас, зайчиків, докучають.

— І як рятуватися нам від злих наших ворогів? Де шукати захисту? Одна тільки надія на наші ніжки: понесуть від лиха — наше щастя, не понесуть — пропала наша шкурка!

І гірко-гірко заплакали зайчики. Плачуть і сльози лапками витирають.

— Ну, як нам на світі жити? — каже другий зайчик. — Ніхто нас не боїться — зовсім ніхто!.. Піти, може, та й у воду кинутися!

Наплакалися, нагорювалися бідні зайчики й пішли до озера топитися з горя.

Прийшли до озера, зупинилися, попрощалися один з одним. Підійшли до самого бережка, щоб у воду кинутися, і раптом бачать — стриб жаба на кочку. Побачила зайчиків і злякалася.

— Еге, — каже один зайчик, — є, виявляється, на світі істоти, що й нас бояться. Видно, їм ще важче на світі жити.

Переглянулися зайчики й побігли назад у лісок.

↑ Догори

Зайченята

Інші казки