Петрушка
Жив на світі один пан. Велике було в нього маєток, а всякого добра й не злічити. Але з усіх своїх багатств найбільше любив він свою гончу. І хитра ж була ця собака — ну, прямо, як людина. Що пан їй не накаже — все зробить. І ім’я дав їй пан не якесь, а людське: Петрушка.А треба сказати, що пан той був злий-презлий. Жоден робітник не міг прослужити в нього більше тижня.
І сталося одного разу так, що пан зовсім без робітників залишився: всі повтікали. Спробував він був сам за роботу взятися. Та де там: і робити нічого не вміє, і лінується. Звісна річ, звик на готовому жити. Запряг тоді пан коня і поїхав робітників шукати. Їздив-їздив, а ніхто до нього не йде: всі знали, що поганий цей пан!
Повертається пан додому сердитий. Дивиться — назустріч хлопець іде та пісню співає. А сам обірваний та босий.
«Ну, — думає пан, — запитаю, може, хоч цей оборванець піде до мене в батраки».
Притримав він коня.
— Гей, босоногий хлопче, — кричить, — чи не наймешся ти до мене в робітники?
Зупинився хлопець.
— А чого ж, — каже, — не найнятися, коли добрий пан трапився. Давай наймай.
Усміхнувся пан і думає: «Еге, видно, найметься, коли добрим мене вважає».
— Ну, так сідай на віз, — каже.
Сів Янко (так звали того хлопця) на панський віз, і поїхали вони до маєтку.
Приїжджають додому, а пан і каже Янкові:
— Бери другу коня, їдь у ліс по дрова.
Янко зніяковів.
— Може, пане, спочатку б пообідати... Я, бачиш, з дороги проголодався.
— А я хіба тебе обідати наймав, а не працювати? — закричав пан. — От який хитрий!
Почухав Янко потилицю і каже:
— Та я ж не знаю, де панський ліс і які там дерева рубати.
— Ну, — відповідає пан, — я втомився і не можу тобі розповідати. Це зробить мій пес Петрушка. Я йому шепну, і він тебе відведе, куди треба.
Запряг Янко коня і поїхав слідом за собакою. Радіє собака, що вибралася на волю, і давай стрибати та куди попало бігати. І Янко слідом за ним. Собака в калюжу — і робітник з возом за ним, собака в кущі — і Янко туди ж.
Так ось і до лісу приїхали.
Тільки зрубав Янко одне дерево, а собака повернулася і додому побігла. Кинув Янко роботу, сів на віз і слідом за собакою. Куди собака — і Янко туди.
Побачив пан, що робітник без дров повернувся, накинувся на нього і давай його бити. Бив-бив, ледь не забив.
На ранок розбудив пан Янка і каже:
— Іди, ледащо, барана заріж: сьогодні гості до мене приїдуть.
— А якого, пане, барана зарізати? — питає Янко.
Пан махнув рукою:
— Мені лінь тобі розповідати. Поклич Петрушку — до якого він підбіжить, того й ріж.
Узяв Янко ніж, який побільше, покликав собаку і пішов у кошару. А кошара у пана велика — і овець, і баранів у ній багато. От і став собака бігати по кошарі: підбігає до одного барана, до другого. А Янко слідом за ним — і хвать по горлу, по горлу тих баранів, до яких підбігає Петрушка. Так усіх і порізав.
Прийшов пан подивитися, чи гарного барана зарізав Янко для гостей. Як подивився на кошару, так за голову й схопився: усі барани його порізані!.. Знову почав пан бити Янка. Бив-бив, ледь до смерті не забив.
Леледь очуняв Янко, а пан йому й каже:
— Тепер, дурню, вари баранину! Та дивися, щоб була смачна: перцю підсип і петрушки покроши.
Думав-думав Янко, що це за петрушка, а потім згадав: та це ж так панського собаку звуть! Зарізав він собаку, здер шкуру, а м’ясо покрошив дрібно і — у казан, як пан наказав.
Зібралися у пана гості. Почав Янко бараниною їх частувати. Їдять пани собачину, аж за вухами тріщить. Наїлися так, що й дихати не в силах.
— А тепер, дорогі гості, — каже пан, — покажу я вам свою вчену собаку. Гей, Янко, поклич сюди Петрушку.
— Яку, пане, Петрушку? — дивується Янко. — Ти ж сам мені наказав її покрошити та баранину приправити.
Як почув це пан, так і позеленів від злості. А тут його так замутило, що всі нутрощі перевернулися. Ну, і з пана дух вийшов.
Інші казки
