Панові наука

Ну, так слухайте! Розповім вам не казку, а бувальщину.

Було це ще за часів панщини. І лихі ж були пани! Не люди, а звір'я. Попадеш до такого пана, і хоть лягай та помирай: нічим йому не вгодиш. І правду кажуть: "Чорта няньчити — не уняньчити".

Так от і пан. Хоч як ти стараєшся і добре працюєш, а він усе покрикує: "Не так, негіднику, не так, оборванче, не так, пся крев!" — і їсть тебе поїдом, знущається, зневажає. А ледь що не вгодиш — живцем шкуру здеруть.

Ой, тяжко, як тяжко було жити при панах!

Так от. Був у одному маєтку такий злий пан. І чого він тільки не витворяв! Як тільки над людьми не знущався. Не одного до смерти забив. А своїх кріпаків і за людей зовсім не вважав.

Наказав раз той поганий пан, щоб усі, хто мав волів на продаж, приводили їх тільки до нього на панський двір. Розставив по краях села сторожу і не дозволяв проїжджати туди жодному купцю. А якщо хто приведе на панський двір вола на продаж, то пан подивиться і скаже:

— Ти що це привів, осле? Адже це ж не віл, а козел!

І заплатить, як за козла. А хто наважиться йому перечити — пошле того на стайню і вдарить різками.

Довго мучилися люди з таким поганим паном, довго терпіли, та що вдієш, кому пожалієшся? Адже пани тоді всюди сиділи — і в судах, і в маєтках.

Та знайшовся, нарешті, один чоловік, що відплатив пану за всі людські образи й сльози.

Був це кмітливий і сміливий хлопець, звали його Римша. Рано він осиротів, але й сам якось обзавівся господарством. Гордий був хлопець Римша. Ніхто не наважувався його пальцем торкнути.

Ось привів раз Римша на панський двір вола продавати. Вийшов пан на ґанок і каже:

— Що ж це ти привів, осле? Адже це ж не віл, а козел!

Оглянувся Римша, бачить — нікого кругом немає, показав пану хворостину й питає:

— Що це, пане: береза чи лоза? Я ж тобі привів вола, а не козла!

І давай бити пана хворостиною. Бив, бив, поки рука не заболіла.

— Ось тобі, — каже, — за те, що ти над людьми знущаєшся! Коли одужаєш, то чекай на мене ще в гості.

Сказав так Римша, залишив вола і в ліс утік. Знайшли дворові люди пана непритомного — так його Римша відлупцював. Тільки на третій день пан опам'ятався.

— Спіймати мені Римшу! — наказав він слугам.

Та де там! Його й слід уже простыв. Були тоді ліси густі, темні. Живи собі в них скільки хочеш, ніхто тебе не знайде.

Іде день за днем, а пан ніяк одужати не може. Яких тільки лікарів не кликали — а толку ніякого: мабуть, добре-таки відбив йому Римша печінки.

А тут незабаром приїжджає до маєтку новий лікар із цілим скринею різних ліків. Покликав до себе пан нового лікаря, частує його й просить, щоб той його вилікував.

— Добре, — каже лікар, — я пана вилікую. Треба тільки баню натопити.

Натопили слуги баню. Повів лікар пана до бані, посадив його на полік і наказав за жердину триматися обома руками. А сам став натирати його різними мазями.

Сидить пан, за жердину тримається та тільки покряхтує.

Та недовго кряхтів він. Незабаром лікар дістав із кишені шкіряний ремінь, прив'язав ним до перекладини панські руки і заткнув йому рота кляпом. Потім узяв хворостину й каже:

— Що це, пане: береза чи лоза? Я ж продав тобі вола, а не козла!

Бачить пан, що це сам Римша, а не лікар, і хотів був закричати, та не може — у роті кляп!

Вертиться пан, як в'юн на гарячій сковороді, а Римша лупцює його, куди попало. Ледачи всю шкіру з пана не здер. Потім сів на коня й поїхав. Тільки його й бачили.

Довго хворів пан. Усі думали, що вже кінець йому. Та лихого й смерть не бере: навесні пан одужав і задумав за кордон, на води, їхати. Почав він збиратися, а тут якраз грошей не вистачає. От і вирішив пан продати ліс. Оголосив про це, і стали купці наїжджати, ліс оглядати. Торгувалися-торгувалися, та ніяк не можуть у ціні зійтися: пан, бачте, був скупий і дуже дорожився.

Приїхав одного разу до маєтку якийсь дуже багатий на вигляд купець. Повів його пан ліс оглядати. Пан хвалить ліс, хоче подорожче взяти з купця, а той усе піддакує й веде його далі в гущавину. Забралися вони в такі нетрі, що й світу божого не видно. Ось купець і почав руками сосни обхоплювати, сажнем товщину міряти. Обхопив і пан одну сосну.

— Ось дивись, — каже, — яке бревнище! Прямо золото, а не ліс.

А купець дістав із кишені ремінь та й прив'язав пана до сосни. Потім витягнув із-під поли хворостину, показав пану й питає:

— А що це, пане: береза чи лоза? Я ж тобі продав вола, а не козла!

І почав пана лупцювати... Бив, бив, скільки влізло, та так і кинув його прив'язаного до сосни.

Цілий день простояв пан біля дерева, поки не знайшли його там дворові люди.

Майже рік після того провалявся пан, а все ніяк не одужує.

Знову радять йому лікарі їхати на води. Продав пан ліс, зерно, худобу. Зібрав багато грошей і зібрався за кордон їхати, на води.

А Римша все за паном слідкує. Дізнався він, якою дорогою пан поїде, і влаштував на нього засідку: розставив на три гони один від одного двох вершників із хворостинами.

Під'їжджає пан до першого хлопця, а той тряхнув здалеку хворостиною й кричить:

— Що це, пане: береза чи лоза?

— Тримай його, тримай! — кричить пан кучеру. — Це ж Римша!

Кучер хап ножем по посторонках, сів на пристяжну й погнався за хлопцем.

Тільки він зник із очей, під'їжджає до панської карети другий такий самий хлопець. Замахнувся здалеку хворостиною й каже:

— Що це, пане: береза чи лоза?

— Хапай його, хапай, негідника! — кричить пан лакею. — Це ж Римша.

Сів лакей на другу коня й помчався за хлопцем. Залишився пан у кареті сам. Раптом звідкись перед ним з'являється Римша. Вийняв він із-під поли хворостину, тряхнув нею й питає:

— Що це, пане: береза чи лоза? Я ж продав тобі вола, а не козла!

Відлупцював Римша пана, забрав у нього гроші й пішов у ліс, до своєї землянки.

Багато добра потім зробив Римша бідним людям: і грошима їм допомагав, і від лихих панів рятував.

Ще й досі в густому лісі між Запіллям і Новосілками стоїть гора. Називають її Римшиною горою. Кажуть, там і жив гордий і сміливий хлопець Римша.

↑ Догори

Панові наука

Інші казки