Дідусь Петко і баба Пена

Жили-були в одному селі дідок і баба — дідько Петко і баба Пена. Любили вони смачно поїсти, взимку в теплі поспати, а влітку в холодку подрімати. Одного тільки не любили — працювати.

— Робота мені ні до чого, — говорив дідько Петко.

Якось баба Пена зварила в горщику бобову юшку. Сіли старі за стіл, вилакали весь горщик, наїлися досита.

Ось баба Пена й каже:

— Я зварила юшку, а ти засукай рукави та вимий горщик. Вранці він мені знадобиться — буду корову доїти.

— Не стану, — відповідає дідько Петко. — Це жіноча справа. Сама вимий!

— Не буду я мити!

— Ну, нехай стоїть немитий.

Настала ніч. Лягли старі спати, а горщик залишився немитий.

— Слухай, — каже дідько Петко дружині, — ти вранці встань раніше та закип’яти мені молока. Поїм молочної тюрі та піду в поле.

— А в що мені доїти молоко? Горщик-то немитий стоїть. Вимиєш — надою.

— Не стану я його мити, — упірається дідько Петко. — Краще давай побиймося об заклад. Хто програв, той і вимиє.

— Давай, — каже баба Пена. — А як?

— Будемо обоє мовчати. Хто перший не витримає, вимовить слово, той нехай і миє горщик.

Замовкли старі, та й заснули. Минула ніч, зійшло сонце. Селяни йдуть на роботу. Пастух зібрав стадо, гони́ його на полянку пастись. На дворі в старих корова мука́є — нема кому її подоїти та на пасовисько вигнати.

А старі сидять собі, посиджують та мовчать. Тут вже й сусіди занепокоїлися, почали заглядати через тин. Не можуть зрозуміти, що таке трапилося в дідька Петка — корова стоїть прив’язана, мука́є, а на дворі нікого нема.

Увійшли сусіди в хату й питають:

— Що у вас таке, бабо Пено? Чому не доїш корову?

Мовчить баба Пена.

— Дідьку Петку, скажи хоть ти словечко! Чому баба Пена мовчить?

Але дідько Петко теж ні слова. Тільки головою хитає, як кінь.

— Ну й справи! — каже один сусід. — Старі-то, мабуть, оніміли. Побіжіть-но за лікарем, та швидше! Ігнатко, біжи, сину, поклич лікаря.

Ігнатко побіг за лікарем. А той жив у дальньому кінці села. Поки хлопчина за ним бігав, сусіди почали розходитись хто куди: один поспішає в поле, другий на базар, третього вдома робота чекає. Залишилися лише двоє біля «онімілих» старих — одна старенька і піп.

Піп теж збирався йти і каже старенькій:

— Ти, старенько божа, залишайся тут, поки не прийде лікар. Приглянь за старими. А то як би з ними не сталося чого лихого.

— Не можу, батюшка.

— Чому не можеш?

— У нинішні часи ніхто даром не працює. Заплатіть — залишусь.

— Як? На твою думку, я тобі маю платити? Я? Та де ж це видано, щоб попи гроші платили?

Оглянувся піп навколо — на лаві висить дерта кацавейка. Пішов він зняти кацавейку, а баба Пена як завищить:

— Ти що? Хочеш віддати мою кацавейку цій ледащиці? А я в чому ходитиму?

Почув дідько Петко, як розкричалася його стара, підвівся і каже:

— Ну, бабо, ти заговорила перша — програла заклад. Іди тепер вимий горщик.

Здогадалися тоді і піп, і старенька, чому дідько Петко і баба Пена оніміли. Похитали вони головою та пішли собі геть.

↑ Догори

Дідусь Петко і баба Пена

Інші казки