Дурна старуха та її хитрий син

В одному селі жила стара жінка, і було в неї два сини. Один син помер, а другий жив з матір'ю і працював, де доведеться.

Стара була жадібною і дуже глупою. Одного разу, коли її сина не було вдома, до них у двері постукав солдат. Стара відчинила йому двері і запитала:

— Що тобі треба?

— Пусти мене переночувати, — сказав солдат. — Я дуже втомився і зголоднів.

Старій стало шкода їжі, і вона відповіла:

— Нічого мені тобі дати, сама живу впроголодь, та й дім мій зовсім маленький, немає куди тебе положити.

Солдат розвернувся і збирався йти, але старій стало цікаво, звідки він іде, і вона запитала його про це. А солдат їй і відповідає:

— З того світу.

— А не бачив ти там, — питає стара, — мого синочка, що минулого року помер?

— Як не бачив, та ми з ним найкращі друзі! — відповів солдат.

— І як йому там живеться?

— Ох, важко! Призначили його на роботу — журавлів пасти. А вони постійно в кущі тернові забираються, всю одежу він уже на собі подер. Так і ходить у лахмітті.

Тоді стара побігла в дім, витягла зі скрині шмат дорогої теплої тканини і віддала солдату зі словами:

— Передай моєму синочкові, щоб пошив собі костюм.

— Гаразд, бабусю, так вже й бути, — сказав солдат, узяв тканину й пішов із села.

Вечором повернувся син, а стара йому й розповідає — от, мовляв, приходив молодець із того світу, я йому віддала шмат дорогої тканини для твого брата.

Розсердився син та й каже:

— Ну й дурна ж ти, матусю! Сьогодні ж йду з твого дому, піду по світу, коли знайду десь жінку дурнішу за тебе, то повернуся назад і буду годувати й поїти тебе до кінця твоїх днів. А коли нікого дурнішого не знайду, то й не чекай мене!

І вирушив він того ж дня в дорогу. Наступного дня прийшов в інше село і зупинився біля багатого дому, де на подвір'ї паслася свиня з поросятами. Увійшов він у двір і став свині кланятися. Побачила це господиня дому і послала служанку дізнатися, нащо хлопець свині кланяється. Служанка вибігла на двір і питає:

— Гей, дурню, моя господиня хоче знати, нащо ти свині кланяєшся?

— Передай своїй господині, що ваша свиня — сестра моїй свині, а моя свиня виходить заміж і послала мене запросити вашу свиню до неї на весілля.

Служанка повернулася додому й передала його слова господині. Та так і покотилася зі сміху:

— Де це чувано, щоб свиням весілля влаштовували! Оце дурень! Зіграю ж я з ним жарт! Нехай запряжуть віз, та й прикрасять свиню моїми намистами, а поросят — моїми капелюшками. Моя свиня на весілля пішки не ходить! Нехай усі сусіди посміються з дурня.

Прикрасили свиню та поросят, посадили їх у віз, запрягли двох найкращих коней та й вивели з двору. Хлопець узяв віжки, сів на віз і поїхав геть.

Вечором повернувся господар, який увесь день полював. Дружина йому всю цю історію розповіла, заливаючись сміхом. Чоловік сказав їй:

— Ох, жінко, та ти в багато разів дурніша за того хлопця! В який бік він подався?

І, сівши на коня, чоловік погнався за возом.

Коли хлопець побачив за собою погоню, він відігнав коней і віз з дороги й сховав у кущах. А сам повернувся на дорогу, поклав капелюха на пеньок і сів поруч. Незабаром вершник дістався до нього і став розпитувати про віз.

— Як же, — відповів хлопець, — я бачив віз. Тільки вже давно він проїхав повз, важко тобі буде його наздогнати.

— Ти молодший, дожени їх замість мене! — благав вершник, — А вже я тебе винагороджу.

— Рад би допомогти тобі, та не можу, стережу господарського сокола.

— Так давай я постережу замість тебе!

— Ти впустиш, а з мене потім відповідь.

Запропонував тоді господар воза хлопцеві тисячу монет у заставу, двісті монет за те, що він дожене віз. Гроші заплатив наперед і віддав свого коня. І сів поруч із пеньком чекати. Довго він так сидів, поки сонце не зайшло. Збирався повертатися додому, підняв капелюха, щоб забрати сокола — а там пусто. Зрозумів він, що це той самий хлопець, який виманив віз у його дружини, обдурив і його теж. Повернувся він тоді до дружини й помирився з нею.

А хитрий хлопець повернувся за возом і спокійно вирушив далі в дорогу, до рідного села. Пригнав він на двір свиню з поросятами, трьох коней та віз. Увійшовши в дім, кинув на стіл важкий гаманець із грішми і сказав:

— Що ж, матусю, як обіцяв, годуватиму тебе ще сто років. На світі є люди, набагато дурніші за тебе!

↑ Догори

Дурна старуха та її хитрий син

Інші казки