Чому старим пошана

Один жорстокий цар видав такий закон: усіх старих людей убивати.

— Старі люди не можуть ні жати, ні орати, ні дерева рубати, — говорив він. — Тільки вдома сидять, хліб даром їдять та під ногами плутаються.

І ось царські кати засукали рукави й взяли сокири в руки. Усіх старих людей переказанили. Залишився на тій землі лише один старий — батько одного боярина. Пожалів боярин старого батька, не видав його катам, а сховав у схованці й там годував. Ніхто про нього не знав, не відав.

У жорстокого царя був вороній кінь, такий норовистий, яких світ не бачив. Не те що об'їздити його, але й підійти до нього ніхто не смів. Жила в царському палаці одна знахарка, хитра баба. Одного разу спитав її цар, як об'їздити коня. А вона йому у відповідь:

— Як об'їздити? А накажи, государю, своїм боярам звити аркан із піску. Заарканиш свого вороного коня піщаним арканом, стане він тихіший за ягня.

Скликав цар усіх бояр і оголосив свою волю:

— Завтра ж доставте мені аркан із піску. А якщо з'явитесь у палац без аркана, я вас усіх до одного переказню.

Розійшлися бояри, понуро опустивши голови. Ніхто не розумів, як це можна звити аркан із піску. Серед бояр був і той, хто врятував від страти свого батька. Повернувся він додому, а старий його й питає:

— Що зажурився, сину?

Боярин розповів, чого вимагає цар.

— Тільки й усього? — каже старий. — Ну, тобі боятися нічого. Завтра вранці, коли ви всі зберетеся в палаці, цар вас спитає: "Де аркан?", а ти йому відповість: "Царю-государю, ми готові звити аркан із піску, та не знаємо, який тобі потрібен — товстий чи тонкий. Дай нам зразок".

Син виконав батьківську пораду. Наступного дня вислухав цар розумну відмову, похилив голову й каже:

— Що правда, то правда, треба б вам дати зразок, та тільки ніде його взяти.

І не став цар бояр карати.

Того літа трапилася велика посуха, якої на землі ще ніколи не бувало. Все вигоріло — і трави, і хліба. Житниці спорожніли, ні зернини не залишилося на насіння. Налякалися люди — чи не померти б з голоду! Царю теж турбота не мала. Скликав він знову своїх бояр і наказує:

— Слухайте царське слово! Завтра ж з'явіться в палац і доповісте мені, де взяти зерна на посів. А якщо ні — я з вас усіх голови познімаю.

Вийшли від царя бояри самі не свої. Що робити? Ніде ні зернини — хоч кулею покоти! І ось бачить старий — той, що жив у схованці — син його знову зажурився. Став він сина розпитувати, а той йому у відповідь:

— Ну, батьку, цього разу й ти мені не допоможеш.

— Чому?

— Бо в усій нашій землі немає ні зернятка, а цар наказав нам, боярам, завтра ж доповісти йому, де знайти насіння на посів.

— Не бійся, сину. Ось ви завтра прийдете до царя, а ти й порадь йому, щоб він наказав селянам розрити всі мурашники, які тільки є в нашому царстві. Там знайдуть зерно, що мурахами зібрано.

Наступного дня селяни розрили мурашники і в кожному набрали по мішечку крупного зерна. Тоді цар милостиво обійшовся з боярином і спитав:

— Скажи, хто дав тобі таку мудру пораду?

— Не смію, государю. Скажу — накажеш мене повісити.

— Говори! Ні волосини не впаде з твоєї голови.

Тут уже боярин зізнався, що сховав свого батька, а старий навчив його відмовитися від піщаного аркана і вказав, де знайти приховане зерно.

І тоді видали новий закон: ніхто не сміє ображати старих людей, і коли вони йдуть вулицею, кожен повинен поступатися їм дорогою.

↑ Догори

Чому старим пошана

Інші казки