Каміння з неба сиплеться
Жив собі півник-червоний чубчик. Був півник, як і всі півники: хвіст — зелений, чобітки — жовті. Ходив важливо по подвір'ю, хоч сам був страхополох. Усіх боявся: і собаки з пухнастим хвостом, і довговухого осла, і кульгавого кота. Бувало, злякається чогось, почне махати крильми, кукурікати — підніме на ноги все подвір'я.Якось рився півник під шовковицею, зернятка клював. Раптом подув легенький вітерець і збив ягідку з найнижчої гілочки. Ягідка впала півникові на спину.
Злякався наш півник, та як закричить:
— Ой-ой-ой! Хто мене вдарив?
— Це з неба каміння сиплеться! — пожартував вітер.
— Кукуріку! — заверещав півник і кинувся тікати. Перелетів через тини, через дахи, вибіг за околицю. Зустріла йому там качка-крякушка і питає:
— Чого ти біжиш, півнику?
— З неба каміння сиплеться! — відповідає півник, а сам ледве дух переводить. — Біжи й ти, а то нас каміння вб'є!
— Ось тобі на! — крякнула качка-крякушка і побігла врозвалку за півником.
Він біжить, вона біжить, він біжить, вона біжить, і зустріли вони їжака-голкошкіра.
— Чого ти біжиш, півнику? — підняв догори їжак свій гострий носик.
— Запитай у качки! — відповідає півник.
— Чого ти біжиш, крякушко? — питає їжак качку.
— З неба каміння сиплеться! — крякнула качка. — Біжи швидше, поки нас не зачепило.
І побігли один за одним: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка та їжак-голкошкір. Бігли, бігли, ледве ноги не поламали.
Звідки ні візьмись назустріч їм зайчик-бігайчик. Питає зайчик півника:
— Чого ти біжиш, півнику?
— Запитай качку!
— Чого ти біжиш, качко?
— Запитай їжака!
— Скажи, їжаче, чого ти біжиш?
— З неба каміння сиплеться. Біжи й ти, поки тебе по голові не вдарило.
Пристав до них і заєць. Стало їх четверо. Пам'ятаєш їх? — Півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжак-голкошкір і зайчик-бігайчик. Кинулися вони в ліс. Тільки вбігли туди, назустріч їм вискочила лисичка-сестричка.
— Чого ти біжиш, півнику? — запитала лисичка-сестричка.
— Запитай качку!
— Чого ти біжиш, качко?
— Запитай їжака!
— Чого ти біжиш, їжаче?
— Як же мені не бігти, коли з неба каміння сиплеться! Біжи й ти з нами.
— Батюшки! — зітхнула лисичка передніми лапками і побігла за ними.
Стало їх п'ятеро: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжак-голкошкір, зайчик-бігайчик і лисичка-сестричка.
Бігли, бігли, поки не зустріли сірого вовка.
— Чого ти біжиш, півнику? — питає сірий вовк.
— Запитай качку! — відповідає півник.
— Чого ти біжиш, качко?
— Запитай їжака!
— Чого ти біжиш, їжаче?
— Запитай зайчика!
— Чого ти біжиш, бігайчику?
— Запитай лисичку-сестричку!
— Чого ти біжиш, лисичко-сестричко?
— Як же мені не бігти, — відповідає лисичка-сестричка, — коли з неба каміння сиплеться. Біжи й ти з нами!
— Ау-у-у! — завулкав сірий вовк і кинувся слідом за лисицею.
Стало їх шестеро. Пам'ятаєш їх? — Півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжак-голкошкір, зайчик-бігайчик, лисичка-сестричка та сірий вовк.
Бігли, бігли, добігли до ведмежої галявини. Там зустрів їх косолапий Мишка.
— Чого ти біжиш, півнику? — заревів косолапий Мишка.
— Запитай качку!
— Чого ти біжиш, крякушко?
— Запитай їжака!
— Чого ти біжиш, їжаче?
— Запитай зайчика?
— Чого ти біжиш, зайчику?
— Запитай лисичку-сестричку!
— Чого ти біжиш, лисичко-сестричко?
— Запитай сірого вовка!
— Скажи, кумане, чому ти біжиш?
— Тому що… тому що й інші біжать, — відповів дурний вовк, забувши, чому він побіг за товаришами.
— Ну, що ж, тоді й я побіжу, — сказав косолапий Мишка і поплівся останнім.
Стало їх семеро: півник у жовтих чобітках, качка-крякушка, їжак-голкошкір, зайчик-бігайчик, лисичка-сестричка, сірий вовк і косолапий Мишка.
Бігли, бігли, поки не добігли до глибокої ями, і зупинилися.
— Що ж нам тепер робити? — запитав півник. — Давайте повернемося назад.
— Ось ще! — закричала лисиця. — Не для того ми бігли, щоб повертатися.
— А яма? — крякнула качка.
— Перестрибнемо її! Ну, півнику, стрибай першим, адже ти біг попереду всіх.
— Кукуріку! — заспівав півник, розправив крила і перелетів через яму.
За ним махнула крилами качка-крякушка. Перелетіла і вона.
Розбігся і заєць, та так стрибнув, що перелетів не тільки через яму, але й майже через весь ліс.
Настала черга їжака, а в нього ж ніжки коротенькі: потоптався він, потоптався, згорнувся клубком і — бух! — прямо в яму потрапив.
— Хіба так стрибають? — закричала лисиця, розбіглася з усіх сил і теж опинилася на дні.
За нею впав і вовк, а косолапий Мишка впав прямо вниз головою.
— Ось так попалися! — переглянулися звірі і заморгали очима від переляку.
Минуло три дні і три ночі. На четвертий день лисиця і каже:
— Я голодна.
— І я! — заскреготав зубами вовк.
— І я, — заревів ведмідь. Тільки їжак мовчав.
— Кого ж нам з'їсти? — запитав вовк.
— Найменшого! — відповіла лисиця і подивилася на їжака.
— Тримай його! — заревіли звірі і накинулися на колючого їжака.
Але їжак-голкошкір одразу згорнувся у клубочок і випустив свої колючі голки. Звірі схопили його лапами, але миттю відтяли їх назад.
— Ой-ой-ой, він мене уколов! — заскіглила лисиця.
— І мене! — застогнав ведмідь.
— І мене! — зітхнув вовк.
Затихли звірі в глибокій ямі і цілий день не ворухнулися. А коли настала ніч, накинулися один на одного, страшно заревіли, заскреготали зубами і розірвали один одного на шматки, хто кого з'їв — сказати важко, бо було темно, але на ранок їжак побачив, що в ямі немає ні вовка, ні ведмедя, ні лисиці.
Залишився їжак один і задумався: що йому робити в цій ямі? Тут два великі крила закрили від нього сонце.
— Орел! — подумав їжак і випустив був голки, але орел гукнув йому:
— Не бійся, їжаче! Не погубити тебе прилетів я, а врятувати, бо ти хороший їжак. Минулого літа ти з'їв ту страшну змію, яка підкрадалася по скелях до мого гнізда і хотіла проковтнути моїх орлят. Довг платежем червоний.
І, спустившись, орел схопив їжака своїми кігтями, виніс його з ями і обережно опустив на траву.
Дуже зрадів їжак-голкошкір і потихеньку повернувся до своєї норки.
А півник і качка, перестрибнувши яму, бігли ще цілу годину, втомилися і сказали один одному:
— Каміння з неба вже не сиплеться!
Вони повернулися в свою рідну село, а зайчик-бігайчик залишився в лісі.