Кмітливий хлопець
Жила-була на світі стара жінка. Вона була дуже жадібною і дурною, як вівця. Було в неї двоє синів, але один із них помер, а другий жив з нею і працював у полі.Одного разу, коли син був у полі, до їхнього дому підійшов солдат і постукав у двері. Він дуже втомився з дороги та проголодався, як вовк. Старушка впустила солдата в дім і запитала:
— Що тобі треба?
— Бабусю, дозволь мені переночувати у вас! — відповів солдат.
— Ох, синочку, нема де мені тебе положити.
— Бабусю, дай мені тоді хоч щось поїсти.
— Ох, сину, що ж мені тобі дати, якщо мені самій їсти нічого.
Солдат похитав головою і збирався йти. Тоді старушка запитала його:
— Солдатику, звідки ж ти путь держиш?
— З того світу! — відповів солдат.
— З того світу? А в мене там синок помер минулого року, чи не бачив ти його?
— Як же не бачив? Він мій найкращий друг. На одних нарах спали з ним.
— А що ж робить мій синок?
— Він, бабусю, на тому світі пасе журавлів.
— Ох, бідолаха! — зітхнула старуха.
— Не пощастило твоєму синові, бабусю, бо журавлі все в терновник залазять, а він бігає за ними, збирає на одне місце і всю свою одежину об колючки порвав.
— Ох, бідолаха!
— Зовсім обірванцем став твій синок.
— Послухай, солдатику, в мене є вовняний відріз. Зроби мені послугу: віднеси його на той світ і передай моєму синові, щоб він пошив собі обнову.
— Гаразд, бабусю! — сказав солдат, узяв відріз і пішов із села.
Вечором із поля повернувся син старухи.
— Ах, синочку, — почала розповідати вона, — щойно в мене був молодець із того світу. Я переслала з ним твоєму покійному братові великий відріз.
— Матусю, що ж ти наробила? Ось візьму і піду від тебе! Піду по білому світу, подивлюся, чи знайдеться жінка дурніша за тебе. Якщо знайдеться, я повернуся назад і буду годувати та поїти тебе до кінця свого життя, а якщо ні — не чекай мене, бо я більше не повернуся.
Син старушки вийшов на дорогу і скоро зник з очей.
Ішов, ішов молодець — підійшов до багатого дому. Заглянув він у двір: там розгулювала свиня з дванадцятьма поросятами. Увійшов молодець у двір і давай поклони свині віддавати.
А господиня дому стояла на ґанку. Побачивши, що робить хлопець, вона засміялася і наказала своїй служниці:
— Побіжи, Марійко, запитай, чого той дурник кланяється нашій свині.
Марійка вибігла у двір і запитала хлопця:
— Гей, дурнику, чого ти кланяєшся свині?
— Прошу тебе, — відповів той, — скажи своїй господині, що я прийшов запросити на весілля вашу свиню. Вона сестра нашої свині, а наша свиня виходить заміж. Ось яке діло. Я прошу твою господиню погодитися і відпустити свиню на весілля разом із поросятами.
Дізнавшись, навіщо прийшов хлопець, господиня так і покотилася зі сміху.
— Вперше в житті бачу такого дурня, — промовила вона крізь сльози. — Та гаразд, відпущу я свиню на весілля, щоб над ним люди потішилися. Послухай, Марійко, швиденько принарядь свиню: надінь їй мій капелюх, дай їй мої намиста і скажи батраку, щоб запряг віз. Нехай бачать сусіди, що моя свиня на весілля не ходить пішки.
Марійка принарядила свиню, і коли батрак посадив її з дванадцятьма поросятами у віз, наш хлопець схопив віжки і стегнув коней.
У цей час господар дому був на полюванні. До вечора він повернувся додому. Дружина зустріла його на ґанку і залилася сміхом:
— Ах, чоловіче, як шкода, що тебе не було вдома, і ти не міг побачити, що тут у нас сталося! Зайшов до нас у двір один хлопець і давай кланятися свині. Ваша свиня, каже, — сестра нашої. Дозвольте мені запросити її до нас на весілля, бо наша свиня виходить заміж.
— І ти погодилася? — запитав чоловік.
— Ну звісно! Я дала йому свиню разом із поросятами, навіть наказала посадити її у віз. Ось сміху-то було!
— А де ж цей хлопець?
— Не знаю, чоловіче!
— Ох, жінко, ти виявилася ще дурнішою за цього дурня. Де ж мені тепер його шукати?
І, сівши на коня, розгніваний господар помчав слідом за возом. Через дві-три години він почав його наздоганяти. Молодець, збагнувши, у чому справа, зістрибнув на землю, розпряг коней і сховав їх у кущі. Потім повернувся на дорогу, зняв із голови ковпак і накрив ним гнилушку. Вершник під'їхав до нього і гукнув:
— Гей, молодець, чи не проїжджав повз один хитрун на возі зі свинею та поросятами?
— Як же не проїжджав? Проїжджав, тільки він уже далеко, три години тому промчав повз мене.
— В який бік він поїхав? Чи зможу я його наздогнати?
— Навряд. Попереду багато доріг, а ти не знаєш цього краю. Задумався господар.
— Послухай, добрий молодець, — благав він, — наздожени-ка ти злодія замість мене. Якщо ти його наздоженеш, я тебе нагороджу.
— Не можу, брате. Я стережу господарського сокола.
— А де цей сокіл?
— Під моїм ковпаком.
— Ну й чудово, я постережу його.
— Та ні, брате, ти його впустиш, а ця птаха дорога. Мій господар людина з крутим характером, він з мене сім шкур зітре.
— Скільки ж коштує ця птаха?
— Тисячу левів.
— Домовимося так: якщо я її впущу, то заплачу тобі тисячу левів.
— Це ти тільки так говориш, а потім з мене відповідь.
— Який же ти недовірливий! Ось тобі тисячу левів, візьми мого коня і наздожени цього пройдисвіта, а я буду стерегти сокола, бо сил моїх більше нема — кроку не можу зробити далі.
Узяв хитрий хлопець гроші, сів на коня і зник у лісі, а господар сів на пеньок і втупився в ковпак. Сонце зайшло, почало смеркатися, а молодець все не повертається.
— Подивлюся-но я, що це за такий дорогоцінний сокіл? — подумав господар.
Підняв він ковпак і побачив гнилушку.
— Ах, шахрай! Це, мабуть, той самий хлопець, що обдурив мою дружину і вивіз свиню з поросятами, та й віз у придачу.
Пізно вночі обдурений господар повернувся додому. Посміхнувся він дружині і сказав:
— Послухай, жінко, твоя свиня — це і моя свиня. Нехай повеселиться на весіллі. Годі нам сваритися!
А хитрий молодець привів додому коней і свиню з поросятами, та як гукне:
— Матусю, я буду годувати і поїти тебе ще сто років. На цьому світі живуть люди дурніші за тебе. І всі вони в багатих домах живуть. Ось подарували мені три коні, віз, тисячу левів і свиню з дванадцятьма поросятами.
Інші казки
