Казка про Хлопчика, цуценя, кошеня та жаба

У однієї жінки був син-школяр. Щоранку, коли хлопчик ішов до школи, мати давала йому грошик і говорила:

— Візьми, сину, грошик, купи собі білу булочку.

Якось раз хлопчик йшов дорогою і бачить: троє бешкетників палицями б’ють маленького цуценя.

— Гей ви! — крикнув хлопчик. — За що цуценя б’єте?

— Не твоє діло! Іди своєю дорогою, а то й тебе відлупцюємо.

Цуценя жалібно завищало. Хлопчик знову крикнув бешкетникам:

— Слухайте, віддайте мені цуценя! Я вам за нього дам грошик, а ви на нього купите булку.

— Гаразд, — каже один хлопчина, — давай грошик.

Віддав хлопчик свій грошик і взяв цуценя. У той день він залишився без булочки. Повернувся хлопчик додому, мати побачила цуценя, насупилася, але нічого не сказала.

Наступного дня мати знову дала синові грошик і проводила його до школи. Перейшов хлопчик через міст, бачить — ті самі бешкетники мучать кошеня: пов’язали йому на шию камінь і збираються кинути його в річку. Кошеня нявчить — ні дати ні взяти дитина плаче.

Пожалів хлопчик кошеня і кричить бешкетникам:

— Стійте, не кидайте його у воду! Продайте мені, я вам за нього дам грошик.

— Давай грошик! — крикнув старший хлопчина і подав йому кошеня.

Хлопчик відв’язав камінь, поклав кошеня в свою сумку, пішов до школи і знову проголодував до вечора. Повернувся він додому. Мати побачила кошеня, ще більше насупилася, але знову нічого не сказала синові.

І на третій день хлопчик віддав свій грошик бешкетникам — викупив у них жабеня: воно таємно від жаби-матері вискочило з глибокого омуту, ось його і спіймали. Вечером прийшов хлопчик додому і пустив жабеня на рогожку, де лежали цуценя і кошеня. Тут мати розсердилася не на жарт:

— Це ще що? Нащо ти приносиш у хату всяку дрянь? Хто їх годуватиме? Хіба не знаєш, що нам самим їсти нічого?

— Не сердься, мамо, — каже хлопчик, — кожна тварина жити хоче.

— Викинь їх із хати, не хочу я їх тримати у себе!

— Гаразд, мамо, тільки й я піду разом із ними.

— Іди куди хочеш! — кричить мати в розпачі.

Зачинила мати ворота за сином, думала — постоїть-постоїть, та й повернеться додому зі скаргою. А хлопчик і справді пішов.

Пішов хлопчик великою дорогою, а цуценя, кошеня і жабеня за ним біжать. Ішли-ішли, підійшли до великого міста. Сіли відпочити. Сидить хлопчик, важко зітхає.

— Що з тобою, брате? — питає жабеня. — Чого зітхаєш?

— Важко у мене на серці. Адже хліба-то в нас немає. Що будемо робити?

— Заробимо, — каже жабеня.

— А як заробити?

— Я тебе навчу. Я стану пісні співати — голос-то у мене дзвінкий, — а цуценя з кошеням будуть танцювати. Позабавимо діток, вони нам грошиків накидають. Ось ми й купимо хліба... Ходімо спробуємо.

Встали вони і знову рушили в дорогу. Увійшли в місто і прямо до шкільного подвір’я. Жабеня пісні співає, а цуценя з кошеням у танець пустилися. І так гарно вони танцювали, що школярі надивитися не могли. Накидали хлопчикові грошиків повну шапку. Зрадів хлопчик. Собі купив каравай хліба, жабеняті — цілу коробочку мух, цуценяті — шматок м’яса, кошеняті — рибку. Наїлися всі до ситості, вийшли з міста і переночували в копні сіна. Вранці вони вирушили до іншого міста і там теж співали та танцювали, ось і заробили собі на хліб.

Так вони все йшли та йшли — з міста в місто, з села в село. Багато сіл і міст обійшли. Багато днів і років минуло. Голос у жабенята став ще дзвінкішим, шия у цуценяти потовстіла, хвіст у кошеняти виріс довгий, а у хлопчика над верхньою губою пушок з’явився. Тепер вже він був не хлопчик, а молодець молодцем.

І ось якось раз жабеня каже:

— Знаєш що, брате, набридло мені блукати по світу та пісні співати.

— А чого тобі хочеться? — питає молодець.

— Хочу повернутися в наш глибокий омут, до матері. Знудився я за нею.

— І я за своєю матір’ю занудився, — каже молодець. — Давайте повернемося додому.

А жабеня йому на це:

— Приведеш мене до моєї матері, вона мені зрадіє великою радістю і захоче тебе винагородити грошима. Ти, брате, грошей не бери, а попроси у неї срібну коробочку — мати її завжди під язиком носить.

І ось вирушили наші мандрівники в зворотний шлях. Дійшли до глибокого омуту. Жабеня як квакне:

— Матусю! Я повернувся! Вилазь зустрічати!

Стара жаба його почула та від радості так високо підскочила, що через млин перестрибнула.

— Де ж ти пропадав, дитятко моє рідне? — питає жаба.

Тут жабеня їй усе розповів. Стара жаба почала дякувати молодцю.

— Чим же тебе винагородити? — питає.

— Нічого мені не треба. Прошу тільки коробочку — ту саму, що ти під язиком носиш.

— Оце так! Знаєш, чого просити, — каже жаба. — Ну що ж, бери. Прийде потреба, відкрий кришечку — побачиш, що буде.

Залишив молодець жабеня у старої жаби, а сам пішов додому до матері. Цуценя з кошеням побігли за ним слідом. Ступили за поріг. Тут мати як сплесне руками:

— Сину, та як же ти виріс! Дивись-но — вуса пробиваються. Одружуватися пора.

— Правда твоя, матусю, я й сам надумав одружитися, вже й наречену придивив, — каже син. — Коли йшли ми додому в наше село, побачив я в сусідньому місті дівчину. Вона стояла біля джерела, наливала воду в золотий кухоль. Ось на ній-то я й хочу одружитися. Піди посватай її за мене.

— Як же мені її сватати, сину? А ти знаєш, хто ця дівчина? Адже вона царська дочка, дитятко!

— Ну і що ж, що царська дочка? А ми хіба не люди?

— Люди-то люди, та бідняки з бідняків.

— Ти все-таки піди посватай її, а там побачимо, як справа обернеться.

Встала мати, пішла до царського палацу. Старий цар оглянув її з голови до п’ят і тупнув ногою.

— Ти навіщо прийшла? — питає суворим голосом.

Розповіла біднячка, навіщо прийшла. А цар як крикне:

— Я віддам свою дочку за того, хто збудує палац більший і кращий за мій. Так і скажи своєму синові. А тепер іди геть!

Прийшла біднячка додому, передала синові, що вимагає старий цар. Вислухав син свою матір, згадав про жабину коробочку, вийняв її з кишені і відкрив кришечку, а кришечка-то була маленька, з нігтик. І раптом потягнувся з коробочки білий тонкий стовпчик диму. Тягнувся, стелився та раптом і обернувся велетнем — величезним-превеличезним, з гору величиною.

— Що накажеш, пане? — питає велетень молодця.

— Наказую тобі збудувати палац, та побільший і красівший за царський.

— Виконаю! — промовив велетень і миттю збудував палац заввишки до неба.

Побачив старий цар цей палац і язик прикусив. Робити нічого, довелося йому віддати свою дочку за молодця. Зажили молоді в палаці.

Ось якось раз молодець і каже дружині:

— Піду подивлюся, що на білому світі діється. А ти залишайся вдома та мене чекай, поки не повернуся.

Пішов молодець великою дорогою, а цуценя з кошеням за ним ідуть. Цілий день йшли. Під вечір підійшли до одного міста. Занило кошеня:

— Брате, мені їсти хочеться!

— Зараз тебе нагодую, — каже молодець. Суньнув руку в кишеню — хотів коробочку вийняти, а коробочки-то й немає! Злякався молодець.

— Де моя коробочка? — кричить. — Мабуть, забув я її вдома на полиці під мискою. Робити нічого, треба повертатися. Візьмемо мою чарівну коробочку і знову рушимо в дорогу.

Повернули мандрівники назад.

А з коробочкою ось що трапилося.

Прийнялася молода дружина прибирати світлицю і знайшла коробочку на полиці під мискою. Не знала вона, що це за коробочка, взяла та й викинула її у вікно. Впала коробочка на вулицю, і почувся з неї голос:

— Ох!

У цей час по вулиці проходив старьовищик. Почув він охання, нахилився, підняв коробочку і відкрив кришечку. І ось з коробочки виліз велетень.

— Що накажеш, пане? — каже велетень старьовищику.

— Наказую тобі взяти цей палац і перенести його разом зі мною на самий безлюдний острів у морі! І молодицю з собою заберемо — он ту, що зараз з вікна виглядає.

— Виконаю! — промовив велетень і переніс палац на острів.

Пізно ввечері молодець, цуценя і кошеня дісталися до місця, де раніше стояв їхній палац. А палацу-то й нема! Сів молодець на камінь і гірко заплакав.

— Про що плачеш, брате? — питає його цуценя.

— Про палац плачу, про дружину свою плачу. Ех, була б у мене зараз моя коробочка!

— Не плач, брате, ми її тобі принесемо, — сказало кошеня і разом із цуценям побігло до моря.

Добігли вони до берега, вдивилися, бачать у морі самотній острів, а на ньому палац. Кошеня скочило на спину цуценяті, а те кинулося в море і допливло до острова. Прокралися до палацу. Кошеня не втрималося, забралося на горище і давай ганятися за мишами. І ось підбігає до нього стара пацючиха і питає:

— Ти чого моїх мишей ловиш?

— Хочу твоєму господареві помститися.

— А що він тобі зробив?

— Вкрав коробочку у нашого братця. Де він зараз, твій господар?

— Спить.

— А коробочка?

— Він її в ніс засунув. Коли тобі ця коробочка потрібна, я її принесу, тільки ти обіцяй не ловити моїх мишенят.

— Обіцяю! — каже кошеня.

Побігла пацючиха на кухню і занурила свій хвіст у червоний перець. Потім прокралася до спальні старьовищика. А той собі спить, нічого не знає! Пацючиха тихенько підповзла по ковдрі до його голови і пощекотала хвостом у нього в носі. Попав старьовищику червоний перець у ніс, свербляче стало. Натужився він та як чхне — коробочка-то й випала у нього з носа, а пацючиха схопила її зубами і віднесла кошеняті.

— На, — каже, — неси своєму братцеві, щоб він не плакав.

А кошеня їй:

— Спасибі тобі велике!

Махнуло кошеня лапками, вискочило на двір, сіло на спину до цуценяти, і поплили вони морем — раді-радісінькі, що знайшли коробочку свого братця. Вибралися на берег, бачать — сидить молодець на камені і плаче.

— Не плач, брате, ми тобі коробочку принесли! — кричить кошеня і подає молодцеві коробочку.

Той витер очі і відкрив кришечку. В одну мить з’явився велетень.

— Що накажеш, пане? — питає.

— Наказую тобі перенести сюди палац, мою дружину і злодія.

І ось палац миттю повернувся на місце. Молодець увійшов у нього. А злодій собі спить та спить глибоким сном. Молодець як затопає ногами — розбудив злодія, дав йому ляпаса, крикнув:

— Наступного разу не будеш красти чужі палаци! А не то я змушу велетня тобі всі кістки поламати. Геть звідси!

Старьовищик — шапку в охапку і тікає.

І ось усі вони стали жити-поживати: молодець з дружиною і матір’ю — у палаці, кошеня — на горищі, цуценя — на подвір’ї. А жабеня, те що вечора вилазило з глибокого омуту і співало їм пісні — заспокоювало їх, поки не заснуть.

↑ Догори

Казка про Хлопчика, цуценя, кошеня та жаба

Інші казки