Хто не працює, той не їсть
Коли свати приїхали за Галинкою, її мати почала їх наставляти:— Бережіть її. Вона в мене одна-єдина, до важкої роботи не привчена. Не давайте їй мітли, не змушуйте двір замітати, а то чого доброго пил запорить їй очі. Не посилайте по воду, плечики у неї слабкі, не впорається вона з повними відрами. Покладіть їй під голову пухову подушечку, вона в мене звикла на м’якому спати.
Старі свати переглянулися, але нічого не сказали.
— Обіцяйте, що ніколи слова поганого їй не скажете. Не звикла вона лайливі слова чути.
— Будь спокійна — у нашому домі лаятися не прийнято, — відповів старий сват і сів у возок. Поруч із ним примостилася свекруха, ззаду сіли жених із нареченою, і вирушили вони до своєї села. Село це було далеко, тому їхати довелося цілий день. Приїхали вони лише ввечері, і ще не встигли до хати зайти, як свекруха засукала рукави, замісила тісто на пиріг, зарізала півня, зварила його, зходила до льоху і націдила вина з бочки. А Галинка сиділа на лавці, схрестивши руки, і думала:
«Ах, яка ж спритна моя свекруха, зовсім як моя матуся. Чудово ми тут житимемо.»
Пообідали вони і лягли спати. Промайнула ніч. На ранок старий свекор піднявся ще до світанку і розбудив усіх.
— Уставайте! — гукнув він. — До поля збирайтеся.
— А що ми там робитимемо? — протерла сонні очі Галинка і солодко позіхнула.
— Кукурудзу підгортати.
— Мотикою? — запитала мамина дочка.
— Звісно, мотикою, — відповів свекор.
— Я не піду.
— Чому? — запитав молодий чоловік.
— Тому що мотика важка, а мені не можна піднімати важке.
— Гаразд, — сказав батько. — Нехай вона залишиться, прибере в хаті й приготує вечерю. І тут потрібна людина.
Пішли всі до поля, а молодуха залишилася вдома. До полудня ледачила вона в ліжку, поки не зголодніла. Встала мамина дочка і давай у горшки заглядати, але нічого не знайшла.
— Нічого мені не залишили, забули про мене, — подумала Галинка, потягнулася і пішла до саду полюбуватися квітами. — Ах, які гарні! — скрикнула вона і почала зривати та нюхати квіти.
Маленькі бджілки з веселим дзижчанням спритно перелітали з квітки на квітку.
— І чого це вони так поспішають! — подумала Галинка і неспішно попрямувала до найближчої черешні.
Лягла вона під дерево, потім, не встаючи, зірвала кілька черешень, щоб хоч трохи втамувати голод, і почала позіхати та солодко потягатися. Так минув увесь день.
Ввечері троє працівників повернулися з поля втомлені й голодні. Оглянулися вони і що бачать: у хаті не прибрано, відра порожні, вогонь у печі згас, курі сіли на насест голодні.
Свекруха поставила на місце мотику і першим ділом принесла з колодязя повні відра води. Потім розпалила вогонь, поклала картоплю в казанок, замісила хліб і на швидку руку приготувала вечерю. Галинка дивилася на неї, сидячи на лавці і гойдаючи ногами.
Коли вечеря була готова, свекруха покликала всіх до столу.
Галинка сіла першою. Свекор узяв хліб і розломив його на три частини. Одну частину дав дружині, другу — синові, а третю залишив собі.
— А невістці? — здивувалася свекруха.
— Вона не голодна. Хто не працює, той їсти не хоче.
Галинка закусила губу, насупилася, встала з-за столу, прийшла до своєї кімнати і розплакалася. Всю ніч не могла заснути — так їй хотілося їсти.
Наступного дня повторилося те саме. Троє працьовників пішли на город, а Галинка знову не захотіла йти з ними.
— Сонце сильно пече, — сказала вона, — обличчя в мене почорніє.
І знову її залишили вдома. І цього разу мамина дочка ні до чого не доторкнулася. Знайшла під мискою зачерствілу шматочку хліба, залишену для собаки, з’їла її і знову пролежала до вечора в садку. А гарні квіти зав’яли, бо лінь їй було сходити по воду і полити їх.
Пізно ввечері втомлені працівники повернулися додому. Свекруха нахмурилася, але замісила хліб, а коли сіли за стіл, свекор знову розділив хліб на три частини. Галинці нічого не дісталося.
— Ти чому не даєш невістці хліба? — запитала свекруха.
— Тому що хто не працює, той не їсть! — відповів свекор.
Всю ніч голодна Галинка метушилася з боку на бік і все думала. Задрімала вона на світанку. Щойно заспівали треті півні, вона схопилася, пошукала очима свекруху й чоловіка, але вже нікого не було, бо всі пішли в поле ще затемна. Тоді Галинка засукала рукави, забігала, принесла з колодязя води, розпалила вогонь, зварила вечерю, замісила тісто в діжі, спекла хліб. Управившись із домашньою роботою, вона взяла прялку і сіла прясти на ґанку. Ввечері втомлені працівники побачили, як постаралася для них молодуха, і дуже зраділи. Галинка накрила на стіл, подала старому свекору хліб і з тривогою почала чекати, як він вчинить. А свекор узяв хліб і розломив його на чотири частини. Найбільший шматок подав Галинці і сказав:
— Їж, дитинко, ти заслужила цей хліб, бо сьогодні попрацювала як слід.
Галинка взяла хліб і почала їсти. Ніколи ще вона не їла такого смачного хліба.
Інші казки
