Цар Троян - козячі вуха

Цар Троян був красен цар, тільки вуха в нього були козячі. Не хотілося йому, щоб люди знали про його потворність, тому він завжди носив велику шапку: під нею ховав свої вуха. Цирюльники, що приходили його голити, назад не поверталися: зніме цирюльник волосся з царської голови, а цар йому зніме голову з плечей, щоб не дізналися люди про козячі вуха.

І ось нарешті дійшла черга до єдиного сина однієї бідної жінки — викликали його поголити царя. Поголив хлопець царя, а той його питає:

— Чи є в тебе брати?

— Немає, государю, — відповідає хлопець. — Я один син у матері.

Зжалився цар над його матір’ю і каже:

— Дивись, нікому не розповідай про те, що бачив у мене на голові, а то я тебе страчу.

Поклявся хлопець тримати язик за зубами.

— Якщо дізнаєшся, — каже, — що я про це базікаю, того ж часу накажи з мене голову зняти.

Цар дав хлопцеві грошей і призначив його своїм постійним цирюльником.

І ось став хлопець ходити до царя. Голив йому голову, а про козячі вуха не говорив нікому, тільки сам став сохнути та марніти. Дивилася на нього мати, дивилася, занепокоїлася, да й почала випитувати, що у нього на серці лежить — чи горе яке, чи, може, захворів? А хлопець їй і каже, що знає він одну таємницю, та не сміє її відкрити нікому на світі, а якщо відкриє, його стратять.

— Сказав би комусь, мені б полегшало, — каже хлопець.

І ось мати дала синові таку пораду: піти в поле, викопати ямку глибоку, сунути в неї голову і тричі голосно сказати про те, що лежить у нього на серці.

Послухав син рідну матір, пішов у поле, викопав ямку, сунув у неї голову і тричі крикнув у голос:

— У царя Трояна козячі вуха!

Потім закопав ямку і пішов додому. І ось полегшало хлопцеві, почав він видужувати, а працював ще старанніше.

Довго чи коротко, виросло на місці ямки густолисте дерево з трьома гілками. Росли-росли ці гілки, виросли великі. Прийшли на те місце пастухи худобу пасти, побачили дерево і зробили собі з його гілок дудки. Засурмили пастухи в дудки, а з дудок почувся голос:

— У царя Трояна козячі вуха!

І ось пішла в народі чутка про дивовижні дудки, дійшла й до царя Трояна. Покликав він цирюльника і каже:

— Це що таке? Ти мені поклявся нікому не видавати таємниці, а нині її весь світ дізнався? Як ти смів пробовкнутися?

Став хлопець виправдовуватися, каже, що нікому, мовляв, про таємницю не розповідав. А цар вихопив меч із піхов, та не встиг зарубати цирюльника: той упав на коліна і зізнався, що видав таємницю землі. Потім сказав, що на тому місці виросло дерево, і якщо з нього вирізати дудку, вона крикне: "У царя Трояна козячі вуха!"

Здивувався цар, сів у колісницю, взяв із собою цирюльника і поїхав на те поле, де росло дерево. Підійшли до дерева, і цар наказав вирізати дудку. Засурмили в дудку, з неї почувся голос:

— У царя Трояна козячі вуха!

Тут цар Троян зрозумів, що жодну таємницю на світі зберегти неможливо. Простив цирюльника і перестав ховати свої вуха.

↑ Догори

Цар Троян - козячі вуха

Інші казки