Благословенні горіхи
Пішли три брати на чужину гроші заробляти. Дійшли до роздоріжжя, зупинилися. Ось старший і каже:— Тут ми розійдемося. Я піду в гору правою дорогою, ти, середній брате, ступай лівою, а ти, молодший брате, іди середньою дорогою. Через три роки, на Дмитрів день, зійдемося всі троє на цьому роздоріжжі й побачимо, хто скільки заробив. Погоджуєтесь?
— Погоджуємося, брате, — відповідають молодші брати.
Поцілували руку старшому і розійшлися в різні сторони.
Старший брат залишився жити в одному місті. Відкрив пекарню і за три роки заробив повну торбу червінців. Середній брат відкрив корчму біля мосту, засукав рукава й взявся торгувати — ось і набив собі кишені. А молодший брат найнявся помічником до одного доброго чоловіка, старого пастуха.
Минуло три роки, пішов хлопець до пастуха за розрахунком. Пастух перерахував його зароблені гроші, склав їх у купку, потім дістав із-за пояса три горіхи і каже:
— Я людина стара, хвора, знемігся, сил у мене не вистачає бігати за вівцями. Добре, що хоча ти мені підвернувся, а то все стадо б моє пропало. Велике тобі дякую, овець ти пас добре. Належить тобі така плата: або стільки грошей, або ж три горіхи — ось ті, що лежать перед тобою. Гроші я тобі дам без благословення, бо гроші — як вогонь: вони людині руку печуть. А горіхи дам від усього серця, з благословенням дам. Хочеш, бери гроші, хочеш — горіхи.
Хлопець подумав-подумав, та й простягнув руку до горіхів.
— Візьму горіхи, раз ти даєш їх від серця і з благословенням.
Узяв хлопець горіхи, поцілував руку старому пастухові й рушив у дорогу.
І ось на Дмитрів день три брати зійшлися на роздоріжжі.
— З добрим заробітком повернулися? — питає старший.
— З добрим, — відповідає молодший.
— Подивимось! Тільки спершу подивіться, скільки я заробив.
І старший брат розв’язав свою торбу, а середній витягнув із-за пазухи гаманець із грішми.
— Ось це добре! — каже йому старший.
Тут молодший брат засунув руку в кишеню і витягнув три горіхи.
— Це що ж таке?! — питає його старший брат. — Стільки ти заробив за три роки?
— Так! Тільки три горіхи, але вони дані від усього серця і з благословенням, — відповідає молодший. — Віддав їх мені один старий чоловік, пастух, за те, що я його овець пас. Він про мене піклувався не гірше за рідного батька.
Розсердилися старші брати.
— Багато ми бачили дурнів, але дурнішого за тебе у всьому світі не знайти! — кричить старший брат. — Протримати три роки за три горіхи — такого дива не чувано, не бачено! Повернись і вимагай у пастуха грошей, а без них і очей не показуй у батьківський дім.
Зажурився хлопець, пішов назад. Важко йому було на душі. Іде, сам собі говорить:
— Я-то думав, коли тобі дають щось від усього серця, то це найкраще на світі, а ось що вийшло.
Ішов він, ішов, дійшов до джерела. Нахилився напитися води, ковтнув раз-другий, а більше пити не став — дуже їсти захотілося. Пошарив у торбі — ані крихти хліба. «Давай я розколю свої горіхи, — думає голодний хлопець, — хоч червячка заморити». Розколов він один горіх. Що за диво! Горіх почав рости; ріс-ріс, виріс у стовідрову бочку. І ось із шкаралупи почали вибігати вівці, ягнята, барани з дзвіночками на шиях — ціле стадо вийшло з одного горіха.
Хлопець із радості не знає, що робити. Зібрав стадо, пішов додому. Ішов-ішов, підходить до рідної селища. «Давай я розколю другий горіх, — думає, — подивлюся, що в ньому таке».
І розколов другий горіх. Щойно шкаралупа тріснула, із неї вийшли два молоді воли з довгими рогами, а за волами виявився віз, а на ньому залізний плуг.
Ударив себе хлопець по чолу.
— Ось так чудеса! — каже.
Узяв у руки ланцюг і повів волів слідом за стадом. Але, не дійшовши до селища, надумав розколоти й третій горіх. Розколов. І ось із шкаралупи вийшла дівчина, та така красуня, що пером не описати.
— Веди мене до свого батька в дім, — каже дівчина. — Призначено мені бути твоєю дружиною.
Посадив хлопець дівчину на віз, повів волів. Ідуть вівці, дзвіночками дзвенять. Прийшов хлопець додому і зіграв весілля. Дев’ять сіл на весілля запросив. І я на тому весіллі був. Їв, пив, веселився — та так, що й донині на душі весело!
Інші казки
