Водяний
Один хлопчик дуже любив купатися. І навіть у повідь, коли річка розлилася й піднялася, не послухався він батька з матір’ю та втік купатися. Роздівся на березі й стрибнув у воду. Бурхливий потік підхопив його й поніс. Хлопчик із усіх сил боровся із течією, розтинаючи хвилі, плив сажанками, але бачить — сил не вистачає. Почав він кричати, кликати на допомогу. Почув його водяний. І добре, що почув — маленький плавець уже захлибнувся й свідомість втратив. Коли водяний підійшов до потопаючого, той уже був нерухомий, і хвилі відносили його все далі. Чесно кажучи, водяний терпіти не міг, коли хтось із людей живим потрапляв до нього на дно. Але маленький плавець сподобався йому. Шкода стало дитину топити, і він вирішив її врятувати.Водяний узяв дитину на руки й відніс у свій чудовий палац на дні ріки. Ніколи ще до його володінь не потрапляв живий чоловік — уперше так сталося. Поклав водяний хлопчика на ліжко. Потім тихенько відійшов і сховався, чекаючи, коли його гість прокинеться.
Прокинувся хлопчик, оглянувся навколо й побачив, що лежить на скляному ліжку посеред скляної кімнати. Біля ліжка — столик, а на ньому повно іграшок, і всі вони з кришталю. Іграшки так привабливо переливалися й були такі гарні, що хлопчина потягнувся до них — хотів пограти. Але в ту ж мить згадав свій дім і гірко заплакав. Водяний тут же підбіг до нього:
— Про що, маленький, плачеш?
— Додому хочу, — схлипував хлопчик.
— Невже в тебе вдома краще, ніж у моєму палаці? — здивувався водяний.
— Краще! — заплакав хлопчик голосніше. Зрозумів водяний, що всі його розради марні, і пішов. А хлопчина, наплакавшись, заснув. Тоді водяний підкрався до нього й переніс у іншу кімнату. Прокинувся хлопчик, оглянувся навколо й побачив, що лежить він у срібній кімнаті — і стіни, і підлога, і стеля срібні, біля ліжка срібний столик з іграшками, і всі іграшки з чистого срібла. Таке багатство! Як зачарований дивився на них хлопчина. Потім узяв срібні іграшки, почав грати. Але забава швидко йому набридла. Згадав він, як весело було грати з братиком і сестричкою, і заплакав навзрид. Прибіг водяний і питає:
— Про що ти плачеш, маленький?
— Хочу до братика і сестрички, — відповів хлопчик і заридав ще гірше.
Водяний ніяк не міг його розрадити й пішов. А хлопчик заснув. Водяний знову підкрався до нього навшпиньки й переніс у третю кімнату. Коли хлопчик прокинувся, то побачив, що лежить він у золотій кімнаті на ліжку з чистого золота.
Все там було золоте: і столик, і стільці, і іграшки. Хлопчику часто розповідали про чарівні скарбниці, де зберігається золото. Але таке багатство йому й уві сні не снилося! Зачарований, узявся був хлопчик за іграшки. Але недовго вони його розважали. Згадалися мати і батько, і хлопчик знову заплакав. Прибіг водяний і питає:
— Про що ти плачеш, дитятко моє?
— Хочу до батька й до матері! Здивувався водяний — адже він не знав, що таке батько й мати.
— Невже батько й мати тобі дорожчі за чисте золото? — вигукнув він.
— Дорожчі, — сказав хлопчик. Водяний відійшов і зібрав увесь перл, який ховали в собі глибини його підводного царства. Зібрав і висипав перед хлопчиком. Купа перлів виросла аж до стелі, і водяний запитав:
— Та невже батько й мати дорожчі тобі за таку купу перлів?
Заплющив очі хлопчина, щоб сяяння скарбів не осліпило його.
— Даремно ти трудишся! — відповів хлопчик. — Все одно не зрозуміти тобі ціну моїм батькові й матері. Вони мені дорожчі за все на світі!
Зрозумів водяний, що нічим йому не розрадити хлопця, зачекав, поки той засне, обережно виніс його сонного з води й поклав на берег. Тут чекав свого господаря його бідний одяг. Водяний наповнив його кишені золотом і перлами й зник.
Прокинувся хлопчик і побачив, що лежить на березі біля самої води. І тут же згадав про водяного й підводне царство. Спочатку хлопчик подумав, що це все йому приснилося, але коли поліз у кишеню й витягнув золото й перли, зрозумів, що це був не сон, а сама правда. Кинувся хлопець додому до батька й матері, до брата й сестрички. Радості їх не було кінця! Та ще й у домі всього стало вдосталь — адже з підводного царства хлопчик приніс перлів та золота.
Хлопчик як і раніше ходив на річку купатися, але тепер тримався мілководдя — туди водяному не дістатися.
А водяний повернувся до свого підводного царства сумний. Він думав, що обрав у своїх володіннях найдорожчі скарби. І раптом виявилося, що в людей є скарби дорожчі за золото й перли. У людей є батько й мати, брати й сестри. А у водяного нікого не було! Зажурився він і проплакав три дні поспіль; від його ридань тремтіли береги, а хвилі шуміли, ніби під час повені. А потім вирушив водяний оглядати кожен куточок свого царства — може, десь заховалися особливі скарби, які досі не траплялися йому на очі.
Інші казки
