Святий Грамер

Давним-давним часом стояла на одному з пагорбів Гасконі маленька селище Сен-Грамер, названа так на честь святого Грамера. Щороку весело святкували селяни день свого «покровителя». Та й справді: чому б не повеселитися зайвий раз? Ще за тиждень до свята починали прибирати парафіяни свою занедбану церковцю: мили, скребли, чистили й прикрашали її гірляндами з паперових квітів.

І ось одного разу, витираючи пил, зачепив дяк статую святого Грамера й випадково відбив їй руку. Що тут робити? Вирішили тоді кюре й дяк зняти статую, сховати її на краю села біля бобового поля, а в день свята поставити в церкві замість статуї сільського коваля, схожого як дві краплі води на святого Грамера.

За десять золотих екю погодився коваль залізти в нішу, де зазвичай стояла статуя святого, і простояти, не ворухнувшись, всю ранкову службу.

Вранці набилося в церковцю темрява-темрява народу. Стоїть коваль у ніші, не ворухнеться. Та, як на лихо, він вранці поласував медом, а губи забув витерти. І ось, звідки не візьмись, підлетіла до нього муха: крутиться, дзижчить, кусає — ну просто сили нема! Почав тоді коваль потихеньку губами рухати, щоб відігнати настирливу муху.

Можливо, цього ніхто б і не помітив, якби не було серед парафіян однієї старенької бабусі з онукою. Бабуся була підсліпувата, а онука одразу помітила, що чомусь шевелить губами святий Грамер. Здивувалася вона несказанно та й штовхає бабусю ліктем:

— Бабусю, а бабусю! Диви, святий-то губами цмокає!

— Мовчи, дурненька! Сама не знаєш, що язиком мелеш, — зашикала на неї бабуся.

Замовкла онука, проте як і раніше не зводила очей зі святого... Так і є: шевелить губами святий!

— Подивись, бабусю... — знову зашепотіла вона. — Адже й справді цмокає він губами...

Цього разу нічого не сказала старенька, лише придивилася до святого уважніше. І раптом здалося їй, ніби й справді рухаються у нього губи.

— Святий, святий!.. Хіба мені, старій, не померещилося? Давай-ка я його в ногу голкою штрикну...

Підійшла вона до «Грамера» ближче, та як штрикне його голкою! Заревів тут коваль від болю, вистрибнув із ніші й, пробившись крізь натовп, помчав додому в усьому святому вбранні. Побачили парафіяни таке дивовижне диво й завмерли з роззявленими ротами: був святий, та зник!

А коли очуняли, почали вони перешіптуватися, переглядатися й переморгуватися. Ну, а що ж кюре? Спочатку він розгубився, зрозумівши, що його витівка не вдалася, і навіть розсердився не на жарт. Та сердися не сердися, а вихід треба шукати. І що ви думаєте? Все-таки знайшов він вихід, хитрий!

Оглянув він збентежених парафіян, примружився й обрушив на їхні голови громи небесні. Згадав він усі їхні гріхи й провини за цілих десять років і пояснив, що втік святий Грамер через їхні богомерзкі вчинки. Притихли тут селяни, а кюре й каже:

— Пропадемо ми без його допомоги, якщо він нас покине. Тому йдемо, браття, його шукати, а знайшовши, умовимо повернутися.

— Ідемо, ідемо!.. — загули парафіяни й кинулися до дверей.

Та тут підняв кюре руки вгору й гукнув на весь голос:

— Де ж знайдемо ми тебе, святий Грамере?

І у відповідь почувся співучій тенорок дяка, що сховався за вівтарем:

— На бобовому полі шукайте мене! На бобовому полі!

Кинулися парафіяни на бобове поле й справді знайшли там статую святого, але, на жаль, з відбитою рукою.

— А рука-то його куди поділася? — несміливо запитав у кюре якийсь селянин.

Подивився кюре на селянина суворо:

— Ну й дурний же ти, брате! — каже. — Адже не просто він пішов від нас, а побіг з іншими святими битися, щоб захистити вас, грішних, від їхніх нападів. Ось і відбили йому в бійці руку. Зрозуміло?..

Що сперечатися, лише дурному це незрозуміло.

↑ Догори

Святий Грамер

Інші казки