Дракон із Тараскона
Давним-давно на тому місці, де король Рене збудував свій знаменитий замок, стояла величезна скеля, підніжжя якої сягало глибоких вод Рони. У цій скелі, біля самої поверхні води, зіяла широка розщелина, а в тій розщелині жило чудовисько, настільки жахливе та жорстоке, що місцеві жителі постійно перебували у страху за своє добро та своє життя.Ніхто не міг точно описати, як воно виглядає, просто тому, що той, хто на своє нещастя зустрічався з ним, вже ніколи не повертався додому. Час від часу чудовисько виповзало зі свого сховища, вилазило на берег і спустошувало все навколо – горе було тому, кого воно зустрічало на своєму шляху, чи то віслюк, чи кінь, ягня чи дитина, стара жінка чи молода дівчина...
Якось дванадцять сміливців вирішили покласти край його злочинам. Озброївшись палицями та рогатинами, вони на світанку розташувалися навколо скелі, проте чудовисько так і не з’явилося, і до вечора хоробрці вирішили розійтися по домівках. Однак на прибережній гальці вони помітили величезні сліди, які вели до дикого ущелини, куди з гуркотом вривалася річка, стиснута з усіх боків неприступними скелями. Гігантські сліди спочатку йшли вздовж берега, а потім повертали в одну з розщелин...
Незабаром молоді люди опинилися в глухому лісі, наповненому ревом та виттям. І, сховавшись за деревами, вони нарешті побачили дракона, який пожирав тушу бика.
– Це ж бик із нашого стада! – вигукнув один із юнаків.
– Тихіше! – зашикали на нього товариші. Запізно! Дракон вже відчув незваних гостей і кинувся на них, виставивши сотні гострих і закривавлених зубів. Двоє мисливців були миттєво розірвані передніми лапами дракона, поки задніми він у люті шкрябав землю, вириваючи з коренем дерева та вивертаючи валуни. Двоє інших задихнулися, настигнуті смердючим вихором, що виривався з драконьої пащі, наче з безодні, наповненої мерцями, а потім були розрубані на шматки його лускатим зміїним хвостом. Нарешті, ще двох він розшматував лезами свого спинного гребеня.
Шістьох, що залишилися, розбіглися, поки дракон пожирав свої жертви. Повернувшись додому, вони в жаху розповіли про все побачене. І більше ніхто й ніколи не наважувався переслідувати дракона, якого з того часу прозвали Тараском, за назвою місця, де були помічені його сліди. Дракон же продовжував чинити свої злочини – то на березі річки, то на річкових островах, то на лісових стежках.
Одного літнього дня лихо дісталося й до хатини місцевого рибалки: родичі та сусіди зібралися біля його дому, щоб оплакати одного з синів бідолахи, який потрапив у лапи чудовиська. Тим часом повз проходила молода дівчина, одягнена в біле святкове вбрання. Зупинившись біля рибацької хатини, вона здивовано запитала:
– Чому ви так убиваєтеся, добрі люди? – Тараск з’їв хлопчика, – відповіли їй. – А хто такий цей Тараск? – Дракон, що живе в лігві на березі Рони. Усі знають це місце, але ніхто туди не ходить.
– Добре, я завтра піду до нього, – сказала незнайомка. Рибалки з подивом на неї подивилися: – Він тебе проковтне за один раз! – Побачимо, – відповіла дівчина. – Чи не знайдеться у вас трохи їжі та місця, де можна переночувати? А за це я завтра випраю всю вашу білизну. Вранці з кошиками білизни вона спустилася до підніжжя скелі й взялася за прання. А рибалки сховалися в прибережних кущах і стежили за молодою прачкою.
– Відважна ця дівчинка, – прошепотів рибалка.
– Вона просто не в собі, – відповіла його дружина.
– Хай би вона лишилася живою! Тоді нехай живе у нас і буде нам за дочку...
Раптом вода закипіла, земля здригнулася, і вітер засвистів у очеретах. У повітрі запахло падлом. З води висунулася чудовиськова голова дракона, і на біле вбрання дівчини обрушилися темні хвилі.
Громовий голос запитав:
– Хто ти?
– Мене звуть Марта, я не звідси.
– Ти мене не боїшся?
– А чому я маю тебе боятися?
– Тому що я Тараск! Бачиш, який я страшний? На мене й дивитися неможливо! А дихання у мене таке смердюче, що люди падають замертво...
– Я на тебе дивлюся і не сліпну, а дихаю, як і раніше, – спокійно відповіла дівчина, продовжуючи прати білизну. Тараск наблизився до неї, і рибалки, зігнувшись від жаху, з гіркотою пошкодували, що легковажно дозволили незнайомці вчинити такий безрозсудний вчинок.
Дракон загрозливо навис над дівчиною, його луска була вимазана мулом і вкрита брудними водоростями.
– Обережно! – вигукнула прачка, кинувши на нього невинний погляд і бризнувши водою з долоні.
– Ти забрудниш мені білизну! Дракон завмер, наче вкопаний, від подиву він навіть не міг вимовити слова.
– Бідолаха! – лагідно й ніжно продовжила Марта.
– Я бачу, ніхто про тебе тут не піклується. Ну-ка, сідай поруч і розкажи про все, що тебе турбує. Знаєш, у мене теж бували важкі хвилини, коли я тікала від усіх і блукала сама по березі моря...
З драконом сталося щось неймовірне: на його червоні очі навернулися сльози, він виліз із води, сів прямо перед дівчиною і попросив:
– Розкажи, що з тобою було там, на березі цього моря... І Марта почала розповідати. Вона згадувала свій дім і тих, з ким зустрічалася під час своїх мандрівок. Вона говорила про невідомі краї та простих людей, про їхні турботи й радощі, про любов і надію. Вона говорила так спокійно й щиро, що жахливий дракон заснув біля її ніг, наче домашній кошеня.
Рибалки, вражені цим дивом, кинулися з усіх ніг до села, і незабаром усі місцеві жителі зібралися на березі річки. Яке ж було їхнє здивування, коли вони побачили, що молода незнайомка змиває бруд з лускатих боків чудовиська. Потім вона зняла свій поясок і обв’язала ним драконову шию, збираючись повести чудовисько за собою, наче ручну тварину. Тоді натовп заревів, і десятки палиць та сокир піднялися над головами.
– Стійте! – закричала дівчина.
– Будьте розсудливі, він більше ніколи не заподіє вам лиха!...
Але ті, хто втратили своїх дітей і братів, свою кобилу, бика чи вівцю, ті, хто довгі роки жили у страху й приниженні, вже не могли стримати свою ненависть. Ніхто не слухав, що кричить їм ця незнайомка. Розлючений натовп напав на дракона, палиці пронизували його груди, сокири відсікали його кінцівки, і кров Тараска заливала все навколо, змішуючись з бурхливими водами Рони...
І перед тим, як віддати дух, дракон з глибокою вдячністю подивився на дівчину і сказав:
– З тобою я дізнався, що таке добро, я відчув, що ненависть залишає моє серце, що моє дихання стає чистим, а очі ніжними... Ще хвилина, і я би повірив, що можу стати красивим! Він упав на землю й більше не рухався.
Величезні останки дракона натовп притягнув на центральну площу села, де вони довгі дні горіли під палючим південним сонцем, поки не залишився лише скелет неймовірних розмірів. Діти залазили всередину цього скелета, піднімалися на його хребет і скочувалися по гладких ребрах; дорослі, оглядаючи таку махину, лише хитали головами, а зухвалі юнаки пробиралися ввечері між його оголених зубів і лякали подружок, пускаючи дим із порожніх ніздрів, що колись палали смертельним вогнем... А поки народ веселився, святкуючи своє звільнення, ніхто не помітив, що молода Марта пішла і назавжди покинула ці місця, так само непомітно, як і з’явилася. Цю казку розповідають у Провансі.
Інші казки
