Казка про спритного пастушка
У одного короля була донька, яка не вміла говорити. Їй було вже більше двадцяти років, але вона ніколи ще не промовила жодного слова. І король обіцяв віддати її заміж за того, хто змусить її заговорити. Знатні пани з усіх кінців землі збиралися до його двору і намагалися змусити дівчину говорити. Але марно.Одного разу одна пані прогулювалася лісом і зустріла пастушка зі стадом биків і корів. Вона привіталася з хлопчиком:
— Здравствуй, милий! І питає його:
— Хлопче, чи чув ти тут якісь новини?
— Ех, пані, що я міг тут дізнатися? Цілий день я в ліску пасу свою худобу, нікого тут не бачу, ніяких новин не чую!
— Ах, ти не чув жодних новин? Хіба ти не знаєш, що донька короля не промовила в житті жодного слова?
— Як же, пані, про це я часто чув.
— Ну так ось: треба, щоб ти пішов туди. Ти повинен її побачити, можливо, ти змусиш її заговорити.
— Що ви, пані, де мені! Цим знатним панам, які набагато вченіші за мене, і то не вдається змусити її заговорити! Ні, куди там!
— Все одно! Треба, щоб ти туди пішов.
— Ох, пані! Та я ж не можу покинути своє стадо!
— Будь спокійний, можеш туди піти, і твоя худоба з місця не рушиться, жодна корова не загубиться. Ось тобі папуга і паличка. До чого б твоя паличка не доторкнулася, те від тебе не втече.
Ну, тут мій молодець наважився. Взяв та й вирушив у дорогу зі своєю паличкою і папугою. Коли він відійшов далеко-далеко, його наздогнала ніч. Було зовсім темно. Він знайшов нарешті корчму, попросив кімнату для себе і свого папуги. Їм дали кімнату.
А папуга був такий гарний-прегарний, так розважав служницю, що їй дуже захотілося взяти його собі. «Вночі, — думала вона, — хлопчик, напевно, міцно спить». І вона пішла до нього в кімнату, щоб взяти папугу. Але як тільки вона доторкнулася рукою до папуги:
— Паличка-стукалочка, бий! Хто візьметься — той попадеться!
Так служниця і прилипла до папуги. Ось вона і попалась на місці з руками, простягнутими до папуги.
Вранці слуга встає, шукає служницю, кличе-кличе — ніхто не відповідає. Ніде служниці! Ніхто не знає, куди вона поділася. Він і вирішив заглянути до кімнати пастушка. І знайшов там служницю з руками, прилиплими до папуги.
— Ну-ну, безсоромнице, що ти тут робиш? Та ще й з цим молодчиком! Хіба це твоє місце? Навіщо ти сюди прийшла?
Адже вона була зовсім гола, служниця-то: не встигла одягнутися, так поспішала вкрасти папугу. Слуга вирішив їй задати лупця.
— Паличка-стукалочка, бий! Хто візьметься — той попадеться!
Ну ось, вони обоє і попалися — рука слуги прилипла до задів служниці.
А тут уже і господар встав. І немає ні слуги, ні служниці. Він їх кликати, шукати скрізь. Нікого не знайти! Вирішив він піти до кімнати пастушка. І знаходить обох слуг біля голови хлопчика.
— Ну-ну, що ви тут робите, бешкетники? Скільки часу я вас шукаю! Що ви тут витворяєте в кімнаті цього молодого чоловіка?
І як дасть ногою піддака слузі!
— Паличка-стукалочка, бий! Хто візьметься — той попадеться!
Ну ось, і господар попався — прилипла його нога до задів слуги!
Тут встає нарешті господиня, кличе чоловіка, шукає його скрізь. Ніде його не видно. І вирішує вона теж піти до кімнати пастушка. І бачить, що всі прилипли до папуги хлопчика.
— Що ви тут робите всі, що ви тут витворяєте? Скільки часу я вас шукаю, і хоч би хтось знайшовся!
І хапає чоловіка за руку і тягне його.
— Паличка-стукалочка, бий! Хто візьметься — той попадеться!
Ну ось, і господиня попалась — прилипла до чоловіка.
Але вже ставало пізно. Хлопчик встав і вирушив у дорогу, щоб встигнути до короля. Дорогою він проходив повз маленький будиночок. А в будиночку жили дві жінки. Одна з них замітала двір, інша готувала сир.
Жінка, яка замітала двір, прибігла з мітлою і каже:
— Ось так штука! Що це таке? Що це за бешкетники бігають тут зовсім голі, куди це годиться?
І біжить зі своєю мітлою, та як розмахнеться.
Ось і жінка з мітлою попалась і кричить, кличе на допомогу! Ось і товарка її біжить за нею і навіть сир не встигла покласти на місце. І хапає свою товарку за рукав.
— Паличка-стукалочка, бий! Хто візьметься — той попадеться!
Жінка з сиром у руці прилипла до своєї товарки, а пастушок продовжує шлях з усією цією свитою.
Приходить до двору короля. Дізнається у вартового, чи тут живе донька короля, яка не говорить ні слова. Відповідають, що тут і що, як не старалися і що тільки не робили, не могли змусити її заговорити.
Пастушок просить, щоб його пустили до двору короля. Не встиг він увійти, як донька короля показалася у вікні.
— Ах, боже мій, — сказала вона, — от сміх! Ніколи не бачила я нічого кумеднішого!
І вона почала говорити, наче все життя тільки й робила, що говорила! Тут усі вийшли — знатні пани і придворні, збігся народ з усіх боків і став дивуватися.
— Ну, пане королю, пам’ятайте, що ви обіцяли віддати свою доньку тому, хто змусить її заговорити!
Тут усі знатні пани почали переглядатися:
— О пане королю, невже ви віддасте свою доньку за якогось нещасного пастушка?
Але король, перш ніж віддати дочку пастушкові, вимагав від нього ще дещо — він наказав йому стерегти сотню кроликів у своєму королівському парку, так щоб жоден не втік.
Ось хлопець і став у глухий кут. І пішов трохи прогулятися. І зустрів ту саму пані.
— Що ж, хлопче, ти начебто змусив розмовляти дочку короля? Ну, значить, ти отримаєш її за дружину.
— Так, пані! Але король тепер вимагає від мене іншого: у нього сто кроликів, і він наказує мені стерегти їх у королівському парку.
— Ну, це не так уже й важко, мій хлопчику! Ось тобі свистулька, і щоразу, як твої кролики розбігатимуться в різні боки, тобі варто лише посвистіти, і всі вони повернуться, не хвилюйся.
Ну що ж! Пастушок повернувся до короля і каже: «Випускайте своїх кроликів!» А кролики давай розбігатися хто куди. Стрибають на всі боки. Він відвів їх у парк.
А знатні пани почали радитися між собою:
— Треба дістати в нього хоча б одного кролика, щоб до вечора він не привів усіх додому.
Тоді лицар, який найбільше добивався руки дочки короля, сказав:
— Я сам піду до нього і куплю в нього кролика.
І він вирушив шукати хлопця, підійшов до нього і каже:
— Ах, хлопчику, які в тебе гарні кролики! Продай-но мені одного.
— Що ви, пане! Я їх не продаю, вони не на продаж.
— А чому б тобі не продати?
— Продати я вам його не продам. Але якщо вам так хочеться кролика, ви можете його заробити.
— Як же я можу його заробити?
— Пане, якщо ви погодитеся, щоб я три рази штрикнув вас шилом у зад, ви отримаєте одного з моїх кроликів.
— Ох, хлопчику, ти не захочеш три рази штрикнути мене шилом у зад! Ох, справді, ти не захочеш так вчинити!
— Ну що ж, пане, ви не отримаєте кролика.
І ось лицар погодився, щоб хлопець три рази штрикнув його шилом у зад. Але коли пастух уперше встромив йому шило лише наполовину, він закричав:
— Ой-ой-ой!
Другий раз шило встромилося глибше.
— Ой-ой-ой! Ах ти, негіднику! Та мені ж боляче!
У третій раз пастух встромив йому шило аж по саму рукоятку, і лицар закричав і впав на землю.
— Ах ти, негіднику! Я вмираю, ой-ой-ой! Через хвилину біль затихла.
— Ну, любий мій, давай-но мені кролика, я його чесно заробив!
Пастух спіймав кролика, і лицар узяв його під пахву.
Лицар пішов, весь сяючи, і, хоча йому важко дістався цей кролик, він говорив собі:
«Ну, тепер ясно, що сьогодні ввечері пастух не досчитається одного».
Але ось, коли він відійшов уже далеко, почувся свист, кролик вирвався у нього з рук і повернувся до свого стада.
А лицар повернувся зовсім розгублений і все твердив:
— Я вже ніс сюди кролика, але раптом він вирвався і втік!
— Ах, — сказала принцеса, — він від вас утік! Боже мій! Ну що ж, я сама туди піду.
І надягла фартух із грубого полотна.
— Звідси-то він не втече!
Ось пішла вона в парк шукати маленького пастуха і, побачивши його, гукнула:
— Здоров, хлопчику!
— Здорові були, принцесо!
— Ну й гарні в тебе кролики, хлопчику!
— Що й казати, принцесо!
— Не продаси мені одного?
— Ну ні, принцесо, я їх не продаю, але їх можна заробити!
— Як же їх заробити?
— Якщо ви погодитеся, щоб я вас три рази поцілував тут, у парку, ви отримаєте одного з моїх кроликів.
— Ах, негіднику, ти хочеш мене поцілувати? Ти?
— Ну що ж, принцесо! Якщо ви не хочете, то й не отримаєте моїх кроликів.
І ось принцеса дозволила себе поцілувати тричі, лише щоб отримати хоч одного кролика.
Пастушок спіймав кролика і простягнув його їй; вона поклала його в свій фартух, міцно затиснула. О, вона була впевнена, що тримає його міцно, і стискала його все сильніше і сильніше в своєму фартусі!
Коли вона була вже далеко, роздався свист. Кролик розірвав фартух і повернувся до свого стада.
Ось нашу принцесу і провели, як колись лицаря. І повернулася вона зовсім розгублена і все твердила:
— Та ж я так міцно тримала його! Дивіться, він розірвав мені фартух!
Тут і її батько, король, побачив це і закричав:
— От лихо! Боже мій, ви не можете втримати кролика! Кролика не можете втримати! Я сам вирушу за ним на своєму коні. І так прив’яжу його до сідла, що в нього пропаде бажання втікати.
І поскакав король у парк до пастушка, порівнявся з ним:
— Ну, здоров, хлопче!
— Здорові були, пане королю!
— Ну й гарні ж у тебе кролики! Ну й кролики! Чи не продаси мені одного?
— О ні, пане королю, я не продаю їх, але їх можна в мене заробити.
— Я ж їх у тебе заробити?
— Пане королю, якщо ви зволієте тричі поцілувати свого коня під хвіст, ви отримаєте одного з моїх кроликів.
— Ах ти, негіднику! Ти хочеш, щоб я тричі поцілував свого коня під хвіст? Ах, негіднику!
— Ну що ж, пане королю! Ви не отримаєте кролика!
І ось його величність король наважується тричі поцілувати свого коня під хвіст.
Тоді пастушок спіймав кролика і віддав королю, а той прив’язав його до свого сідла, крутив його, вертів і так затиснув, що в кролика ледь кишки не вилізли. І сказав, стрибнувши на коня:
— Цей від мене не втече!
Коли він від’їхав уже далеко, пастушок як засвистить у свистульку! Кролик розірвав ремені, вирвався і повернувся до свого стада.
А його величність король повернувся до свого палацу поза себе від досади:
— Ах, він і від мене втік! Він розірвав усі ремені, вирвався і втік. Все одно, цього не дізнаються сьогодні ввечері: у нього вже кишки вилазили.
Ось і вечір настав, і маленький пастух пригнав своїх кроликів. Коли він поста́в перед королем, придворні взялися рахувати і перераховувати кроликів, дивитися, чи всі цілі. А кролики всі як один тут як тут, нічого не скажеш!
Ось стали придворні між собою переглядатися.
— Ах, пане королю, невже ви віддасте свою дочку якомусь нещасному пастушенку? Не може цього бути! Не можете ви на це наважитися. Виможіть спочатку, щоб він наповнив три мішки правдою доверху.
Як тут бути? Пастушок дуже був засмучений цим наказом. Пішов він прогулятися і зустрів ту саму пані.
— Ну як справи, хлопчику? Мабуть, усіх кроликів пригнав додому?
— О так, пані!
— Ну як, віддає тобі тепер король свою дочку?
— О ні, пані! Він хоче, щоб спочатку я наповнив три мішки правдою доверху.
— Так що ж, мій хлопчику, це ти можеш зробити. Це неважко. Варто тобі лише попросити три мішки, а правди на них знайдеться на всі три доверху.
Тоді пастушок поста́в перед обличчям короля і його наближених.
— Ну як же? Берешся ти наповнити три мішки правдою доверху?
— Так, ваша величність, дайте мені три мішки!
Він попросив три мішки, три прості мішки. Два поклав біля себе, а третій тримав відкритим.
— Ось дивіться, тут стоїть пан; він прийшов до мене в парк, щоб купити одного з моїх кроликів. Я відповів йому, що не продаю їх, але що їх можна заробити. І він дозволив мені тричі ткнути його шилом у зад, лише щоб отримати одного з моїх кроликів. Лізь у мій мішок — ось один уже повний.
Ось дивіться, тут стоїть принцеса; вона прийшла до мене в парк купити одного з моїх кроликів. І я відповів їй, що не продаю їх, але що їх можна заробити. І вона дозволила мені тричі поцілувати себе в парку, щоб отримати одного з моїх кроликів. Лізь у мішок — ось уже і два повні!
Ну, тут пастушок поглянув на його величність короля.
— А ось його величність король; він прийшов до мене в парк, щоб купити одного з моїх кроликів. І я сказав йому, що не продаю їх, але їх можна заробити. Він тричі поцілував...
— Ох, мовчи! Ти отримаєш принцесу. Замовкни, замовкни ж! Ти її отримаєш.
І пастушок узяв за дружину дочку короля.
Інші казки
