Повернення Ля Раме
Повертався капітан Ля Раме. Крокував він дорогою бадьоро, весело і все радів, що незабаром побачить рідний дім і рідну матусю. Довелося йому на шляху через густий ліс пробиратися, і тут, у лісі, зустрів він вовка, орла й мураха. Усі троє сиділи на землі біля вбитого ягняти і сперечалися, як по справедливості поділити здобич. Довго сперечалися, але так нічого й не вирішили. Справді, якщо поділити здобич порівну, для вовка це замало, для орла якраз, а для мураха забагато.Почув Ля Раме їхню суперечку, вийшов із-за дерев і каже:
— Ну що, друзі, ніяк не вирішите цю просту задачу?
— І не кажи, солдате! Ніяк не можемо придумати, як нам розійтися по справедливості, — відповіли йому всі троє. — Ти ж ідеш із війни, багато чого побачив на своєму віку. Може, допоможеш нам поділити нашу здобич?
Задумався капітан Ля Раме, потім вийняв із піхов палаш, махнув ним і каже:
— Отримуй, вовче, чотири ноги! Адже зуби у тебе гострі, вмиг перемолотиш усі кістки.
— Вірно, вірно! — загули суперники.
— А тобі, орле, — кістяк! Недарма дзьоб у тебе міцний і загнутий!
— Вірно, вірно! — знову підхопили друзі-суперники.
— Ну, а тобі, мурашко, отримуй голову. Ти ж маленький, спритний і без праці всюди проникнеш.
— Вірно розсудив! По справедливості!
Засміявся Ля Раме:
— Ну, коли залишилися ви задоволені, будьте здорові, а то я додому спішу.
Хотів Ля Раме вже в путь рушати, та заступили йому дорогу нові друзі й кажуть:
— Ні, солдате, не відпустимо ми тебе з порожніми руками! Адже, на відміну від деяких людей, хочемо ми добром віддячити за твою послугу. Скажи, чим тебе нагородити?
— Вашою дружбою! І більше мені від вас нічого не треба. Та що ви, справді! — засміявся Ля Раме.
— Дружбою так дружбою, — зраділи вовк, орел і мураха. — У житті всяке трапляється. Раптом тобі колись наша допомога знадобиться? Тоді знай: варто тобі тільки побажати, і тут же ти перетворишся на вовка, або на орла, або на мураха — на кого захочеш. Для цього тобі треба лише крикнути: «Вовче, візьми мене в брати!» Або:
— «Орле, візьми мене в брати!» Або: «Мурашко, візьми мене в брати!» І в ту ж мить ти перетворишся або на вовка, або на орла, або на мураха.
Подякував їм Ля Раме і пішов далі. Ішов він, ішов і прийшов, нарешті, в одне місто. Хотів відпочити, повеселитися там, але бачить: невеселі всі ходять, понурі, говорять-перешептуються про щось, на очах у всіх сльози. Здивувався Ля Раме і питає в однієї древньої старушки:
— Що це у вас тут? Невже сталося якесь лихо?
А старушка йому й пояснює:
— Вгадав ти, солдатику, у нас і справді біда. Рівно рік тому зле чудовисько викрало у нас веселу Жаннет, доньку короля. Нікому не вдалося врятувати її, і завтра чудовисько зжере нашу красуню, а потім і за іншою прийде.
— До завтра ще час є... — задумливо протягнув Ля Раме. — А чому ж ніхто не захотів врятувати прекрасну Жаннет із лап чудовиська?
— Ех, солдатику, солдатику... — зітхнула старуха. — Багато хоробрих намагалися, але поплатилися за це життям, бо замкнена принцеса в неприступному замку, і дістатися до нього непросто: стоїть замок на прямовисній скелі і оточений з усіх боків міцними стінами. А стереже замок саме чудовисько. Але вбити чудовисько нікому не вдалося, бо життя його в чарівному яйці сховане.
— Що за яйце таке? — зацікавився Ля Раме.
— О, солдатику, яйце це не просте, а зачароване. У ньому вся сила чудовиська. Не страшні йому ні меч, ні стріла, ні вогонь, ні вода. Але якщо розбити яйце, чудовисько здохне. Багато героїв намагалися до нього дістатися, але ніхто назад не повернувся.
— Однак спробувати можна, — сказав Ля Раме. — Тільки допоможи мені порадою.
Розповіла йому старуха, як і де цей замок знайти, і все інше, і закрокував Ля Раме швидким солдатським кроком, щоб встигнути вчасно.
Але як не поспішав він, час летів швидше. Незабаром зрозумів Ля Раме, що не встигне дістатися до замку в потрібну годину. Ось тоді-то і згадав він про своїх нових друзів. «З самого ранку всілякі чудеса зі мною трапляються, — подумав він. — Може, і новому чуду не минути?»
І ось крикнув він:
— Орле, хочу стати твоїм братом!
І в мить одна виросли у нього крила. Махнув він ними раз, другий і злетів угору. Летить Ля Раме, вперед дивиться. Бачить, вдалині замок стоїть, вежами хмари підпирає.
Підлетів Ля Раме ближче. Навколо замку стіни високі, неприступні. Але не орлу просити, щоб підвісні мости опустили. Перелетів він через товсті стіни. А перед входом до замку два страшні пси сидять, вогонь із пащі у них виривається.
— Вовче, візьми мене в брати! — вигукнув тут Ля Раме, і в мить одну перетворився на вовка.
Розправився вовк із злими сторожами і до дверей замку кинувся. Але як через замкнені двері проникнеш? Довелося Ля Раме третього друга на допомогу кликати:
— Мурашко, мурашко, візьми мене в брати!
Не встиг сказати, як тут же в чорного мураха перетворився і в замкову щілину проліз. А потім крізь щілини та тріщини прямо до заповітного тайника поповз-побіг. Стіни в тайнику були товщі за вали фортечні, а на вікнах грати густі, навіть світла ясного не видно, хоча вже світав ранок, наближався ясний день. Але кому ясний, а кому останній... І тому поспішав мураха. Що йому грати та стіни? Була б щілинка вузька.
І ось проник мураха до заповітного тайника. Посеред великої зали стояв стіл високий, а на столі — скриня золота.
Настала пора Ля Раме самому за справу братися. Обернувся він знову людиною, схопив свій вірний палаш, збив замок із золотої скрині, а там яйце — міцне, міцніше каменю, і чорне, чорніше заліза.
Розбив Ля Раме яйце, і потекла з нього чорна кров. А як остання чорна крапля витекла, почув він передсмертний крик злого чудовиська.
Ось і весь подвиг славного Ля Раме. Обійшов він увесь замок і в останній вежі на самому верху знайшов бідну Жаннет. Вона сиділа і плакала, і до кожного шелесту прислухалася, страшне чудовисько чекала. Коли увійшов до неї Ля Раме, вона очам своїм не повірила.
— Хто ти? — запитала Жаннет ледве дихаючи.
— Я — капітан Ля Раме. І прийшов сюди, щоб звільнити тебе від страшилища. Його більше немає, і ти вільна!
Ну, звичайно, дівчина без пам'яті закохалася в відважного Ля Раме. І незабаром відбулося весілля. А коли Ля Раме став королем, він наказав на гербі свого міста намалювати мураха, вовка й орла — на пам'ять про вірних друзів.
З тих пір у міста Бурже такий от гарний герб.
Інші казки
