Покарана королева

Жив колись король, надійний, як золото, сміливий і сильний, як Самсон. Щоранку після служби він щедро роздавав милостиню і чинив праведний суд однаково над бідними та багатими.

На лихо, королева зовсім не була схожа на свого чоловіка. Ніхто й ніколи не бачив і не побачить такої скупої та злої жінки, як вона.

У короля та королеви був один-єдиний син. Поки йому не виповнився двадцять один рік, король ретельно слідкував за його вихованням. Дізнавшись про найменший проступок принца, він негайно кликав його до себе.

— Слухай, сину, — говорив він йому, — коли я помру, ти правитимеш країною замість мене. Тоді вже ніхто не буде тебе вчити. Але поки я живий, це мій обов'язок.

Король брав палицю і з усієї сили бив сина. Побивши, він відправляв його до в'язниці, де принц спав на голій підлозі, їв лише чорний хліб і пив тільки воду. Ось чому він швидко став таким розсудливим і скромним юнаком, що всі говорили:

— Син і батько гідні один одного. Коли король помре, буде кому боронити мир і справедливість у нашій країні.

Одного вечора, під час вечері, король сказав синові:

— Сину мій, я люблю тебе за те, що ти справедливий, скромний, сміливий і сильний духом. Завтра тобі виповниться двадцять один рік. Я вже старий і скоро поступлюся тобі троном. Бери всіх моїх коней, всіх собак і стільки грошей, скільки тобі знадобиться. Їдь на полювання, на храмові свята, проводь час весело. Але через півроку я хочу бачити тебе одруженим. Вибери гарну дівчину, яка тобі до вподоби. Я не буду спокійний, доки не побачу твою дружину господинею замку.

— Дякую, батьку. Нехай Бог вас благословить! Королева слухала мовчки. А сама думала:

«Ось як! Значить, через півроку я вже не буду господинею замку? Побачимо!»

Після вечері вона відкликала сина вбік:

— Ось що, сину. Їдь на полювання, відвідуй храмові свята і веселися. Але одружуватися тобі ще рано, ти занадто молодий. Заведи собі милу. Гарних дівчат у нас скільки завгодно.

Син похилив голову і нічого не відповів.

Наступного ранку він із світанком поїхав на полювання, а повернувся лише вночі. І з тих пір проводив так кожен день. Король був незадоволений і часто говорив:

— Мій сину, ти кожного вечора повертаєшся навантажений зайцями та куріпками. Але коли ж ти привезеш нам живу здобич — славну, гарну наречену?

— Почекайте, батьку. Це не поспіхом.

Зрештою король втратив терпіння.

«Ось як, — подумав він, — ти не хочеш обрати собі дружину? Ну що ж, тоді я сам оберу її для тебе».

І через тиждень до замку прибули гості — король сусідньої країни з дочкою. Принцеса була гарна, як ясний день, і чиста душею, як свята. Вона знала багато різних пісень і співала, як сирена.

Син короля забув про полювання. Він із ранку до вечора сидів поруч із красунею:

— Співайте, принцесо! Співайте ще!

І дівчина співала так солодко, так ніжно, що, дивлячись на неї, принц повторював про себе:

«Вона, тільки вона буде моєю дружиною! Якщо ні, я не знаю, що зроблю!»

Нарешті гості поїхали додому. І юнак сильно засумував. Зате старий король був веселий, як ніколи.

— Ось вони й поїхали, — сказав він того вечора за вечерею. — Щасливої дороги їм, і нехай Бог дасть, щоб довго не приїжджали знову.

Принц поблід, як смерть.

— Батьку, прошу вас, не кажіть цього! Я не можу вам сказати, як я полюбив принцесу. Якщо ви не дозволите мені одружитися з нею, я не знаю, що зроблю.

— Дурний хлопчисько! Ви з нею вже заручені. Невже ти не здогадався? Завтра ввечері ми всі вирушаємо до замку твоєї нареченої. І через тиждень я хочу бачити її тут господинею.

— Дякую, батьку. Нехай Бог вас благословить!

Королева слухала, не кажучи ні слова. Після вечері вона вийшла і через хвилину повернулася. Батько і син чокалися. Обоє були дуже веселі.

— Вип'ємо, мій друже, за здоров'я твоєї милої.

— Королю, — промовила королева, — чому ви не вип'єте за моє здоров'я?

— За твоє здоров'я, дружино!

— За ваше здоров'я, матусю!

— Дякую! Вип'ємо ще!

Усі троє випили свої келихи. Пройшло п'ять хвилин, і король позеленів, як трава.

— Що з вами, батьку?

Король упав на підлогу. Він був мертвий.

Наступного дня його поховали. Син роздав багато золота та срібла бідним і священикам. Повернувшись із цвинтаря, він сказав слугам:

— Приготуйте мені ліжко в покоях мого бідного батька.

— Королю, ваше наказ буде виконано. Новий король замкнувся у спальні покійного батька.

Тут він довго молився на колінах. Потім, як був, одягнений, кинувся на ліжко і заснув. Розбудив його перший удар годинника, що бив опівночі. На нього дивився привид померлого короля.

Привид взяв сина за руку і повів його в темряві до іншого кінця замку. Тут він відкрив тайник і вказав пальцем на пляшечку, яка вже була наполовину порожня:

— Твоя мати мене отруїла. Ти король. Пімсти за мене.

Мервець закрив тайник і зник. Молодого короля прошиб піт від страху. Але він був сміливим і сильним духом. Тихенько зійшов він донизу до стайні, осідлав свого найкращого коня і галопом помчав у темний мір ночі.

Із першим променем світанку він тихенько постукав у двері свого найкращого друга.

— Друже, на мене обрушилося нещастя. Я йду, куди очі дивляться. Іди завтра до моєї нареченої в замок її батька і скажи ось що: «На вашого нареченого обрушилося нещастя. Він поїхав невідомо куди. Вам не бути його дружиною. Але він вас не забуде і ніколи більше не погляне на іншу дівчину. Пішіть до монастиря. Пострижіться в черниці і моліться за вашого друга до того дня, коли вас віднесуть на цвинтар!»

— Королю, ваша воля буде виконана. Король галопом помчав у темний мір ночі.

Наступного дня він приїхав до міста, яке було в сім разів більше за Тулузу. Тут він продав свою шпагу, багатий наряд і коня, гроші роздав біднякам і пішов далі жебраком, з посохом у руці і котомкою за плечима. Він ішов, поки не дійшов до високої гори, такої високої, що лише орли долітали до її вершини. На цій горі король збудував собі хатинку. Коли його мучила спрага, він пив воду з гірських джерел. Коли хотілося їсти, він задовольняв голод травами і дикими плодами, яких навколо було достатньо.

Одного вечора король довго-довго молився у своїй хатині, поки не заснув. Коли він прокинувся, зірки показували опівночі. На нього дивився привид померлого батька:

— Твоя мати мене отруїла. Ти король. Пімсти за мене.

Мервець зник. Короля прошиб піт від страху. Але він був сміливим і сильним духом. І ось він серед ночі вирушив у дорогу. На світанку він був уже біля підніжжя гори. Цілий рік ішов бідний король, крокував уперед, не питаючи ні в кого дороги, і нарешті прийшов до свого королівства. Ввечері він, ховаючись від людей, постукав у двері свого найкращого друга.

— Здоров, друже. Ти мене не впізнаєш?

— Ви наш король!

— Так, я король. Скажи мені, як живе моя мила?

— Ваша мила померла в монастирі.

— Скажи мені, що робить моя мати?

— Ваша мати, як і раніше, у своєму замку і панує над усією країною.

— Тепер я знаю все, що хотів. Проведи мене до якоїсь кімнати. Я втомився і хочу спати. А завтра розбуди мене перед світанком.

— Королю мій, все буде виконано. Король ліг і заснув.

Він прокинувся, коли било опівночі. На нього дивився привид:

— Твоя мати мене отруїла. Ти король. Пімсти за мене.

— Батьку, я виконаю вашу волю.

Мервець зник. Короля прошиб піт від страху. Але він був сміливим і сильним духом. На світанку його друг увійшов до нього.

— Слухай, друже! Сьогодні ввечері я покину мою країну назавжди. Ось указ, яким я призначаю королем тебе. А тепер принеси мені шпагу, одяг, що належить королю, і осідлай на стайні доброго коня.

Король галопом помчав. На заході сонця він постукав у ворота свого замку.

— Здорові були, матусю, дорога матусю!

— Здоров, сину мій. Звідки ти? Чому ти не відповідаєш? Я хочу знати, де ти був.

— Матусю, дорога матусю, я скажу вам це за вечерею. Я скажу вам це, коли ми залишимося самі за столом. Я голодний.

Мати і син сіли за стіл. Коли вони залишилися самі, король промовив:

— Матусю, дорога матусю, ви хочете знати, де я був? Я об'їжджав своє королівство. Я одружився зі своєю коханою, завтра вона буде тут.

Королева слухала мовчки, без єдиного слова. Вона вийшла і через хвилину повернулася.

— Твоя дружина завтра приїде? Тим краще, вип'ємо за її здоров'я.

Король витягнув шпагу з піхов і поклав на стіл.

— Матінко моя, бідна моя матінко, ви хотіли мене отруїти. Я вам це пробачаю. Але мій батько не хоче вас пробачати. Тричі приходив він до мене з того світу і говорив: «Твоя мати мене отруїла. Ти король. Пімсти за мене». І вчора я відповів йому: «Батьку, я виконаю вашу волю». Матусю, бідна моя матусю, моліть Бога, щоб Він змилувався над вашою душею. Подивіться на цю шпагу. Уважно подивіться на неї. Я даю вам рівно стільки часу, скільки потрібно, щоб прочитати молитву, а після цього я відрубаю вам голову, якщо ви не вип'єте раніше отруту, яку налили для мене. Пийте ж, пийте до дна, матусю, бідна моя матусю!

Королева випила келих до дна. Через п'ять хвилин вона позеленіла, як трава.

— Простіть мене, матусю, бідна матусю!

— Ні, не прощаю.

І королева впала на підлогу. Вона була мертва.

Тоді король став на коліна і помолився Богу. Потім тихенько зійшов донизу на стайню, скочив на свого коня і повним галопом помчав у нічну темряву. Більше його ніхто ніколи не бачив.

↑ Догори

Покарана королева

Інші казки