Про учня чарівника

Жив колись у наших краях один бідний селянин, і був у нього син. Син як син, хлопчина неглупий, та тільки не до вподоби йому була звичайна селянська робота. От і надумав батько відвезти сина до міста: нехай, мовляв, подивиться, понавчається, та й обере собі якесь ремесло до душі.

Задумано — зроблено. І одного прекрасного ранку прийшли вони удвох до міста. Познайомив там батько сина з різними працьовитими людьми: з теслями й мулярами, з гончарами та ковалями... Однак, дивлячись на них, хлопчина лише сумно зітхав:

— Ні, тату, не моє це покликання...

— Ех, лихо моє гірке... — журився батько.

Цілий день провели вони в пошуках, та так нічого путнього й не знайшли. А коли настав вечір, рушили в зворотний шлях. Тут-то й попався їм на очі великий похмурий дім на околиці міста.

— Що це за хата? — зацікавився син.

— О! Цей дім усі обходять стороною, бо живе в ньому сам чарівник-чаклун... — зі страхом прошепотів батько.

— Чарівник?! — скрикнув хлопчик. — Ось би мені навчитися його ремеслу! Якраз те, що мені до душі.

— Гм... Може, і так... — задумливо протягнув батько. — Тільки грошей у мене замало. Треба б запитати, скільки він за навчання візьме.

Постукали вони в двері — ніякої відповіді. Ще раз постукали — знову мовчанка. Лише на третій раз розчинилися двері, і постала перед ними сама господар дому. Поглянув він на переляканого селянина, потім на кмітливе личко хлопчини й усе зрозумів. Не встиг селянин рота роззявити, як підняв чарівник руку вгору і каже владно:

— Грошей я з тебе не стягну, але поставлю одну умову: рівно через рік і один день ти маєш прийти сюди, до мого дому, і впізнати свого власного сина серед інших моїх учнів. Тільки знай: і твій син, і всі учні постануть перед тобою в якомусь іншому образі — чи то звіра, чи то птаха. Ну-с... Якщо впізнаєш свого сина, забереш його з собою, якщо ні — залишиться він у мене.

Почесав селянин потилицю. Що робити, як вчинити? Дуже вже спокуслива пропозиція, та сина страшно втратити. Довго вагався він, але все ж таки упросив його син. Махнув селянин рукою — мовляв, буде що буде! — і погодився.

Ось так і залишився хлопчик у домі чарівника.

А треба сказати, що за рік і один день міг хлопчик тричі навідати свого батька. Коли приїхав він до батька в село вперше, запитав його селянин:

— Ну як, сину? Подобається тобі твоє майбутнє ремесло?

— Дуже подобається, тільки боюся я, тату, що не впізнаєте ви мене під час випробування. Адже я й сам ще толком не знаю, чим і як можу вам допомогти. Ну нічого, відчаюватися поки не час. Поживемо — побачимо.

У другий приїзд сказав син батькові:

— Будемо сподіватися, тату, на краще. Зараз я, звичайно, не надто сильний у всяких там премудростях, але дещо вже вмію. Почекайте ще трохи, і скажу я вам, як можна буде мене розпізнати.

Нарешті в третій, і останній, його приїзд оголосив він батькові радісно:

— Ось тепер, тату, я такий же сильний у чарівництві, як і мій учитель. Прочитав я всі його книги, вивідав усі його секрети. І ось що я вам скажу: у день вашого приходу перетворить він мене та всіх моїх товаришів на півнів — червоних і зелених. Спочатку пройдуть перед вами тричі по колу червоні півні, а потім — зелені. Знайте: я буду серед зелених. І коли підемо ми по колу, спіткнуся я, ніби ненароком. За цим-то ознакою ви мене й впізнаєте. Але пам’ятайте: якщо не впізнаєте мене, то назавжди втратите. Доведеться мені тоді, хоч не хоч, вік служити своєму господареві.

І ось минув призначений строк, і з’явився селянин до чарівника. Оглянув його чарівник з ніг до голови, усміхнувся зло і каже:

— Значить, прийшов ти до мене за своїм сином... Ну добре... Подивимося тепер, чи впізнаєш ти його.

Плеснув чарівник у долоні, і опинився тут селянин у середині великого кола, а по колу важливо й гордо ходили червоні півні. Поглянув на них селянин, поглянув і, пам’ятаючи наказ сина, сказав чарівникові:

— Ні, хазяїне, не бачу серед них мого рідного сина.

— Ах, не бачиш, кажеш... Гаразд. Дивись далі. — І чарівник знову плеснув у долоні.

Зникли тут червоні півні, а на зміну їм з’явилися зелені і давай теж по колу проходити. Раз пройшли, другий...

— Шукай, батьку, краще. А то недовго й сина проглянути, — сміється чарівник.

Нічого йому не відповів селянин. Та й що відповідати, коли було йому не до сміху. Вдивлявся він аж до болі в очах у цих півнів і ніяк не міг розпізнати серед них свого рідного сина.

— Тьху, лихо! Адже вони ж як дві краплі води одна на одну схожі! — розгубився селянин. — Дивись, уже по третьому колу йдуть. Ну, пропав тепер мій син ні за що! Ех, дурна моя голова, навіщо тільки віддав я його чарівникові!

Але раптом помітив він, як зачепився шпорою один півень за його домоткані штани.

— А...а...а!.. Ось він! — закричав що є сили селянин. — Ось він!

Здивувався чарівник несказанно, але виду не подав і, перестав сміятися, промовив крізь зуби:

— Твоє щастя, селюку... Забирай свою дитину й іди геть, поки я не передумав!

Зрадівши до нестями, підхопив селянин на руки зеленого півня і кинувся з ним на вулицю, подалі від страшного господаря.

Ось так і повернувся до свого рідного дому колишній учень чарівника. Повернувся і, як не дивно, взявся батькові допомагати у його нелегкій селянській роботі.

Минув якийсь час, і одного разу, коли вони вдвох перегортали сіно, запитав батько у сина:

— Чого ж не покажеш мені своє хитромудре мистецтво? Невже воно тобі ні до чого?

— Охотно покажу вам, тату. Правда, досі потреби в ньому наче й не було. Але якщо хочете подивитися, на що я здатний, будь ласка. Завтра вранці підете ви до сараю і побачите там добре відгодовану свиню. Накиньте їй на шию мотузку і відведіть на ярмарок. Там продайте її, візьміть гроші і повертайтеся додому. Тільки не забудьте зняти мотузку.

— Скажи на милість! — засміявся батько. — Ну й жартівник ти, сину! Про яку це ти свиню говориш, якщо її в нас і в помині немає.

— Немає, так буде. Одним словом, не ваша це турбота. Потрібно від вас лише одне: зробити так, як я вам сказав.

Похитав головою батько, але заперечувати синові не став. А вранці заглянув у сарай і справді побачив там відгодовану свиню. «Ну й справи!» — здивувався він і, накинувши свині на шию мотузку, повів її на ярмарок. Не минуло й години, як продав він свою животину і, весело брязкаючи золотими екю, рушив у зворотний шлях.

Тим часом свиня поспішала лісовою дорогою попереду купця, дуже задоволеного своєю покупкою. Ішли вони, йшли, як раптом свиня шмигнула в кущі — і слід за нею простуджений. Купець туди, сюди, та хіба в такій гущавині її знайдеш! Ось і залишився він з нічим, а свиня, не виходячи з лісу, обернулася в сина селянина.

Прийшов син додому і питає у батька:

— Ну як, тату, задоволені ви моїм мистецтвом?

— Ще б пак! Та ти собі ціни не знаєш!

— Знаю, тату, як не знати. Якщо хочете, зробимо той самий фокус на найближчому ярмарку.

— А чому б і ні, я не проти!

— Ось і добре. Цього разу продасте ви бика, тільки не забудьте забрати назад мотузку.

Побачила золоте каблучко дівчина, що разом із нареченим сиділа біля печі. Зраділа і на палець наділа.

Але не здався чарівник. Не захотів свою здобич із рук випустити. Прийняв він образ бродячого музики і давай грати на вулиці різні веселі мелодії.

Почули наречена з нареченим музику і вийшли з дому її послухати. Побачив їх чарівник, підійшов ближче і ніби ненароком скрикнув:

— Яка чарівна каблучко! Продайте її мені або краще поміняйтеся зі мною.

І показав дівчині інше каблучко, таке гарне, що не могла дівчина відвести від нього очей. Зняла вона з пальця золоте каблучко і простягнула вже було чарівникові, як вискочило воно раптом із руки і, перетворившись на льняне насіниння, загубилося серед безлічі інших, розкиданих по всьому подвір’ю.

Крякнув чарівник із досади і, обернувшись півнем, почав жваво кльовати насіниння. Але й учень не марнував часу: миттю обернувся лисицею, кинувся на півня, задушив його і втік геть. А потім повернув на дорогу до батьківського дому. Прийшов і каже батькові:

— Ну й задав мені жару чарівник через вас! Ні, тату, не до вподоби мені таке життя. Набридло хитрити, викручуватися та морочити людям голову... Так що досить мені в чарівниках ходити!

Розповів він батькові про свої дивні пригоди і з того часу навіть і не думав про чарівництво, хіба що так, зрідка, коли хотілося пожартувати над сусідом або, наприклад, придане бідній дівчині здобути. А в інший час він старанно допомагав батькові в полі.

↑ Догори

Про учня чарівника

Інші казки