Вадуайе
Жив собі колись чоловік, і мав він пшеничне зернятко, а звали його Вадуайе.Прийшов він до однієї бабусі й каже:
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Подивіться, будь ласка, за моїм пшеничним зернятком.
— Охотно. Покладіть його он туди, ми потім заховаємо його разом із нашим зерном у комору.
Наступного дня прийшов Вадуайе до цієї доброї жінки.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Добре ви сховали моє пшеничне зернятко?
— Ох, бідолашний Вадуайе! Мене спіткала велика біда: моя курка познідала цим зернятком.
— Я подам на вас скаргу до суду, тітко, я подам на вас скаргу до суду!
— Ні, ні, про це й мови не може бути. Візьміть краще курку. Ви не залишитеся в накладі, це гарна квочка.
Вадуайе забрав курку з курника і пішов до іншої селянки.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Чи не подивитеся ви за моєю куркою?
— Гаразд, залиште курку у нас. Я посаджую її в курник і доглядатиму за нею, як за своєю.
Але корова вдарила курку копитом і вбила її. Через деякий час з'являється господар курки.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Добре ви доглядали за моєю куркою?
— Ох, бідний мій сусіду! Сьогодні вранці наша корова вдарила курку копитом і вбила її.
— Я подам на вас скаргу до суду, тітко, я подам на вас скаргу до суду!
— Залиште мене в спокої, Вадуайе, і, замість того щоб скаржитися, забирайте краще нашу корову.
Він забрав гарну дійну корову — білу в чорних плямах, з тонкою блискучою шерстю — і привів її до іншої жінки.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Чи не можете ви подивитися за моєю коровою?
— Що ж, можливо, подивлюсь. Прив'яжіть її тут недалеко, ми поставимо її разом із нашими коровами в стайню.
Коли настав вечір, служниця взяла табуретку і дійницю й пішла доїти корів, але корова Вадуайе ніяк не підпускала її, брикалася й, сильно вдаривши служницю, перевернула дійницю. Служниця розлютилася і так спритно запустила в корову табуреткою, що вбила її на місці.
Наступного дня приходить Вадуайе.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Добре ви доглядали за моєю коровою?
— Ох, бідний мій Вадуайе! Вчора наша служниця хотіла подоїти вашу корову, та так розлютилася на неї, що запустила в неї табуреткою і вбила на місці.
— Я подам на вас скаргу до суду, тітко, я подам на вас скаргу до суду!
— Цього ви не зробите, сусіде! Краще забирайте служницю.
Вадуайе засунув дівчину в мішок і пішов до іншої жінки; та була хрещеною матір'ю служниці, але Вадуайе цього не знав.
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Чи не можна поки залишити у вас мій мішок?
— Будь ласка, залиште його за дверима, його ніхто не торкнеться.
Вадуайе пішов. Через деякий час бабуся, думаючи, що її служниця десь поруч, сказала:
— Жаннетто, чи не з'їла б ти миску супу?
Служниця не почула, але дівчина, яка сиділа в мішку, відповіла за неї:
— Я б із задоволенням поїла.
Бабуся двічі повторила своє запитання, і кожного разу їй відповідав голос, що виходив із мішка. Вона заглянула в нього й, побачивши хрещеницю, допомогла їй вилізти, а замість неї засунула в мішок великого собаку.
Коли Вадуайе прийшов, він сказав:
— Здорово, тітко.
— Здорово, Вадуайе.
— Доглядали ви за моїм мішком?
— Так, ось він, можете забрати його.
Він навантажив на плечі мішок, повністю впевнений, що там сидить служниця. Відійшовши трохи, він відкрив мішок і каже:
— Жаннетто, ну-ка поцілуй мене!
— Гав! Гав! — огризнувся собака.
Вадуайе так злякався, що кинув мішок на землю і з усіх ніг кинувся тікати.
Інші казки
