Затонуле місто Іс

У одній із областей Бретані, за часів раннього християнства, було місто, нині зруйноване, яке звалося то Кріс, то Керіс. У ті часи, тобто в V столітті, краєм правив Градлон на прізвисько Меур, що означає «Великий». Градлон підтримував шанобливу дружбу зі святим чоловіком, Гвенноле, засновником і першим абатом першого в Армориці монастиря. Ось усе, що історія зберегла про це місто, цього правителя та цього монаха.

Однак народні співці повідомляють інші відомості. За їхньою версією, Кер-Іс або місто Іс, столиця володінь короля Градлона, був захищений від морських повеней величезним колодязем або водоймою, куди під час сильних припливів надходив надлишок води. Цей колодязь закривався потайними дверима, а ключ від них король завжди носив при собі, щоб відчиняти та зачиняти їх, коли це було потрібно. І ось одного разу принцеса Дахут, його дочка, бажаючи напослідок потішити свого коханця, з яким бенкетувала всю ніч, викрала у батька заповітний ключ, відчинила колодязь, і місто виявилося затопленим. Святий Гвенноле нібито передбачив цю катастрофу, яка й лягла в основу наступної балади.

**I**

Хто не чув з давніх часів:
Був місто Іс багатий, сильний,
І правив ним король Градлон.
Сказав йому святий мудрець:
«Любовь згубить ваш вінець,
Бенкети зруйнують палац.
Хто рибою ласункує, той
На дні притулок знайде свій
І стане рибам поживою.
А хто вино п’є та п’є,
Тому нап’ється суджено
Води, коли піде на дно».

**II**

І знову бенкет, пир горі,
Король хитає головою:
– Я йду на спочинок свій.
– Невже вечірці пропадати?
Ви вранці виспитеся вволю.
А втім, пане, ваша влада.
Коханець принцеси тут як тут.
Поки всі їдять і п’ють:
– Дістань заповітний ключ, Дахут!
– Що? Ключ? Ах, якщо справа в ньому,
Ми ключ тихенько вкрадемо
І миттю колодязь відчинимо!

**III**

Хто б бачив, як король Градлон
Спить, сивиною укритий,
Той, певно, був би захоплений.
Пурпурним плащем закутий,
Король могутній міцно спить,
Ланцюг на грудях вогнем горить.
А якби в спальні був вартовий,
Він побачив би в північну пору,
Як дочка увійшла до покою.
Ковзнула до ліжка босоніж
І, схилившись над батьком,
З нього зняла ланцюг із ключем.

**IV**

Все спить та спить король Градлон,
А над рівниною здійнявся стогін:
– Потоп! Вода з усіх сторін!
Прокинься, королю! Лихо, розор!
У сідло! Скачи на всіх парах!
Безодня рветься на простір!

**V**

– Ліснику, ліснику, розкажи мені,
Чи бачив ти в цій стороні
Градлона на швидкому коні?
– Ні, я не бачив короля,
Я чув, як земля тремтіла,
І стук копит лунав у поля.
– Рибалко, всю правду мені відкрий,
Чи не бачив ти діви морської,
Золотоволосої, над водою?
– Була тут дівчина одна,
Як жалібно вона співала!
І хвилі пісню повторяли...

↑ Догори

Затонуле місто Іс

Інші казки