Дівчина з квіткового горщика
Жили-були чоловік із жінкою, і не було в них дітей. Якось вечором зітхнула жінка:— Ну, хоч якесь дитинча мати, хай навіть горщик із квіткою!
Глянь, а на підвіконні й справді квітковий горщик стоїть.
Роки минають — росте базилік, а разом із ним росте й горщик. І ось став горщик величиною з казан, а квітка — з горіховий кущ. Трапилося одного разу проходити повз царевичу. Побачив він базилік на вікні, і сподобався чудовий цвіт царевичу. Постукав він, виглянула на стук жінка з вікна. Ось царевич її й питає:
— Віддай мені цю квітку, тітко, нічого не пожалію, скільки б не попросила!
Задумалася жінка: і горщика шкода, і розбагатіти хочеться, але віддала все ж таки квітку за тисячу флоринів. Приніс царевич горщик до палацу, поставив його на вікно у своїй кімнаті й став поливати вранці й увечері.
А треба вам сказати, що царевич той мав звичку вечеряти на самоті. І в той самий день, коли він приніс базилік, накрили йому слуги стіл, як зазвичай, заставили його різними стравами, а потім пішли й залишили царевича одного. Ось поїв-попив царевич, квіткою своєю полюбувався, а потім ліг і заснув. У головах у нього горіла свічка, а в ногах — лампадка.
Тільки царевич заснув, вийшла з базиліку дівчина — красуні в світі не знайти, спробувала частування, а потім взяла лампадку й поставила її в головах, взяла свічку й переставила її в ноги.
Прокинувся вранці царевич і бачить: страви всі з'їдені, лампада зі свічкою переставлені! Не знає, що й думати: двері ж на замку! На другий вечір знову те саме. Тоді вирішив царевич не спати й караулити незваного гостя. Бачить, вийшла з базиліку дівчина, красуні в світі не знайти, поїла-попила і тільки почала свічку з лампадою місцями міняти, він її за руку і схопив:
— Навіщо ти ховаєшся, від кого хоронишся?
— Ти мене побачив, — відповіла дівчина, — тобі мною і володіти. Але дивися, нікому мене не показуй!
— Добре, бути за твоїм, — погодився царевич і наказав слугам з того часу накривати стіл на двох.
Так минуло кілька місяців, і трапилося царевичу вирушити з батьком на війну. Тоді покликав він матір і дав їй такий наказ:
— Ввечері й вранці квітку поливати, найкращі страви в кімнаті залишати, двері ж завжди на замку тримати.
Сказав царевич і дівчині:
— Не сумуй, мила, я не затримаюся, скоро буду.
Ось поїхав царевич, а мати сумлінно виконувала його наказ. Ввечері й вранці квітку поливала, найкращі страви в кімнаті залишала, двері завжди на замку тримала.
Треба сказати, що царевич наш був заручений із донькою візиря. А з того часу, як з'явилася дівчина з квіткового горщика, перестала подобатися принцу його наречена, перестав він бувати у неї й зовсім забув, ніби й не було ніякої нареченої зовсім!
Донька візиря розгубилася в здогадах: нареченого ніби підмінили! І ось, коли царевич поїхав на війну, дружина візиря з донькою вирушили до царських палат подружитися з царицею, а заодно й дізнатися, що сталося в палаці, чому царевич так змінився.
Прийшли, посиділи трохи, а потім пішли гуляти палацом, у кімнати заглядати. А як наблизилися до зачиненої кімнати, дружина візиря штовхнула в бік доньку, та й каже солодким голосом:
— Дозволь, царице, хоч одним оком поглянути на наречену кімнату!
Цариця відчинила двері, а візирева ж донька туди швидше! Дивиться: біля вікна, що на море дивилося, дівчина сидить, волосся золотим гребенем чеше. І якщо волосся з гребеня падало, одразу в море золотою рибкою оберталося.
Тут здогадалася візирева донька: "Еге, та ж наречений-то мою дівчину в своїй кімнаті ховає! Ось чому він мене знати не хоче!"
Підбігла вона до дівчини й штовхнула її в море. Та не потонула красуня: проходило в той час сонце на заході, підхопило воно дівчину на свої золоті промені й перенесло красуню прямо до дому своєї матусі.
Ось настав час поливати квітку, відчинила цариця кімнату, а базилік-то зів'яв! Прийшла ввечері — зовсім засохла квітка! І страви не торкані! Цариця собі місця не знаходить — ключовою водою квітку поливає, а все без користі!
Тут і батько з сином повернулися. Побіг царевич у кімнату, відчинив двері і що ж бачить: зів'яв, засох базилік! Заплакав він, застогнав і матір докоряє:
— Чому, матусю, не поливала ти мій квіточок, а кинула його, і він засох, зів'яв?
— Поливала я його, дитятко, не можу зрозуміти, що трапилося, чому він засох-зів'яв!
— Чи може хтось чужий заходив у кімнату?
— Нікого чужого, клянуся тобі, заходила сюди лише разочок твоя наречена з матір'ю.
Здогадався тут царевич, що сталося, і з горя важко захворів. Хотіла донька візиря прийти його провідати, але царевич прогнав її геть.
А дівчина з квіткового горщика — красуні в світі не знайти — живе-поживає у сонця і, що дня, у нього питає:
— Як там царевич поживає? Чи не повернувся ще з війни?
— Ні, ще не повернувся, живи собі спокійно, — відповідало сонце щоразу, але одного разу сказало інакше: — Повернувся твій царевич, але вразила його тяжка недуга. Найкращі лікарі не можуть зрозуміти, що за хвороба його сушить: не їсть, не п'є, а лежить і дивиться, не відриваючись, на засохлий базилік. Думаю, недовго йому залишилося жити.
— Сонечко миле, — звернулася дівчина, — прошу тебе, завтра вранці, як зберешся з дому всьому світу світити, візьми мене з собою. Посвітиш ти царевичу у вікно, впаде промінь на квітковий горщик, я по променю побіжу, у горщик стрибну.
І все, про що просила дівчина, сонце виконало. Лише дівчина у квітку увійшла — зазеленів, розцвів базилік і став красунем, як раніше. Лише побачив царевич, що базилік ожив, так і хворобу свою забув, з ліжка схопився, радіє, сміється, вечора чекає.
Ось і вечір настав. Прийшли слуги, принесли, як зазвичай, стіл із стравами, замкнув царевич швидше двері, вийшла тут дівчина з базиліку, красуні в світі не знайти, сіла навпроти царевича, і повели вони розмову й бесіду.
Швидко ніч проминула, а зранку оголосив царевич про весілля. І жив він із своєю коханою щасливо довгі роки. А злу доньку візиря з матір'ю вигнали геть із міста.
Інші казки
