Півтора жмені

Жили два чоловіки. Був у них казанок, було й лобіо, та солі не було. Сказав один одному:
— Не зваримо ми так лобіо. Іди в місто, купи півтори жмені солі.
— Забуду я, як запам’ятати? — каже інший.
— А ти йди й повторюй: «Півтори жмені, півтори жмені» — не забудеш.
Пішов той чоловік у місто сіль купувати.

Іде, бачить — селянин орав поле, засіває і примовляє: «Тисяча на одне, тисяча на одне». А той іде й кричить: «Півтори жмені, півтори жмені». Розгнівався орач:
— Я прошу, щоб на одне зерно тисяча зійшла, а ти кажеш: півтори жмені!
Схопив його і добре побив. Побив, відвів душу і відпустив. Питає той:
— За що ти мене побив?
— За те, що я сію, а ти кажеш: півтори жмені.
— То що ж мені казати?
— «Тисяча на одне, тисяча на одне» — я б тебе не побив, ще й подякував би.
Пішов далі цей покупець солі. Іде селом, назустріч несуть померлого, а він іде й кричить:
«Тисячу на одного, тисячу на одного!»

Схопили його родичі померлого і давай бити, добре побили, відвели душу, відпустили.
— За що ви мене побили?
— За те, що кажеш — тисячу на одного.
— А що ж мені було казати?
— А ти б підійшов, зняв шапку і сказав: «Нехай це лихо буде першим і останнім у вашій родині» — ми б тебе подякували і з пошаною провели.

Пішов далі цей «Півтори жмені», зустрів на шляху весільний поїзд, зняв шапку і почав говорити: «Нехай це лихо буде першим і останнім у вашій родині!» Схопили його, розклали і що в ньому було ширини — у довжину обернули. Відвели душу і відпустили.

Відійшов трохи бідний «Півтори жмені» і питає:
— За що ви мене побили? Що я вам зробив? Мене так навчили, а що ж я мав сказати?
— Треба було підійти, зняти шапку і крикнути: «Хай живе весільний поїзд, хай живе весільний поїзд!»

Поплівся «Півтори жмені» далі, увесь побитий, ледве ноги волочить. Іде й думає, як бути, що казати, якщо зустріне ще кого. Іде й бачить — підкрався мисливець до голубів і вже курок взвів, ось-ось вистрілить. Зірвав наш «Півтори жмені» шапку, кинувся до мисливця і давай кричати: «Хай живе! Хай живе!»
Злетіли голуби і полетіли.

Схопився мисливець, зубами скрегоче, кинувся на бідного «Півтори жмені» і давай бити його прикладом по спині. Бив його, бив, ледь всю душу не вибив. А той уже ледве живий, питає тільки:
— За що ти мене бив, як мені треба було говорити чи чинити? Сказав мисливець:
— Голосу б не подавав, нахилився б, притаївся, проповз тихенько, не сполохав би голубів — і я б тебе не чіпав.
Поплівся далі нещасний «Півтори жмені».

Чотири чоловіки загубили гаманець з грішми, ходять, шукають всюди по землі. Побачив їх «Півтори жмені», нахилився, притаївся і повзе вздовж тину. Помітили його ті, підбігли, схопили його.
— Ах ти, негідник, знайшов гроші, а тепер ховаєшся, хочеш утекти?! — і давай бити бідолагу.
Били, били, так його побили, що й ніг він додому не доволік.

Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.

↑ Догори

Півтора жмені

Інші казки