Дякон - безбородий обманщик

Було те чи не було — жив один дякон-безбородий обманщик. Усі добре знали, який він плут і обманщик, тому не стало йому життя в його селі, і вирішив він перебратися кудись в інше місце — шукати собі щастя. Багато чи мало він ходив — приходить в одне село. Дізнався він, що тут живе піп, який уже до нитки обібрав весь прихід. Є в цього попа дочка. Пронюхав наш безбородий обманщик і про те, що у попа недавно дякон відправився в краї, звідки не повертаються, і одразу ж зупинився біля його порога. Увійшов у дім до попа і почав брехати:

— Дізнався я, батюшка, отець святий, що у вас місце дякона звільнилося, тому й приїхав до вас здалеку. Будемо знайомі. Дякон я — на ім'я Таке — Гірше Такого, і вдачею я хороший, і святе писання краще за мене ніхто не знає, та що говорити, такого дякона вдень з вогнем вам не знайти.

Зрадів піп. Саме такого і шукав він дякона. Домовилися вони, написали всі умови і старості на затвердження дали. Зобов'язався піп за цією угодою поселити дякона в своєму домі, чесно відділяти йому третину всього доходу з пастви, а всю треб їсти разом з дяконом порівну. Угода ця укладена на три роки, і піп не може звільнити дякона до того терміну, якщо дякон сам того не побажає. А захоче він його прогнати, повинен відділити йому половину приходу і всього свого майна. А дякон за те зобов'язаний прислужити попу вдома і всі його доручення виконувати.

Перший рік служить дякон-безбородий обманщик чесно, ні в чому попу не перечить; не натішиться на нього піп, що сонце йому разом з дяконом зійшло. А дякон тільки час вичікує. Вирішив він дочкою попа заволодіти, вдень і вночі тільки й думає, як би її дістати в руки.

Старається дякон, хитрить, тільки нічого в нього не виходить. Зрозумів дякон, що дочка тільки батькові у всьому підкоряється, і придумав хитрість. Повів він одного разу попа недалеко, на горку, дрова рубати. Ударив дякон сокирою по величезному пні і вставив у щілину клин.

— Ну, порахуй, у скільки пальців ця щілина, — каже дякон-безбородий обманщик попу.
— У два пальці, не більше, — каже піп. Так і підскочив дякон:
— Як це у два; не у два, а у чотири пальці щілина, ще й того більше! Ти що, не бачиш?

Засперечалися вони, вже й до лайки дійшло.
— Так давай поміряємо, — каже піп.
— Давай, — каже дякон.

Тільки вклав піп у щілину пальці, як дякон хвать і викинув клин. Защемив пальці поп і давай кричати: — Ай, ай, умираю, рятуйте! Заметушився дякон, завозився і каже:
— Чим же тобі допомогти, хіба що побігти додому, принести зубило, та боюся, не дасть без тебе дочка; да ти сам їй тоді крикни.

Побіг дякон додому і каже дівчині:
— Батько твій велів покоритися мені, спіймав його якийсь лісовий чоловік, вбиває. Не вірить дочка.
— Цього батько ніколи б не сказав. Розлютився дякон, став у дверях і кричить попу:
— Говорив я — не вірить вона мені. Так і завищав піп:
— Ой, дочко, рятуй, зроби все, що він не попросить.

А дочка у всьому батька слухалася. Погодилася вона і поступилася дякону. А дякон, як добився свого, взяв зубило і поплентався до попа на горку. Видовбав пень, визволив попу пальці і повів його в дім ледве живого.

Дізнався піп, що з ним дякон витворив, та що — не може звільнити його раніше трьох років, вирішив краще мовчати.

З тих пір піп усе шукає, до чого б причепитися і вигнати дякона, та й дякон таки не дурень — у всі очі дивиться.

Іде час, настав і Новий рік.

Вранці наш піп з дяконом відслужили в церкві службу з великим урочистістю. Тільки дуже день морозний видався, замерзли вони зовсім.

Як відслужили, сказав піп дякону:
— Ну, біжи вперед і розпали такий вогонь, щоб біля воріт уже теплом мене обдало.
— Зараз, — сказав дякон і побіг.
Як підійшов піп до воріт, і справді його жаром обдало, дивиться, — а це дякон кухню підпалив, так вся і палає.

Довго кричав і лаявся піп, та сам же і виявився неправий.
— Як же мені було розпалити такий вогонь, щоб біля воріт уже було тепло? — виправдовувався дякон.
Погрозив був йому піп, що вижене його, та дякон нагадав угоду — замовк знову піп.

Довго думали і гадали піп з попадею, як би від цього дякона позбутися, та так і не вигадали.
Одного разу каже піп дякону:
— Краде у нас хтось вино. Доведеться тобі переночувати в марані, вистежити злодія.
— Добре, — сказав дякон і відніс свою постіль в марану.
Як настала ніч, встав піп, взяв у руки загострену сокиру, вліз у марану і давай рубати що є сили сплячого дякона-обманщика.

Полилася кров, та така брудна, якої піп і не бачив ніколи. Побіг піп до дружини і кричить з переляку:
— Ну, дружино, допоможи, убив я цього негідника, та стільки крові він пролив, що і мене всього забруднив, почисти мене швидше, як би хто не побачив.

Перелякалася і дружина, давай чистити чоловіка.
— Що за кров у цього дякона, так легко відмивається? — каже попадія. Розсердився піп:
— Що ти нісенітницю несеш? Хіба не знаєш, що у грішників завжди така рідка кров буває.
Домовилися потім піп з попадею, як їм бути:
— Ти, як настане ранок, почни кричати: «Рятуйте!» — каже піп, — а я побіжу до старости і заявлю: так і так, дякона мого вбили, — так ніхто нічого і не дізнається.
Домовилися чоловік з дружиною і заспокоєні лягли спати.

Ще й ранок не настав, як помчався піп до старости, а попадія взялася кричати.
Збіглися всі, і що ж бачить наш піп — з'явився разом з усіма і його дякон-безбородий обманщик. Почав тут дякон хвалитися, як він попа обдурив, як поклав у свою постіль бурдюк, повний вина, як сам притаївся в кутку і як вліз тихенько якийсь злодій, якого він хоч і не впізнав, але борода в нього щось на попову дуже скидалася, як цей злодій ударив сокирою по бурдюку і втік, наче божевільний.

По всьому світу розніс дякон цю історію. Сміються всі, глузують з попа. Що робити попу? Довелося йому просити у дякона прощення. Зажили вони, як і раніше. Тут і Пасха настала. Напився піп на причасті церковним вином, мертвим сном заснув. А попадія з дочкою пішли прогулятися до сусідів.
Вирішив дякон скористатися нагодою. Взяв бритву, підкрався до попа і виголив йому півголови і півбороди. Закінчив свою справу і пішов навідувати сусідів.

Як прокинувся піп і побачив, що з ним, одразу зрозумів, чиїх це рук справа. Розлютився, схопився, взяв рушницю і побіг убивати дякона. Побачив його дякон і пустився навтьоки. Утік кудись і сховався.
Біжить піп, шукає дякона. Як зустріне кого, так і кричить:
— Чи не бачили ви, діти мої, Такого?
— Ні, такого ще не бачили, — сміються зустрічні.
— Так, може, Гірше Такого бачили?
— Не дай нам Бог побачити щось гірше за такого попа, наполовину виголеного, — кажуть йому зі сміхом.

Увесь село оббіг піп, та так і не напав на слід дякона — Таке — Гірше Такого.
А дякон наступного дня засилає до попа людей:
— Так і так, я від тебе йти не хочу, а якщо ти мене женеш, зволь здати мені за точним розрахунком половину всього твого майна, інакше не пробачу я тобі, що з рушницею за мною гнався. А не виконаєш все за угодою, і те тобі пригадаю, як ти мене в марані вбивати ходив, — і потрапиш ти за все це прямо до Сибіру.

Перелякався піп, як би на старості літ ще до Сибіру не потрапити. І посередники умовляють його:
— Помирися краще. Здався піп, каже собі:
— Мабуть, не судилося мені позбутися цього дякона, бути йому попом у цьому приході.
Наступного ж дня обвінчав піп свою дочку з цим дяконом-обманщиком; обвінчав і поселив їх у себе ж в домі. Все своє майно зятю передав і прихід свій теж йому віддав. Почалося весілля, зраділи всі, що такого спритного попа послав їм Бог у прихід.

Вони були в морі, а ми були в пиру.
Дев'ять яблук я вам кину і гранатів дев'ять,
Усі майте, всім володійте, вашою що рукою здобуто.

↑ Догори

Дякон - безбородий обманщик

Інші казки