Лисиця і ведмідь

Одна Лисиця вічно блукала сама по собі. Набридло їй самотність, і вирішила вона знайти побратима.

Пішла лисиця дорогою, а назустріч їй ведмідь.

- Давай побратаємося, - каже йому лисиця.
- Гаразд, - відповідає ведмідь. - Але що ти принесеш у дім? Я щодня добуваю по вівці.

- А я буду приносити по курці, - каже лисиця.
Сподобалося це ведмедеві, і вони побраталися. Притягне ведмідь вівцю, а лисиця відділить жир, перетопить його і зіллє у глиняний горщик.

- Що це ти робиш, лисице? - питає її ведмідь. - Нащо тобі жир?

- Побратиме мій, - відповідає йому лисиця, - не завжди шлунок у нас буває повний. А якщо настане день, коли не здобудемо ні вівці, ні курки, що тоді робитимемо? Якщо не приготуємо про запас, то й їсти буде нічого.

- Добре, - каже ведмідь, - тільки ти без мене не їж.

Одного разу лисиця і ведмідь не змогли здобути жодної їжі і сиділи голодні.

"Дай-ка обману ведмедя і наїмся сама досита", - подумала лисиця.

Так вона й зробила, а потім піднялася на плоский дах і почала бігати по ньому туди-сюди: день був непогожий, нібито землю утрамбовувала, щоб дощова вода не протікала. Тільки час від часу зупинялася і кричала:

- Не маю часу, не можу піти!
Почув це ведмідь і питає:

- Що таке, чого ти там кричиш?

- На хрестини мене кличуть, а мені неколи, - відповіла лисиця.

- Та йди ж швидше, - каже їй ведмідь.
Лисиця справді пішла. Тільки не було там ніяких хрестин, і вона про це, звичайно, знала.

Повернулася вона додому і каже ведмедеві:

- Теж мені хрестини! Спекли одну пресну коржі і котили її туди-сюди, ледь не до порога священика докатили: була ще одна винарка, та порожня, ніякого вина в ній не було.

А на другий день каже лисиця ведмедеві:

- Йшла я повз одне весілля, кликали мене, але тепер іди ти, я вже побувала на хрестинах.

Поплівся ведмідь, та тільки де там весілля - ніякого весілля немає й на думці.

Прийшов ведмідь до одного пастуха і каже:

- Дайте мені чогось поїсти, у вас тут весілля, виявляється.

- Геть звідси, смердючий! - схопився пастух за палицю, - яке тобі ще весілля, - і раз-раз ведмедя по шиї.

Пустився ведмідь тікати, ледь шкуру врятував. А лисиця спорожнила один горщик, наповнила його попелом і поставила на попереднє місце. Прийшов ведмідь і каже:

- Помираю з голоду. Дістань горщик із жиром, поїмо. На який ще чорний день ти його бережеш?

- Ти сильно дмеш, - каже лисиця, - здуй спочатку попіл, я ним жир зверху присипала, і поїмо.

Дмухнув ведмідь що було сили, попіл засипав йому очі, а поки він їх тер лапою, лисиця - шасть за двері і зникла. Не те, мовляв, ведмідь мене заїсть.

Побігла вона, викопала трохи далі норку і присіла біля неї, вся вимазана в землі. А тут якраз іде ведмідь і питає її:

- Ти не бачила, ніхто тут не проходив?

- Та пробігла одна лисиця. Вона, кажуть, посварилася з ведмедем, от і втекла.

Так лисиця відправила ведмедя, повернулася додому, з'їла другий горщик, наповнила його ведмежим гноєм, а зверху знову присипала попелом. Тільки зібралася вона йти, як з'явився ведмідь. Що тут робити лисиці, тепер їй не втекти від ведмедя! І вирішила вона піти на хитрість:

- Ось тобі, дядьку, горщик жиру, поїж, ти, мабуть, голодний.

- Тільки тепер ти дмухни на попіл, - каже ведмідь, - а то я ледь не без очей залишився.

- Не вистачає мені сил, - відповідає лисиця, - дмухни краще знову ти сам.

- Ну вже ні, - відповів ведмідь, - тепер твоя черга дмухати!

Лисиця трохи дмухнула, але не здула попелу і каже ведмедеві:

- Не підходить мій роток, щоб так сильно дмухати, у мене вся сила в хвості. Але ж хвостом не дмухнеш.

- А мені й зовсім не дмухнути, - каже ведмідь, - не то зовсім без очей залишусь, якщо знову попіл потрапить у них.

- А ти ширше розкрий очі і так дмухни.

Напружився ведмідь, витріщив очі і дмухнув. Попіл ще більше засипав, обпік йому очі. Тре їх, тре лапами, та що тут допоможеш!

А лисиця тут йому і каже:

- Почекай, я побіжу, приведу лікаря.

Пішла лисиця, а повернувшись, привела пастуха з рушницею і показала йому ведмедя.

Вбив пастух ведмедя, забрав його шкуру і м'ясо, а лисиці пообіцяв давати раз на три дні по курці. Раз дав, другий раз дав, а потім і відмовився. Як не благала лисиця пастуха:

- Не позбавляй мене моїх курей, інакше бог тебе покарає, та тільки пастух ніби й не чув її слів.

Були у того пастуха в кошарі молочні ягнята. Привчилася лисиця до кошари і щодня уносила по ягняті.

Щодня недолічується пастух одного ягняти і розуму не прикладе, куди вони діваються. Зрештою закрив він один вхід до кошари, а біля іншого, відкритого, поставив пастку.

Підкралася вночі лисиця до кошари, юркнула в відкритий вхід і - хлоп! - потрапила в пастку.

Входить наступного дня пастух до кошари, бачить, у пастку потрапила лисиця. Схопив він її за хвіст, витягнув назовні і вже збирався здерти з неї шкуру, як звернулася вона до нього зі словами:

- Почекай, чоловіче, послухай мене. Хіба тут немає судді, щоб нас розсудив?

Привели двох пастухів, і звернулася до них лисиця із скаргою:

- Вислухайте мене, судді праведні! Не дав мені господь бог від природи ні дому, ні маєтку. Так і мандрую я все життя по білому світу! Де зустріну мишу, де курку, тим і живу. Днем мені носа показати не можна, всі зазіхають на мою шубку, от я й бігаю вночі невідомо де. Іду недавно в темряві і зайшла ненароком до кошари. Справ у мене там не було ніяких. А пастух витягнув мене звідти і збирався вбити. А тепер подивимось, як ви нас розсудите. Життя і смерть моя у вашій волі.

Виправдали судді лисицю. Підняла вона хвіст і побігла в поле.

Лисиця й донині живе і шле благословення пастухам.

↑ Догори

Лисиця і ведмідь

Інші казки