Сирота і безбородий ошуканець

Було те чи не було — жив бідний сирота, нічого й нікого в нього не було. Добув він одного разу зерна і поніс на млин молоти. Прийшов на той же млин один безбородий обманщик, теж приніс зерно. Змелив сирота своє зерно. Збирався йти, а безбородий обманщик йому: Підемо разом.

— Підемо, — каже сирота. Пішли. Ідуть.
— Знаєш що? — сказав безбородий.
— Що?
— Давай мою борошно замісимо, твоє підсиплемо; а твоє замісимо, моє підсиплемо.
— Дуже добре, — каже сирота.

Замісили тісто з борошна обманщика, підсипали борошно сироти, спекли славний рум’яний хліб. Подивився на хліб безбородий і каже:
— Давай посперемося: хто краще збреше, тому й хліб дістанеться.
— Добре, — каже сирота.
— Був у нас один гусак, — почав безбородий обманщик, — його ще мій дід виростив. Такий це був гусак чудовий: яка б робота не була — в хаті чи в полі, оранка чи косовиця — з усім він один управлявся. Сяду, бувало, на нього і поїду: то полем проїдусь, то в гори поїду. Ось одного разу їдемо ми полем. Раптом, на лихо, шакал — кинувся на нас і вирвав у мого гусака весь бік. Упав гусак, помирає. Догадався я, зрубав дерево, сплів із гілок пліт і залатав йому бік. Скочив гусак, сів я на нього, і помчали додому... А тепер твоя черга, сиротинко. Почав сирота:

— У мого батька був пасіка на сто вуликів. Батько кожного дня, бувало, обходив її і всіх бджіл перераховував. Ось одного разу перерахував — не вистачає однієї бджоли. Тоді всі кинулись туди-сюди — шукають, ніяк зниклої бджоли не знайдуть. Дізналися, що застрягла бджілка за морем — зламала ніжку, схопили її там якісь розбійники, запрягли в плуг, і оре бідолашна бджілка їм землю. Прийшов туди мій батько, побачив, дуже розгнівався: «Як! Хто вам її дав?» Не поступаються ті. Схопив батько бджілку за вухо і тягне її. Відірвалася у бджілки голова і лишилася в руках у батька. Дістав батько горіх із кишені, помазав бджілці шийку і прив’язав голову. Виросло з бджолиної шийки величезне горіхове дерево. Росло, росло дерево, стільки на ньому горіхів, стільки — тільки й робимо, що збиваємо їх та носимо продавати.
Причепилася до цього дерева ворона, всі горіхи поз’їдала. Кинув батько грудочку землі в ворону, застрягла грудка на дереві. Виросла грудка, витягнулася, розкинулося на дереві величезне поле — хоч орі, хоч сій. Засадили ми на ньому виноградник, витягнулася лоза, налилася ягодами, та якими — навіть ворогу весело дивитися. Висить виноград гронами, та все пурпуровими. Ми чекаємо — ось-ось збирати почнемо, як раптом, звідки не візьмися, з’явилася шакал-лисиця, рознесла весь наш виноградник, все з’їла, все знищила — зовсім нас зруйнувала. Вирішив я: «Піду-но підстережу, спіймаю її та задам їй — хвостом каміння заставлю кидати, пізнає вона мене!» Сказано — зроблено. Знайшов я хід, крізь який лисиця до виноградника пробиралася, сів, чекаю; дивлюся, йде хтось, шумить. У мене серце від страху тріскається: сам тремчу, сам радію, чекаю, ось-ось шакал-лисицю побачу. І справді, з’явилася шакал-лисиця. Хап я її за хвіст, спіймав, тримаю. Витягнув батіг і давай її шмагати. Дай Боже тобі щастя — розправив я її вздовж і впоперек. Я її луплю, а вона все якісь папірці написані та сміття сипле.

— А що ж написано на тих папірцях? — перебив безбородий обманщик.
— Сироті — хліб, а безбородому — сміття. Дістався хліб сироті.

Інші казки

• Ірміса (належить оленю)
• Три брати та лисий плут
• Казка про Горемику — великого їдока
• Три брати і голубка
• Лев і заєць