Добрий пастух і цікава дівчинка
Була на світі, а може, й ні, дуже бідна вдова, і був у неї маленький хлопчик. Хоч і працювала вона цілісінький день, жила в злиднях — годувала сина гірким сирітським хлібом, поїла солоними слізьми.Підріс хлопчик і каже матері:
— Досить тобі самій морочитися, піду в найми!
— Добре, сину, іди, тільки не забувай мене!
— Буде час — навідаюсь, а ні — дам про себе вісточку, — відповів хлопчик і вирушив у дорогу.
Прийшов хлопчик до царя:
— Візьми мене в пастухи, великий державцю! Багато літ годувала мене нещасна мати. Настав тепер мій черід годувати її.
— Як не взяти до себе такого розумного! Ціниш турботу матері, буде від тебе толк. Паси моїх овець три роки.
Пасе хлопчик овець, очей з них не зводить, береже від спеки й холоду.
Минуло три місяці. Вирушив хлопчик навідати матір, повіз їй овечий сир, масло, борошно.
Іде хлопчик і бачить — маленький змійчик на дорозі. Відніс він його в кущі й каже:
— Не виповзай на дорогу, дурненький, розтопчуть тебе!
А змійчик знову повзе на дорогу — ще нерозумний, нічого не розуміє.
Хлопчик знову відніс його в кущі подалі й не дав загинути.
Відслужив хлопчик свій термін, настала пора повертатися до матері. Дав царь пастухові овець за працю й відпустив додому.
Іде хлопчик дорогою, грає на сопілці, жене овець. І раптом бачить — змія на дорозі!
— Здоров, чоловіче, впізнаєш мене? — говорить змія людським голосом. — Не забула я, що ти мені життя врятував. Обдарую тебе за твою доброту — розумітимеш мову рослин і мову всіх тварин. Вівця заблеє, кінь заірже, собака загавкає, птах защебече, дерево зашумить — все зрозумієш. Тільки пам’ятай: проговоришся про своє вміння — обернешся на камінь, — сказала змія й пірнула в кущі.
Стоїть пастух як укопаний. Думає — привиділося. Підійшов до старого дерева й постукав кинджалом по стовбуру, ніби зрубати збирається.
— Ні-ні, мене важко зрубати. У мене міцний стовбур, кинджал зламаєш! Зріж краще молоденьке деревце, — сказало старе дерево.
Підійшов пастух до молодого деревця, а воно заплакало:
— Я хочу вирости великим. Не губи мене!
Усміхнувся хлопчик. Погнав отару далі. Спіткнулася одна вівця об камінь і буркнула сердито:
— Щоб тобі скаменіти!
Смішно стало пастухові, усміхається. Іде він далі, жене овець. Позаду всіх ковтала стара кульгава вівця, а поруч біг баранчик. Чує хлопчик, заблеяв баранчик:
— Мені так шкода тебе, мамо. Ти кульгаєш і весь час відстаєш від інших.
— Ей, сину, думаєш, я справді кульгава? — сказала баранчикові стара вівця. — Тягну на собі прибуток усієї отари, тому й кульгаю.
Хлопчик подумав: «Треба берегти цю вівцю. Без неї від усієї отари користі не буде».
Іде хлопчик далі. Бачить — на краю дороги стоїть хатка. На подвір’ї сушиться зерно, а маленька дівчинка стереже його, відганяє птахів.
Помітила вона пастуха на дорозі, злякалася й шмигнула в хату. Лише вона сховалася, злетілися з галасом птахи, почали кльовати зерно.
— Дякую, пастуху! Нехай буде в тебе стільки овець, скільки тут зерна! Наїмося досита, поки пройде твоя отара! — щебечуть птахи.
Розсміявся хлопчик і відігнав птахів. Вибігла дівчинка на подвір’я й питає:
— Ти чого смієшся?
Пастух нічого не відповів — не можна порушити наказ змії, — мовчки пішов далі. А дівчинка за ним. Іде й усе питає, чого він сміявся. Набридла хлопчикові цякава дівчинка. Зупинився він у полі під старим дубом і ліг, ніби дрімати хоче. «Може, піде, — думає він, — відчепиться від мене».
А на дереві сиділи ворона й вороня.
— Я цій людині очі зараз виклюю! — прокаркав вороня.
— Постривай, малий, — каже мати. — Людина хитра, може, він не спить. Схопить тебе й уб’є.
Не послухався вороня. Злітає з дуба й тільки хотів клюнути хлопчика в око, як попався! Схопив хлопчик вороня!
— Мамо, рятуй! Мамо, рятуй! — закричав вороня.
— Ну як я тобі допоможу, дурний? Якби розумів людина нашу мову, сказала б йому, що під дубом закопаний глечик із золотом, відпустив би він тебе в подяку за це, — відгукнулася ворона-мати.
Хлопчик випустив вороня, розкопав палицею землю й знайшов глечик із золотом.
Цікава дівчинка все це бачила й дуже здивувалася.
— Скажи, чому ти сміявся? Скажи, як ти дізнався, що тут золото закопане? — причепилася до нього з розпитуваннями.
— Нічого я тобі не скажу! Відчепися від мене!
Не відстала від нього цікава дівчинка. Аж до села йшла за пастухом і все твердила — скажи та скажи! Розсердився хлопчик:
— Якщо скажу тобі, то в камінь обернуся! А мені хочеться матір побачити!
Все одно не відстала від нього дівчинка: дуже вже цікава була й уперта.
Прийшов хлопчик додому, а дівчинка поговорити йому з матір’ю не дає. Заладила своє:
— Говори швидше, чому ти сміявся! Мені додому треба, птахи зерно розкльовують!
Вийшов хлопчик на подвір’я й чує, як півень говорить кішці:
— Що ти сидиш сумна? Вставай, побігай!
— Добре тобі носитися по подвір’ю, курей ганяти, а в мене таке горе!
— А чого тобі горювати?
— Як — чого? Видасть хлопчик зараз свою таємницю цій дівчинці й обернеться на камінь! Хто нас тоді годуватиме?
— Невже хлопчик такий дурний? Взяв би різку й відбив у дівчинки охоту цікавитися, — сказав півень.
Здивувався хлопчик розсудливості півня. Схопив різку й назавжди відучив цікаву дівчинку розпитувати про те, що її не стосується.
Сподобався візирям кмітливий, розумний хлопчик, сподобались його розсудливі слова.
— Такий розумний хлопчик гідний бути спадкоємцем, — сказали вони й повезли його до царя.
Інші казки
