Мисливець

Було те чи не було — жив на світі один мисливець. Пішов він одного разу в ліс на полювання. Цілий день пробродив, нічого не зустрів — ні звіра, ні дичини; так із порожніми руками повертається додому. Присів відпочити і бачить — пасеться молодий оленя. Прицілився мисливець, вистрілив, убив оленя, зібрався свіжувати його, та як переступив через голову оленя, так і перетворився раптом на прекрасну дівчину. Злякався мисливець, але що він міг зробити? — залишився дівчиною.

Зняла з себе дівчина зброю, повісила там же під деревом і пішла — сама не знає куди. Багато чи мало ходила, на третій день добралася до одного міста. Бродить вона незнайомим містом, не знає, куди пристати, з ким поділитися своїм горем.

У тому місті жила одна бабуся. Ввечері подоїла вона своїх корів і несе додому молоко. Побачила дівчину, здивувалася.

— Хто ти і звідки? Хто твої рідні, і навіщо відпустили вони тебе бродити саму вночі?
Та розповіла, що вона сирота, не має нікого рідних.
— Візьми мене до себе, зроби добру справу, — попросила вона. — Ти — мати, а я — дочка, і сили в мене досить, і вміння, все зроблю, що накажеш.

Зраділа бабуся, взяла її до себе. Така вона виявилася робітниця, така розумниця, про красу й казати не треба — чутки про неї пішли по всій землі.

З'явилися женихи — спокою від них немає. Одного разу проходив тією вулицею царевич, побачив красуню, і запала йому в серце любов до неї. Сумний повернувся він додому. Як не старалися, ніяк не можуть розвеселити царевича. Засмутився цар, питає:
— Сину мій, що з тобою, яка туга тебе гризе?
Зізнався царевич у своїй любові, сказав, що не може жити без тієї красуні. Цар негайно послав за нею. Знайшли ту бабусю, привели дівчину до палацу та й одружили царевича.

Через рік народився у них син. Одного разу вирішила красуня: «Піду-но я та подивлюся, чи збереглася моя зброя на тому дереві, чи взяв її хто».

Вийшла вона з палацу потайки і пішла. Ішла, ішла і дійшла до того місця. Бачить — і оленя лежить там же, і зброя на тому дереві висить недоторкана. Сказала собі жінка: «Якщо тоді я переступила через оленя і перетворилася на дівчину, переступлю і зараз — може, знову стану чоловіком». Переступила вона через груди оленя і перетворилася на прекрасну кобилу. Скаче кобила, ірже, доскакала до палацу. Розум у кобили людський, але говорити вона не може. Спіймали кобилу, ввели її до стайні, нагодували. Шукають царську невістку, не можуть знайти — чи небо її поглинуло, чи земля.

Минув час, і народила кобила лоша, і такого, що немає йому рівного: з очей іскри сипляться, ніхто не бачив такого. Захотілося якось царському конюхові покататися, сів він на кобилу, ударив її. Злякалася кобила — не звикла вона до батога. Скинула вона з себе конюха і помчала, не бачачи ні землі, ні неба. Доскакала до того лісу, перескочила через ноги оленя і перетворилася на величезну злу собаку. Побігла собака назад до палацу. А там шукають кобилу — шукали, шукали, не знайшли. Полюбив царський онук собаку, не розлучається з нею. Минув час, принесла собака щенят.

Сів одного разу царський онук на лоша, взяв і собаку з собою та й вирушив на полювання. У лісі вистежив він зайця, погналася за ним собака. Біжить заєць, наздоганяє його собака. Бігли, бігли і добігли до вбитого оленя. Перескочив заєць через хвіст оленя, перескочила за ним і собака та й обернулася знову мисливцем. Зрадів мисливець, зняв з дерева свою зброю і пішов шукати сина. А царський онук почекав, почекав, не дочекався і пішов шукати по сліду — не хотілося йому втрачати улюблену собаку.
Шукає, шукає і бачить у лісі замок. Запитав царевич, чий це замок, хто живе в ньому і навіщо поставили його в цьому глухому лісі.

— У цьому замку живе одна дівчина небаченої під сонцем краси, — сказали йому. — Треба сказати їй три такі казки, яких ще ніхто не говорив, ніхто не чув, і всі три казки повинні виявитися правдою. У дівчини є золотий котел із золотою водою і золотим м'ясом у ньому. Якщо хто скаже ті три казки, закипить у золотому котлі золота вода і звариться золоте м'ясо. І дівчина вийде за того чоловіка заміж. А хто не зуміє сказати як треба, з того знімуть голову.
Поїхав юнак до замку, знає він, що нічого такого сказати не може, що було б казкою і чого ніхто ніколи не говорив і ніхто ніколи не чув, а щоб усе ж це правдою виявилося. Вирішив він хоча б побачити ту красуню небаченої під сонцем краси.

«Нехай буде, що буде, хоч погляну на неї», — думає.

Їде він, задумався, а назустріч йому мисливець. Побачив кінь мисливця, став, ірже, не йде далі, а щенята так і в'ються навколо мисливця. Стоїть юнак, і дивується, і сердиться, жене коня, а кінь ні з місця. Розгнівався царевич, наказав убити мисливця. А мисливець каже:

— Ходімо, я відведу тебе до красуні і скажу такі слова, що від них вода не тільки в котлі, а й у каменях закипить, і небачена під сонцем красуня дістанеться тобі.

Зрадів юнак, взяв із собою мисливця, ідуть. Прийшли, послали до красуні людину сказати: «Із такого-то царства прибув онук такого-то царя, хоче сказати тобі три слова, щоб у твоєму золотому котлі закипіла золота вода і зварилося золоте м'ясо».

Мисливець сказав синові (адже він породив цього юнака, коли був жінкою):
— Коли прийдемо, стань осторонь, я скажу: «Мій пан стомився і мені велить говорити за себе».
Погодився юнак. Прийшли вони. Наказала дівчина привести гостей. Ввели всіх до замку, де чекала на них дівчина небаченої під сонцем краси зі своїм батьком і всіма родичами. Вклонився мисливець усім і сказав:
— Ось цей юнак — мій пан. Він дуже втомився і наказав мені повідомити вам, що треба. Якщо дозволите, я скажу.
— Говори, говори! — лунуло з усіх боків. Мисливець взяв юнака за руку і сказав:
— Як думаєте, чи міг я бути матір'ю цієї людини? Загорілося полум'я під золотим котлом. Мисливець сказав:
— Чи скажете, що і цього коня не я породив? Закипіла золота вода у золотому котлі. Мисливець сказав:
— Повірите, що й ці щенята народжені мною?

У золотому котлі зварилося золоте м'ясо. Віддали юнакові дівчину небаченої під сонцем краси за дружину й справили славне весілля. Мисливець же зник. Довго шукали його, але не знайшли.

↑ Догори

Мисливець

Інші казки