Казка про свиню, її п'ять поросят та вовка
Була одна свиня, у неї було п’ять поросят: Голодун, Холодун, Теплун, Опоздун і Кріпиш. Дуже розумна була свиня, та й поросята були теж не з дурних. Ходить свиня в поле, риє землю, відшукує буряк, моркву. А знайде свіжу траву — і її жує, як корова. Натрапить на поле з-під картоплі, зараз же візьметься відшукувати залишки картоплі і лопає їх із радістю, сама примовляє: «Як добрий чоловік, знає ж, як я люблю картоплю та земляні яблука, і тому-то, мабуть, і залишає в землі стільки смачної їжі».І підгнивалими, червивими фруктами не брезгувала наша свинюшка, а вже кукурудзяні та хлібні поля і зовсім раєм для неї були. Повне в неї вим’я молоком, і поросята її ситі й задоволені, як огірки кругленькі. І дуже розумні й слухняні всі п’ятеро.
Ось одного дня риє ця свиня в полі землю. Рила, рила свиня і дорілася до мишачої нори. Дивиться, вся нора набита колоссям із крупним стиглим зерном. Витягує зерна по колосу і уплітає смачне зерно, ласощається. Раптом звідкись з’являється вовк, став над свинею — очі палають, зуби скрегочуть.
— Здорово, свине! — завив вовк.
Так і піднялася у бідолахи шерсть дибом.
— Що це ти робиш, свине, чого землю риєш, що шукаєш? — питає вовк.
— Дайте вам Бога здоров’я, пане! — пролепетала ледь жива від страху свиня. — Що мені робити? Ось знайшла мишачу норку всю в колоссях, мабуть, мишка на зиму собі припасла. Чи не бажаєте, частуватиму й вас — виберу гарний стиглий колос, може, скуштуєте?
— Що?! — заревів вовк. — Хочеш, щоб голки застрягли у мене в горлі і задушили мене?! Я тобі задам, я тобі покажу! Хто тобі дозволив грабувати нещасну мишку?! Вона, бідолаха, хто знає, з якими труднощами припасла собі колосся на зиму, а ти забралася до неї і знищуєш усе! Вона з голоду помре, а ти з жиру будеш лопатися і поросят своїх відгодовувати! За це я тебе зараз з’їм, розбійнице ти така! Кайся в гріхах!
Зрозуміла свиня, що погана її справа, але недарма ж кажуть: сильніша за силу спритність — тільки б знайтись! «Що робити, як врятуватися від цього кровожерливця?!» — думає бідолаха.
— Великий пане! — заговорила свиня. — Ваша воля, що зволите, те й зробите, дайте тільки сказати вам одне слово.
— Говори швидше, не затримуй мене, — реве вовк.
— Дуже вже я стара, пам’ятаю вас ще, крихітним вовченям, і батька вашого пам’ятаю, спаси Боже його душу... Не знаю вже, скільки мені й років, і кістки в мене закам’яніли, і шкіра вся затверділа, і весь мій жир поросята мої всмоктали разом із молоком. Який же смак у мене? Завітайте до мене, п’ятеро у мене поросят: Голодун, Холодун, Теплун, Опоздун і Кріпиш. Усі такі жирні — одне сало. Завітайте, беріть будь-якого, а потім хоча б і мене їжте, якщо тільки знайдете в мені смак після їх ніжного та жирного м’яса.
Задумався вовк, — п’ятеро молоденьких, ніжних поросят завжди кращі за стару свиню, — і каже:
— Добре, іди додому, прийду ввечері. Знай тільки — обманеш мене, погано тобі буде!
— Дайте вам Бога довгий вік, — каже свиня. — Завітайте ввечері, усі в свинарнику будемо чекати.
Пішов вовк своєю дорогою, радіє, який у нього ввечері смачний вечеря буде.
Побігла і свиня. Біжить, думає: «Як би не надумався вовк, не зрозумів би, що сьогоднішнє яйце краще завтрашньої курки. Ще повернеться і випотрошить мене всю».
Прийшла свиня до своїх поросят, розповіла, що й як з нею було, і навчила їх, як їм бути і що говорити, коли прийде вовк. Потім міцно зачинила двері, поклала своїх поросят, сама лягла біля дверей. Лежить свиня, не спить, чекає вовка. Як стемніло, з’явився і вовк, прийшов, стукає в двері свинарника.
— Хто там? — питає свиня, ніби нічого не сталося. — Що це за час для гостей, усі вже давно по домівках розійшлися!
— Це я, відчиняй, свине, двері, — завив вовк.
— Сам ти свиня, забирайся звідси! — закричала свиня. Бачить вовк, погана справа, почав кликати Голодуна:
— Голодуне, відчини двері! А Голодун:
— Голодний я ще, сосу грудь, не до тебе мені!
— Холодуне, відчини двері! — кричить вовк Холодуну.
— Холодно, до того ж мені! — каже Холодун.
— Теплуне, відчини двері! — кричить вовк.
— Робити мені нічого, — каже Теплун, — тільки в теплі влігся, буду тепер вставати і мерзнути через тебе.
— Опоздуне, відчини двері! — кричить вовк.
— Запізнився ти, кровожерливцю ти такий, не дочекаєшся, поки ми двері відчинимо, — процідив Опоздун.
Розлютувався вовк, не знає, що робити. Вирішив усе ж покликати ще Кріпиша.
— Ей, Кріпишу, відчини двері!
— Міцно замкнені двері, не відчиняються, — каже Кріпиш. — Звідки пожалів, туди й повертайся! Шукай дурнів — двері тобі відчиняти! Забирайся звідси!
Зовсім розлютився вовк:
— Почекайте, задам же я вам! Усіх разом проковтну, — кричить, — відчиніть тільки двері! Та хто ж йому двері відчинить?
Довго простояв так вовк біля свинарника, думає — ось-ось хтось відчинить. Спробував було розламати двері, тільки й справді дуже вони були міцні. Робити нічого — поплескався вовк у свою нору з порожнім шлунком.
Так і врятувалася свиня від вовчих зубів.
Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.
Інші казки
