Як ведмідь навчав ділитися
Ведмідь, вовк і лисиця зустрілися і почали скаржитися один одному, що часто і довго блукають вони голодні, що так і крутить їм шлунки. Поскулили вони, поговорили й вирішили побрататися — віднині, що ні здобудемо, братерськи будемо ділити одне з одним; побраталися, поклялися у вірності один одному і пішли разом за здобиччю.Ідуть вони, шукають, чим би поживитися.
Натрапили на пораненого оленя. Тут же скрутили йому шию, сіли в тіні на траві й почали ділити здобич.
Ось і велить ведмідь вовкові, — а в того вже щелепу крутить від голоду, так і скриплять зуби:
— Ну, вовче, діли здобич.
— Голову тобі, — почав вовк, — як нашому голові й господарю, тулуб мені, а ноги лисиці, що так любить бігати.
Не встиг вовк і договорити, як ведмідь з такою силою вдарив його лапою по голові, що гори луною відгукнулися. Завив вовк від болю і відлетів убік. А ведмідь повернувся до лисиці й каже:
— Ану, лисичко, діли тепер ти. Підступна лисиця встала і лестиво почала:
— Голову тобі, як нашому голові й володарю, тулуб тобі, так як ти завжди батьківськи піклуєшся про нас, і ноги тобі, так як ти направляєш кроки свої завжди для нашого добра.
— Розумниця, моя лисичко, — каже ведмідь, — хто навчив тебе такому розумному й тлумачому ділу?
— Як було не навчитися розуму, пане, — сказала лисиця, — бачачи, як ти проучив вовка.