Син царя Музарбі
Жив на світі сміливий цар на ім'я Музарбі. Мешканцям його царства не було спокою від дівів — багато їх розвелося в густих лісах. Днем цар Музарбі обходив схили гір і ущелини, охороняв свої володіння. Забачить де діва, пустить стрілу і зірве чудовиську голову, наче цибулину.Ніччю цар Музарбі піднімався на високу башню і відлякував дівів грізним воїнським криком.
Сміливим був цар Музарбі, не було йому рівного за силу, навіть лук його підняти не могли.
Але ось настав час, і помер цар Музарбі. Не стало кому захищати людей від грізних дівів. Покинули люди свої домівки, сховалися в горах. Пішли жити в печеру і цариця з дочкою.
Дівчинка збирала коріння, розкладала сушити на виступах скель, а мати варила з коріння юшку.
Ішли дні, йшли місяці.
Одного разу дівчинка пішла за корінням, а в цей час у цариці народився хлопчик — напівзолотий, напівсрібний. Засоромилася мати показати дочці дивного сина і сховала дитину за великим валуном. Повернулася дівчинка і за виглядом матері відразу відчула щось недобре.
— Що трапилося, мамо, чому така сумна? — питає вона.
— Як тобі сказати, дочко. Братик у тебе з'явився, тільки дуже дивний. Я його за камінь сховала.
Відкинула дівчинка великий камінь і запідскакувала від радості — так їй сподобався напівзолотий, напівсрібний братик.
Росте хлопчик прямо на очах. Три дні минуло, а йому наче три роки. На десятий день він підбив каменем коршуна. Бачить дівчинка, яким спритним став братик, і змайструвала йому лук: скрутила з волосся жгут, зв'язала ним два кінці прутика, і вийшов лук, наче справжній. Став хлопчик на полювання ходити. Піде вранці, повернеться ввечері, дичини принесе. І себе годує, і матір із сестрою.
Чим старшим ставав хлопчик, тим далі йшов на полювання. Забрався він одного разу на вершину гори і побачив далеко внизу, в долині, домівки і башню — високу-превисоку, під саме небо! Дивувався хлопчик — не доводилося йому бачити таке. Хотілося спуститися в долину, розглянути все ближче, та час уже до вечора, пора додому повертатися.
Не втерпів усе ж хлопчик, збіг у долину і підійшов до найближчого дому. Постукав у двері — не відчиняють. Нікого в домі немає. Постукався він в інший дім — теж нікого немає. Постукався хлопчик у третій — знову не відгукуються. Підштовхнув він двері і бачить — старої біля вогнища. Обернулася вона до нього зі страхом і питає:
— Звідки ти взявся, сину?
— Із печери, бабусю!
— Біжи швидше назад. Тут діви шукають людей, вони тебе живцем з'їдять! Всі люди в горах ховаються. Я стара, життя вже не рада, тому й сиджу вдома, — каже стара. — Загинуло царство могутнього Музарбі, не лишилося у царя нащадка, нема кому захищати людей від дівів.
Повернувся хлопчик додому і питає матір, звідки вони прийшли в печеру, де жили раніше.
— Нізвідки ми не приходили, завжди тут жили! — відповіла мати.
Сховала вона від хлопчика правду. Боялася цариця, щоб не пішов він у покинутий палац Музарбі і не напали на нього діви.
Наступного ранку хлопчик встав ледве світ, одразу спустився в долину і знову пішов до старої.
Розповіла стара хлопчику все про царя Музарбі і показала йому високу царську башню. Збіг хлопчик на самий верх башти і взяв царський лук і сагайдак зі стрілами. Потім спустився до старої і каже:
— Іди в дім, а я за домом сховаюся, почекаю діва.
Ось з'явився дів, порівнявся з домом старої. Пустив хлопчик влучну стрілу, і впав дів замертво.
Рада стара — з'явився сміливий захисник! Допомогла вона хлопчику закопати діва в землю.
Хлопчик сховав у старої батьківський лук зі стрілами і відправився додому. Нічого не розповів він матері.
Минула ніч. Настав ранок.
Хлопчик знову спустився в долину до старої. Сіла стара під деревом, а хлопчик сховався за домом — підстерігати діва.
Лише він сховався, з'явився дів і підступив до старої:
— Говори, стара карго, куди подівся мій брат?
Мовчить стара, наче й не чує. Пустив хлопчик влучну стрілу, і впав дів замертво.
Закопав хлопчик діва в землю і пішов на полювання.
Повернувся він додому і знову нічого не сказав матері.
Минула ніч. Настав ранок. Знову відправився хлопчик у долину і вбив третього діва.
Так вбивав він дівів шість днів поспіль.
З'явився хлопчик до старої в сьомий раз і знову сховався за домом. І ось задрижала земля, заходила ходуном під ногами.
— Це Каждів топає, чудовисько дванадцятиголове! — каже стара. — Пропали ми, сину, не подолаєш ти його!
Наближається дів, кричить що є сили:
— Говори, стара, куди поділися мої брати? Не скажеш, голову тобі зверну!
Мовчить стара, наче не чує.
Натягнув хлопчик тятиву, пустив стрілу — збив усі дванадцять голів.
Збив, а у діва інші відросли.
Пустив хлопчик іншу стрілу, зніс чудовиську голови, а голови знову з'явилися. Втретє пустив хлопчик у діва стрілу — втретє відросли голови. Збентежився хлопчик, не знає, що робити.
Прилетіла тоді пташка, славка-завирушка, сіла на дерево і давай цвірінькати: «Присип попелом! Присип попелом!»
Заметушилася стара. Схопила кошик, вигребла в нього гарячий попіл з вогнища і чекає. Хлопчик знову пустив стріли і зніс діву всі дванадцять голів. Стара одразу обсипала діва попелом, і більше голови не відросли.
Зраділа стара, цілує хлопчика, дякує:
— Почують діви, що подолали ми Каждіва, поховаються, не насміються більше нападати на людей!
Повернувся хлопчик до матері і знову каже їй:
— Скажи мені, хто ми, чий я син?
Мати знову не відкрила синові правду.
Тоді він розповів матері і сестрі, де провів сім днів.
Не втрималася тут дівчинка, зізналася братові, що вони діти царя Музарбі.
Хлопчик умовив матір із сестрою повернутися назад до палацу.
Сховалося сонце за горами. Настала ніч. Піднявся на високу башню син царя Музарбі і видав грізний клич, рознісся клич горами і долами. Задрижали від страху діви, поховалися в глухих ущелинах.
Почули люди клич і вухам своїм не повірили! Хіба ж міг ожити цар Музарбі?
Збіглися люди до палацу дізнатися, хто відлякує з башти дівів. Як дізналися, що це сміливий син царя Музарбі, що перебив він найстрашніших дівів, повернулися в свої покинуті домівки.
Почула про сина царя Музарбі і люта мати Каждіва, зрозуміла, що це він убив її сина. Побігла вона шукати, де заритий Каждів. Біжить через ліс, б'ється в злобі головою об дерева — падають вони одне за одним. Ледве не весь ліс повалила стара. Знайшла швидше за вітер, де був заритий її син, і стала щоранку поливати те місце водою.
Минуло три дні, і ось почувся з-під землі голос:
— Згребіть-но, добра душа, трохи землі!
Згребла стара жменю землі, і вибрався Каждів нагору цілий і неушкоджений.
Обернула стара сина в муху і замкнула у скриньку, а сама взяла маленькі черевички, пішла до палацу і стала біля воріт. Вийшов син царя Музарбі з палацу, а стара йому назустріч.
— Слухай, юначе, а ти ж не син царя Музарбі. Не схожий ти на нього, — каже.
Обидився царевич.
— Не віриш? — питає стара. — Диви, які черевики були впору царю Музарбі, а тобі ж не підійдуть!
Простягнула підступна стара синові Музарбі черевички, а черевички до сміху маленькі.
І так і сяк намагався юнак надіти черевички. Втомився, змучився і вивернув собі ногу. Стоїть, не може зрушитися з місця!
Тут стара відімкнула скриньку і випустила муху. Обернулася муха дванадцятиголовим Каждівом. Налетів Каждів на сина царя Музарбі. Але юнак, хоч і на одній нозі стояв, підняв діва і кинув об землю. Бачить стара — долає царевич її сина. Обсипала вона Каждіва висівками, і набув він могутньої сили. Скочив Каждів на ноги, повалив юнака і вбив його.
Пішли Каждів і стара собі.
Залишився син царя Музарбі лежати бездиханний. Знайшли царевича слуги, та не наважилися повідомити цариці, покликали сестру його. Дівчина наказала слугам перенести юнака в печеру, де вони ховалися від дівів.
Три дні і три ночі оплакувала дівчина брата, обливала його гіркими сльозами. Від жалю до неї листя на деревах тремтіло, гілки до землі схилялися. А на четвертий день відкрив юнак очі і потягнувся солодко, наче довго спав. Встав він живий і неушкоджений.
Повернулися брат із сестрою до палацу. Піднявся царевич на башту і гукнув на все царство:
— Цар Музарбі ожив! Цар Музарбі ожив!
А потім пішов до тієї доброї старої, яка допомогла йому подолати Каждіва, і сказав їй:
— Набери гарячого попелу, зараз примчить Каждів боротися з царем Музарбі.
Так і сталося.
Почув Каждів клич і примчався зразити царя Музарбі, як зразив його сина.
Але не дрімав син царя Музарбі, пустив він у Каждіва стрілу і збив чудовиську всі дванадцять голів. Стара, не гаючись, обсипала Каждіва гарячим попелом. А щоб Каждів не ожив, кинули вони його в безодню.
— Добре б, сину, прикінчити й інших дівів, — каже стара хлопчикові. — У повний місяць вони всі на пагорбі під старим дубом веселяться.
Взяв син царя Музарбі ланцюг і пішов до старого дуба на пагорбі. Забрався на дерево і прив'язав себе ланцюгом до стовбура, як порадила стара. Сидить він на дубі і чекає.
Ось зібралися під деревом кучеряві діви і влаштували свято. Танцюють вони, співають. Від тупоту їх ніг задрижала земля, ураган піднявся, і дуб до землі схилився. Пустив царевич влучні стріли і перебив усіх дівів.
Повернувся додому і розповів людям, як розправився з дівами.
— Не думала, сину, що ти такий сміливий, — каже йому цариця-мати. — Боялася, що діви загублять тебе, тому й не хотіла повертатися в наш палац. Бачу, ти гідний син царя Музарбі. Сідай тепер на його раші і знайди матір Каждіва. Звільни людей від жорстокої старої. Багато лиха чинить вона подорожнім.
Сів син царя Музарбі на раші, облетів гори, ущелини і побачив на крутій скелі дім. Під'їхав він і бачить: на даху дому сидить стара, страшна-престрашна на вигляд — один зуб у неї в землю йде, інший у небо впирається. А в руках веретено величезне тримає, пряде овечу вовну.
Схопив хлопчик жорстоку стару і скинув з кручі.
Настав кінець дівам у тому царстві.
Настав кінець і казці.
Інші казки
