Сварливі бабуськи і розумна дівчинка
Жили в одному селі дві старенькі. Одна жила з одного боку річки, інша — з іншого. Далеко йшла чутка про їхню сварливу вдачу. Не встигне сонечко зійти, а вони вже тут як тут на березі річки — сперечаються, лаються аж до самого вечора. І ніхто не знає, про що вони сваряться та галасують, чого ніяк не можуть поділити.У однієї з стареньок була онука. Набридло їй день у день слухати перепалки, і каже вона бабусі:
— Не ходь ти до річки, бабусю, не треба сваритися з сусідкою, вона заспокоїться.
— Що ти, що ти, онучко! Як же я цю відьму без відповіді залишу? Не спущу їй жодного слова! — відповідає старенька.
Але ось захворіла одного разу бабуся і лігла.
Рано вранці знову почула дівчинка лайку сварливої сусідки-стареньки. Спустилася вона до річки і стоїть, мов німа, слухає злоязичну стареньку.
— Гляньте-но на цю, на цю… на ослі сиділа, осла погоняла! — розкричалася старенька на дівчинку. — Від горщика два вершки, а ще важничає, словом не відгукнеться, негідниця! Постривай, доберуся зараз до тебе, за волосся потягаю!
Підібрала вона спідницю і ступила в річку. Річка неглибока, та каміння мохате, слизьке. Доковзала сварлива до середини, підсковзнулася і плюхнулася в воду.
Дівчинка пожаліла стареньку, кинулася їй на допомогу. Підхопила її під руку, вивела на берег і посадила на сухе каміння. Поправила стареньці збиті волосся, зав’язала їй на голові сповзлий хустку.
Старенька спершу мовчала, а потім зі сльозами глянула на свою рятівницю і гірко заплакала. Соромно їй стало перед маленькою дівчинкою.
З того часу жодного поганого слова не промовила старенька. І знайшли спокій односельці.
Інші казки
