Іван-Зоря

Було, та й не було нічого — жив у одному місті бездітний коваль, і дуже він хотів мати дітей.

Одного разу пішла дружина цього коваля по воду. Лише наповнила глек до верху, як бачить — несе ріка три яблука. Сподобалися їй яблука, потягнулася вона за ними, дістала їх і понесла додому. Одне чоловікові дала, друге сама з’їла, третє з чоловіком порівну поділила.

Зважніла дружина коваля. Минуло дев’ять місяців, почалися пологи, покликали бабку.

Раптом почувся з утроби матері крик:

— Готуйтеся швидше хрестити мене, а то втечу, не встигнете!

До вечора народився хлопчик, охрестили його і назвали Іван-Вечірній. Поссав він трохи материнську грудь і, як вітер, полетів у небо.

Лише зібралася бабка додому, як знову почувся крик:

— Не відпускайте її, зараз з’явлюся на світ і втечу…

І справді, опівночі народився ще один син. Охрестили його і назвали Іван-Північний.

Поссав і він материнську грудь і полетів у небо.

На світанку, на зорі, народився третій син, назвали його Іван-Зоря. Поссав і він материнську грудь і полетів.

Так і жили всі три брати в небі, літали між зірок і хмар. І лише раз на день до матері за молоком прилітали: Іван-Вечірній — увечері, Іван-Північний — опівночі, а Іван-Зоря — на зорі, під ранок. Прилетять, поссуть грудь і відлітають. І жодного разу вони один одного не зустрічали.

Минув час, підросли брати; не потребують вони вже молока, все рідше і рідше вдома з’являються. Прилетять так раз на тиждень, візьмуть хліб і відлітають.

А в тому місті жив один цар. У царя три дочки-красуні.

Ці красуні ні вдень, ні вночі з дому не виходять — аби їх або сонце, або вітер не обпікло. Так і живуть, не бачені сонцем.

Сказав одного разу батько красуням:

— Доньки, що ви все вдома сидите, встаньте, пройдіться містом, подивіться на світ, на сонце.

Послухалися дочки і вийшли.

Лише вони вийшли, як раптом зібралися в ясний полудень хмари, загримів грім, заблискала блискавка. Потемніло все небо, прилетів величезний, страшний діявол, схопив усіх трьох красунь, посадив собі на плечі і зник поміж хмар.

Занепокоїлися всі. Зажурився, засумував цар — немає йому допомоги нізвідки.

Розіслав цар гінців по всіх країнах — оголосити про нещастя і шукати всюди красунь. Ні, і сліду їх ніхто не знайшов.

Раптом з’явилася одна старушка — бабка дружини коваля — і сказала цареві:

— Є в цьому місті коваль, у нього три сини. Усі троє в небі живуть, як птахи, у хмарах літають. І небо, і земля — все у них як на долоні. Якщо зможуть знайти твоїх дочок, то хіба тільки вони.

Задумав одразу цар великий бенкет і послав людей до дружини коваля — кликати її синів до себе в гості.

Обіцяла вона: "Як прилетять, затримаю їх і пошлю до царя".

Прилетів увечері Іван-Вечірній. Зраділа мати, нагодувала його, напоїла і каже:

— Побудуй, сину, цю ніч вдома. Завтра у нашого царя бенкет, просить він тебе в гості.

Залишився Іван-Вечірній. Постелила йому мати і вклала його.

О півночі летить Іван-Північний, і його прийняла мати, нагодувала, напоїла і попросила залишитися на ніч.

— Завтра у нашого царя бенкет, просить він тебе в гості, — сказала.

Погодився і середній син, залишився. Бачить він — спить хтось у хаті, і питає:

— А це хто там спить?

— А це твій старший брат, обоє ви в одну ніч народилися. І він назавтра до царя запрошений, — сказала мати.

Заспав і Іван-Північний. На зорі прилетів Іван-Зоря.

І його нагодувала мати і вклала там же, біля братів.

Настав ранок. Іван-Вечірній виспався з вечора, Іван-Північний — ще в глибокому сні, а Іван-Зоря тільки засинає. Прокинувся старший брат і розсердився:

— Хто це і за яким правом розлігся тут спати, не запитавши мене!

Вирішив убити їх обох, тільки немає в нього ні лука, ні стріл, ні меча. Побачив він у куті меч Івана-Зорі, схопився за нього, але й з місця його не зрушив.

Побачила це мати, злякалася, питає:

— Нащо тобі, сину, цей меч? Яких ти тут ворогів знайшов?

— А кого це ти в хату впустила? — питає син.

— Це брати твої, — каже мати, — усі ви в одну ніч народилися, усі в небі живете. І вони, як і ти, прилетіли вчора, як і тебе, упросила я їх залишитися на ніч.

Прокинулися брати, обнялися, поцілувалися. Потім усі разом поїхали до царя.

Зустрів їх цар з великою пошаною, пригостив, а потім запитав старшого брата:

— Іван-Вечірній, ти в небі літаєш, все бачиш, чи не знаєш, де мої дочки?

Не знає Іван-Вечірній, не бачив.

Запитав цар Івана-Північного, і він нічого не бачив.

Настав черга молодшого брата. Встав Іван-Зоря, вклонився цареві і почав:

— Щасливий царю! Лежав я одного разу на вершині високої гори і дивився на хмари в небі. Раптом чую шум. Подивився — летить діявол, несе дівчат, а вони кричать, плачуть. Схопився я за лук, але опустив його, злякався — влучу в діявола, вб’ю його, впаде він — розіб’ються і дівчата, загинуть. Так і відлетів діявол з дівчатами. Більше я їх і не бачив і не чув нічого про них.

Радий цар, що хоча б на слід своїх дочок натрапив, і каже:

— Ідіть, шукайте моїх дочок; знайдете — віддам їх вам у дружини. Молодша — така красуня, що й сонце позаздрить її красі, вона буде твоєю дружиною! — сказав цар Івану-Зорі.

Знав Іван-Зоря, де цей діявол може бути, і вирушив туди разом з братами.

Чи багато вони йшли, чи мало — тільки прийшли до однієї гори. Висока гора, скеляста, очима не охопиш, і простягнулася вона від одного моря до іншого. А під горою — намет. У наметі спить людина з заліза — діявол, голова в нього, як скеля.

Послав Іван-Зоря до цього діявола братів:

— Ідіть, розбудіть його.

Увійшли вони в намет, будили-будили діявола, вийшли і кажуть:

— Ні, не розбудити нам його.

Увійшов Іван-Зоря, підійшов до діявола і вдарив його по голові своїм луком. Прокинувся Людина-залізо, злякався і попросив Івана-Зорю:

— Побратаємося, знадоблюся тобі — допоможу…
Сказав Іван-Зоря:
— Ось допоможи — підніми нас на цю скелю.

Сказав Людина-залізо:
— Ти ж син коваля. Викуй ланцюг, закинемо на вершину й піднімемося.

Приніс Іван-Зоря молот, а ковадла нема.

Сказав Людина-залізо:
— Ось вам моя голова! — і підставив голову як ковадло.

Викував Іван-Зоря величезний міцний ланцюг. Прикріпив до ланцюга кілки й увесь його гаками вкрив.

Сказав Іван-Зоря братам:
— Ну ж бо, замахніться і закиньте ланцюг.

Підійшли Іван-Вечірній і Іван-Північний, ухопилися за ланцюг — і з місця його не зрушили.

— Ну ж бо, тепер ти, Людина-залізо! — каже Іван-Зоря.

Узяв Людина-залізо ланцюг, замахнувся ним — злетів ланцюг, тільки не дістав до вершини.

— Така в тебе сила? — каже Іван-Зоря.
— Так, така в мене сила! — каже Людина-залізо.

Схопив тоді ланцюг Іван-Зоря, замахнувся, злетів він і впав на саму вершину.

Потягли ланцюг усі четверо, зачепився він гаками за скелю — ходи по ньому, як по сходах.

Послав Іван-Зоря братів, не змогли вони піднятися, ледве від страху в прірву не впали.

Пішов Людина-залізо. Ось-ось добереться до вершини, тільки глянув униз, закрутилася у нього голова, захитався, ледве живий спустився.

Пішов тоді Іван-Зоря і сказав:
— Дивись, Людина-залізо, залишаю тобі моїх братів, знай — станеться щось з ними, головою мені відповісиш.

Піднявся Іван-Зоря на вершину скелі й пішов дівочою дорогою.

Ішов, ішов, багато йшов, мало йшов, бачить — стоїть мідний дім. Увійшов Іван-Зоря в дім — сидить там дівчина-красуня. Розпитав її про все, дізнався, що це — старша дочка царя.

Сказала вона:
— Краще б не приходив ти сюди, зараз семиголовий дів прийде, уб’є тебе.
— Це вже моя турбота! — каже Іван-Зоря.
— Так я — дружина, ти — чоловік! — каже вона.
— Ні, ти — невістка, я — дівер.

Вечором їде додому семиголовий дів. Під’їхав до дому, спіткнувся кінь під дівом.
— Ах ти, проклятий! — кричить на коня дів. — Що, тебе Іван-Зоря дома чекає? Чого ти боїшся?

Приїхав, а Іван-Зоря сидить у тіні й чекає його. Гукнув дів:
— Говори, Іван-Зоря, друг ти мені чи ворог?
— Який я тобі друг, — каже Іван-Зоря, — зустрічай ворога!

Скочив дів з коня й кричить:
— Ну ж бо, подуй там на землю!
— Дуй сам, а мені що за діло?

Дунув дів на землю, і стала вона міддю.

Схопилися. Підхопив Іван-Зоря діва, всадив його по пояс у цю мідь. Вихопив свій меч, одним взмахом відрубав йому три голови. Розлютився дів, схопив Івана-Зорю й всадив його в мідь по стегна.

Вирвався Іван-Зоря, схопив діва, відрубав йому решту чотири голови, пішов потім до красуні, узяв у неї кільце для брата й вирушив шукати дев’ятиголового діва, у якого друга сестра-красуня томилася.

Ішов, ішов Іван-Зоря і прийшов до срібного дому. Знайшов тут середню сестру.

Просить його дівчина:
— Іди геть, уб’є він тебе.

Ні, не слухається Іван-Зоря, ліг у тіні й чекає діва. Їде дев’ятиголовий дів, спіткнувся його кінь біля дому.
— Ах ти, проклятий, що, тебе Іван-Зоря дома чекає? — кричить дів.

Приїхали — і справді лежить у тіні Іван-Зоря, чекає його.
— Говори, Зоре, друг ти мені чи ворог? — питає дів.
— Який я тобі друг, — каже Зоря, — зустрічай ворога!

Убив Іван-Зоря і дев’ятиголового діва, узяв у середньої сестри кільце й поїхав відшукувати дванадцятиголового діва.

Прийшов і бачить — навколо все золоте. Увійшов до золотого дому — стоїть дівчина небаченої під сонцем краси.

Підійшов Іван-Зоря, обійняв свою наречену й став цілувати її. Полюбила й красуня Івана-Зорю.

Сказав Іван-Зоря:
— Я маю вбити цього діва!

Заплакала вона:
— Не треба, залиш, не вбити тобі його, загинеш.
— Не бійся, не вб’є мене твій дванадцятиголовий дів, — сказав Іван-Зоря, вийшов, приліг у тіні й чекає діва.

Повертається дів додому, та спіткнувся його кінь.
— Ну, проклятий! — кричить дів. — Хіба не Іван Зоря тебе лякає? Нічого, скоро побачиш, як його кров рікою потече, а його труп вороння кльоватиме.

Приїхав і побачив Івана-Зорю. Гукнув дів:
— Говори, Зоре, друг ти мені чи ворог?
— Ворог, — каже Іван-Зоря, — яка в мене з тобою дружба?
Стрибнув діявол з коня, дмухнув на землю, і стала вся земля золота. Схопилися вони. Всадив діявол Івана-Зорю в це золото по пояс, а Іван-Зоря — діявола по плечі. Махнув Зоря мечем і відрубав діяволові дев'ять голів.
Втомився діявол, питає Зорю:
— У вас як борються?
— У нас поборються й відпочивають! — каже Зоря.
— То відпочинемо! — просить діявол.
Подумав Зоря: "Дати йому відпочити, — вискочить, ще вб'є мене", — не став чекати, замахнувся, відрубав діяволові й три останні голови.

Взяв Іван-Зоря красуню з собою і поїхав. Оглянулася красуня й каже:
— Дивись, Зоря, скільки золота ми залишаємо.
— Яке в діявола золото, — каже Зоря, — це все показне.
Дмухнув Іван-Зоря, і стало все золото порохом.

Прийшли до срібного дому, взяли середню сестру, дмухнув і там Іван-Зоря, і там все стало порохом.
Взяли й старшу, пішли до скелі. Став Іван-Зоря опускати сестер зі скелі. Опустив спочатку старшу й гукнув старшому братові:
— Тримай, твоя вона!
Потім середню — середньому братові.
Хоче він опустити молодшу, тільки каже вона:
— Зрадить тебе цей залізний чоловік. І сонце, і місяць ти для мене, загинеш ти, як мені жити?
Не послухався її Зоря, змусив все ж спуститися.

Тільки спустилася вона, схопив залізний чоловік залізну булаву, ударив по ланцюгу і розірвав його навпіл.
Залишився Іван-Зоря нагорі. Що робити? Спустишся без ланцюга — розіб'єшся. Пішов він по цій скелі далі.
Гукнула йому все ж красуня:
— Зоря, іди до краю скелі, там над морем скелястий виступ, що ніс, звисає, вдар об виступ ногою, обрушиться він, і знайдеш там коня. Це — діяволів кінь, він діявола з себе скинув, за те й замкнули його туди; візьми коня, він тобі допоможе.

Пішов Іван-Зоря до тієї скелі, вдарив об виступ ногою, знайшов коня, дивиться — на спині у коня товщиною в долоню пилу й бруду. Заговорив кінь людським голосом:
— Відпусти мене, Зоря, на три дні на Чорну гору, зберуся з силами, бо ослаб я, не підняти мені тебе.
Відпустив його Іван-Зоря. Повернувся кінь через три дні. Вуздечку на нього Зоря і сів на нього. Похитнувся кінь, каже:
— Ще на одну ніч відпусти.
Дозволив йому Зоря відпочити ще одну ніч. На ранок сів на нього і поїхав. Понесся кінь, як стріла; за два дні раніше Людини-заліза прилетів у місто. Навчив кінь Зорю:
— Поклади на мене всю свою зброю і відпусти ще на три дні на Чорну гору, залиш тільки собі три моїх волосини. Як покличеш — прилечу.

Так все й зробив Зоря, сам одягнувся в лахміття і пішов блукати містом. Знайшов одного коваля і каже:
— Буду працювати на тебе, а за те тільки годуй мене, і більше мені нічого не треба.
— Добре, — сказав коваль, — іди, бий молотом.
Взяв Зоря молот однією рукою, вдарив по ковадлу і всю колоду розніс. Здивувався коваль його силі.
Поставили вдвічі більшу колоду, і став Зоря працювати. Що коваль за п'ять днів зробить, Зоря за годину зробить. Радіє коваль, що знайшов такого робітника.

Повернувся нарешті і Людина-залізо з дівчатами і братами Івана-Зорі, і призначили день весілля.
Тільки немає кільця у старшої сестри, залишилося воно у Івана-Зорі. Послали до всіх ковалів — хто таке кільце викувати зможе? Ні, відмовляються всі, ніхто не може.
Дійшли і до господаря Івана-Зорі. Відмовився і він, а Іван-Зоря каже:
— Я зроблю таке кільце.
Заспав вночі коваль, а Іван-Зоря постукав-постукав молотком, дістав із кишені кільце старшої сестри і поклав на полицю.
На ранок входить коваль до Зорі, бачить — спить він, штовхнув його ногою:
— Що, осоромив мене перед царем?
Дістав Зоря кільце і подав ковалю.

Послали кільце. Пішов і коваль на весілля і Зорю кликав, тільки відмовився Зоря, не пішов.
Як став виходити з церкви старший брат — Іван-Вечірній, зі старшою сестрою, вийшов Іван-Зоря на площу, дістав три кінські волосини і спалив їх. Того ж часу з'явився його кінь.
Сів Зоря на коня і каже:
— Лети на небо, з неба на нього впаду і проучу його.
Злетів кінь на небо, і як вийшли чоловік з дружиною з церкви, налетів на них Іван-Зоря і з усієї сили вдарив старшого брата. Відпустив потім коня, пішов до коваля і сів, ніби нічого не сталося.

І друге кільце так само зробив Зоря. Впізнали дівчата свої кільця, тільки нічого не говорять, бояться, мовчать, а молодша красуня плаче, убивається:
— Живий він, повернувся, чому ж не йде, не визволить мене з біди?
І середньому братові так само дісталося від Зорі.

Дійшла черга і до Людини-заліза.
Викликав Зоря свого коня, сів на нього, взяв у руки булаву і каже:
— Лети!
Злетів кінь на небо. Вийшов Людина-залізо, веде наречену Зорі до церкви; тільки хоче він ступити на паперть — злетів Іван-Зоря з неба, вдарив його по голові булавою, так і провалився Людина-залізо весь з головою під землю.

Скочив з коня Іван-Зоря, обійняв свою наречену, розцілував її.
Розповіли все цареві.
Одружився Іван-Зоря з молодшою сестрою, а як помер цар, і все царство йому дісталося.

Мор там, бенкет тут.
Відсів там, борошно тут.

Інші казки

• Двоє безбородих обманщиків
• Земля візьме своє
• Про свиню-красуню
• Як слуга втішив пана
• Казка про бідного шевця