Красуня з далекої країни Нігозеті

Жив-був один цар, і було в нього три сини. Постарів батько, вже й зір втратив, і думає: — Треба мені випробувати, хто з моїх синів більш гідний царювати. Викликав старий старшого сина й питає:
— Скажи мені, що на світі найповніше, що найшвидше і що найкраще, — хочу випробувати тебе, чи гідний ти царювати. Відповісиш, як належить, посажу тебе на царство.

А в того царя був чудовий кінь. От і каже старший син:
— Немає на світі повнішого за вашого коня, красуні за вашу дружину (це він про свою матір), швидшого за ваших гончих.
— Ні, сину мій, не гідний ти царювати, — сказав батько і викликав середнього сина. Сказав середній син:
— Найкрасивіша — моя дружина, найповніший — мій кінь, а найшвидша — моя гонча.
— Ні, і ти не гідний царства, — сказав батько і викликав молодшого сина.
— Ось, сину мій, одна надія на тебе — і зір мені ти повинен повернути, і загадки мої відгадати. Скажи мені, що на світі найповніше, що найкрасивіше і що найшвидше?

Сказав молодший син:
— Що може бути красивіше за весну, повніше і ситніше за урожайну осінь, і що може бути швидше за наш погляд — в мить усе досягне і все охопить наш очі.
— Воістину, один ти гідний царства, — сказав батько, — ти і повернеш мені втрачений зір.
— Добре, — сказав син, — дайте тільки подумати.

У того царя був кінь. Пішов юнак до того коня, а кінь і каже:
— Чого задумався? Скажи батькові, щоб замовив тобі сідло з дев’ятьма підпругами, дав би тобі свій найкращий меч і батіг. Як сядеш на мене, вдар мене тим батогом так, щоб на три каламани шкіри з мене злетіло, я й помчусь, і так, що ніхто й не помітить, чи в повітря я злетів, чи в землю провалився. Де зупинюсь, там зійди й почни рити землю — знайдеш ліки для батька. Тільки дивись, хапай їх швидко, а не встигнеш — вони в небо злетять.

Виконав усе юнак.

Прилетіли вони на те місце, зійшов він, розрив землю. Раптом щось, наче сніжок, вилетіло з землі, знеслось у небо і розтануло в повітрі, і так швидко, що не встиг він і розгледіти, не те що схопити руками.
Сказав кінь:
— Ну, це тільки через тиждень впаде назад, а поки, чого тут дожидатися, краще їхати, — нині цар Сходу йде війною на царя Заходу, хоче поневолити його, треба нам втрутитися, допомогти пригнобленому.

Подивився юнак, бачить — рухається щось, так і чорно все від пилу, — а це війська східного царя йдуть.
Полетів юнак на своєму коні, в саму гущу врізався.
Давить кінь копитами, а юнак рубає з обох боків мечем, усіх перебив, тільки цар із своїми радниками встигли втекти.
А цар Заходу дивиться в підзорну трубу і бачить — розбиті вороги, втекли. Дивується цар:
— Хто це мені таку службу зробив, усіх моїх ворогів знищив? Поранив собі юнак у цьому бою мізинець, послав до царя сказати:
— Пришліть мені, чим руку перев’язати.

Що прийшли — прибігли всі, оточили його, ведуть із пошаною. Ввели в окрему палату, поклали відпочивати. А коня відвели до стайні, розсідлали, почистили, накрили попоною, годують його кишмишем з мигдалем.
Позаздрили царедворці, злякалися, як би не наблизив до себе цар цього юнака.
Пішли й донесли цареві:
— Цей юнак може дістати слонової кістки на цілий палац, накажіть йому принести. Вийшов юнак до сніданку, а цар і каже йому:
— Постав мені палац із слонової кістки.
— Дайте подумати, — сказав юнак. Пішов, сказав коню.
— Це не важка справа, — каже кінь, — візьми тільки у царя сто бурдюків вина, кожен на тридцять відер, і більше вовни, — поставимо йому палац із слонової кістки.

Так і сказав юнак цареві.

Приготували йому і вина, і вовни. Вирушив він у ту країну, де слони водяться.
Приїхав. Стоїть гора, і б’ють дев’ять холодних джерел. Збігаються вони всі разом — цю воду й п’ють слони.
Перегородив юнак шлях воді біля витоків вовною, пустив її в інший бік. А з решти вовни й каміння зробив запруду і налив у неї вина.
— Ну, подивись, лежать слони чи йдуть? — питає кінь.
— Одна група видна, — каже юнак.
— Ну, то скоро прийдуть, — каже кінь. Сховалися вони.
Прийшли слони на водопій, а води немає.
Спробували вино, не до смаку прийшлося, відійшли. Та мучить їх спрага, що робити? Постояли, подивилися, не витримали, знову підійшли, стали пити вино. П’ють, п’ють, охміліли всі й повалилися на землю.
— А тепер іди, працюй мечем, — каже кінь, — ріж бивні.
Що змогли — забрали, решту в купу склали, щоб у наступний раз вивезти. Привезли вони слонову кістку. Остовпіли царедворці.
— Не загинув він там, повернувся!

А юнак зводить палац, золоті цвяхи забиває. Радіє цар, а царедворці приходять і кажуть:
— Що за хлопця ви знайшли! Та це що! Він може спіймати цар-птицю, посадити її в золоту клітку і повісити на стіну палацу, увесь світ дивуватиметься її співу.
Викликав цар юнака і каже:
— Привези мені цар-птицю.
— Дайте подумати до завтра, — каже юнак. Пішов до коня.
— Наказує цар привезти цар-птицю.
— Нічого, — каже кінь, — нехай дає дев’ять бурдюків проса, кожен на тридцять відер, — привеземо йому й цар-птицю.
Дав цар проса. Поїхали вони в чужі краї.

Їдуть, їдуть — бачать гори, в горах птахів видимо-невидимо. Щебечуть, співають! На всі лади заливаються. Сказав кінь:
— Лягай тепер і засип себе просом. Злетяться птахи, а цар-птиця сяде зверху, над самим твоїм серцем. Знай, як клюне тебе цар-птиця раз і два і три, — тут і хапай її, а потім не спіймаєш.
Ліг юнак, засипав себе просом.
Летить цар-птиця, летять за нею інші птахи, щебечуть, на всі лади заливаються. Сіли, клюють.
Клюнула цар-птиця раз, другий, а як клюнула в третій, тут і схопив її юнак і схопився на ноги. Накинулися на нього птахи, клюють, дзьобають, б’ють крилами, от-от закльовують бідолагу. Налетів кінь, розігнав усіх птахів, підхопив юнака з цар-птицею і полетів.
Приїхали, привезли цар-птицю.
Дивуються царедворці — і це встиг, живим повернувся!
Пішли, донесли цареві:
— Накажіть йому, якщо він такий хлопець, нехай приведе вам у дружини красуню з далекої країни Нігозеті.
Призвав цар юнака і каже:
— Привези мені в дружини красуню з далекої країни Нігозеті. Пішов юнак до коня, сказав. Задумався кінь:
— Це не легка справа! І ось у чому загвоздка. Тій красуні, з країни Нігозеті, служить кобилиця — моя сестра. Вона й сильніша за мене, і швидша. Боюся, не впораємося ми з нею. Та вже що робити, — їдемо. Тільки знай — живе ця красуня в замку, двері на схід у неї відчинені, а на захід — зачинені. Там, біля дверей, коза і вовк на прив’язі. У кози — кістка, а перед вовком — пучок сіна. І моя сестра-кобилиця там же на сторожі стоїть. Ти двері на схід зачини, на захід — відчини, козі кинь сіна, вовкові — кістку, я займуся сестрою-кобилицею. А красуня сидить у замку, розпустивши довгі-предовгі коси; як увійдеш — намотай швидше коси на руку, встигнеш — твоя вона, а ні — погубить вона нас.

Приїхали. Схопив юнак кістку у кози — кинув вовкові, а козі дав сіна, відчинив західні двері, влетів у замок, зачинив східні двері, кинувся до красуні й миттєво намотав її коси на руку. Закричала красуня:
— Східні двері, рятуйте!
— Ледь-ледь дочекалися, зачинили наші замки, дали відпочити петлям, знову відчинятися? — кажуть східні двері.
— Західні двері, рятуйте!
— Ледь-ледь дочекалися, відчинили нас, дали провітрити петлі, знову зачинятися? — кажуть західні двері.
— Рятуй, козо!
— Ледь-ледь сіна діждалася! Стану я його кидати!
— Виручай, вовче!
— Вперше мені кістку кинули, — каже вовк, — не стану я її кидати. Кличе красуня кобилицю:
— Рятуй, моя вірна!
— Я й з братом своїм не впораюся, до того ж мені, — каже кобилиця. Так подолав юнак красуню з країни Нігозеті і повіз її до царя.

Приїхали. І каже красуня:
— Не покажуся я цареві, поки не поставлять мені велику ванну, всю з мармуру, і не заллють її киплячим молоком — викупатися.
Поставили ванну, наповнили киплячим молоком.
— Нехай пожалує цар, — каже красуня. Прийшов цар.
— Будьте ласкаві, спершу ви викупайтеся, — сказала красуня.
Підійшов цар до ванни подивитися, а красуня як штовхне його! Скотився цар у кипляче молоко і зварився.
Покидали в молоко і всіх царедворців, нікого в живих не залишилось.

Дісталися так юнакові й Східне царство, і Західне, і красуня з далекої країни Нігозеті.
А тут прийшов час і тому зіллю від сліпоти з неба злетіти, ось-ось воно знову в землю зариється. Полетів юнак на коні, встиг схопити його в повітрі, не дав доторкнутися землі.
Їде юнак додому, везе красуню, везе батькові ліки від сліпоти. Зрадів сліпий батько, що повернувся син із перемогою.
— Ось, батьку, і ліки від сліпоти я тобі привіз, і цю красуню з далекої країни Нігозеті собі здобув, і ще два царства завоював, — порадував син батька.

Прозрів батько, справили багате весілля й зажили щасливо.

↑ Догори

Красуня з далекої країни Нігозеті

Інші казки