Квітка Ежвана
Жили на світі мати з сином. Вони були дуже бідні.Ось підріс син і каже:
— Мамо, хочу я одружитися.
— Добре, — сказала мати.
Тільки не подобається йому жодна дівчина. Каже мати:
— Іди на річку, кидай кожного дня по одному хлібу, на двадцятий день знайдеш собі дружину.
Ходить син на річку, кидає кожного дня по одному хлібу.
На двадцятий день померла мати. Поховав син її, як належить.
Пішов на річку, кинув двадцятий хліб, вийшла з води дівчина.
Повів він її додому, і стали вони жити, як чоловік з дружиною.
Ось і каже чоловік:
— Не хочу я більше жити тут. Перейдемо кудись у інше царство.
Відмовляється дружина, не хоче. Умовив він її все ж.
Перебралися в інше царство, живуть.
Ось одного разу сидить дружина на дворі, працює. Приходить радник царя тієї країни, побачив її.
Сподобалася вона йому дуже, пішов він до царя і каже:
— Бачив я красуню, дружину бідняка, що недавно у нас оселився, от би вам її в дружини.
— Що ти, — каже цар, — є в мене і дружина, і дочка. Та й як відібрати дружину у чоловіка?
Сказав радник:
— Придумаємо щось, чого йому не виконати, і відберемо дружину.
— Що ж придумати?
— А от що: нехай принесе такі яйця, щоб з них вилупилися всі птахи й звірі, які тільки на світі водяться.
Наступного дня покликали того хлопця і кажуть:
— Добудеш такі яйця, залишимо тобі дружину, а ні — відберемо.
Зажурився хлопець. Прийшов додому, розповів дружині.
Сказала дружина:
— За що ти погубив мене, адже казала я — не треба їхати. Що ж тепер нам робити?
Подумала потім і сказала:
— Іди до тієї річки, де ти мене знайшов, поклич тричі мою матір, вийде вона, попроси дати тобі яйця білої курки.
Пішов хлопець до тієї річки, підійшов і крикнув:
— Теще, теще!
Вийшла вона з води. Сказав зять:
— Ваша дочка просить дати їй яйця білої курки.
Пішла теща, винесла два яйця, дала зятю. Пішов він.
Застала його в дорозі ніч. Виліз він на дерево, тільки впустив одне яйце. Впало яйце, розбилося, і вилетіли з яйця всі птахи та звірі, які тільки є на світі. Розлетілися вони, розсипалися всі по лісу. Подивився хлопець. Зліз з дерева, пішов додому, йде, сам собі не вірить.
Приніс цареві яйце. Розбив цар яйце, і посипалися з нього птахи та звірі. Звели навколо огорожу, дивляться, любуються всі.
Каже злий радник цареві:
— Придумаємо ще щось, чого він ніяк не виконає, і заберемо дружину.
— Що ж ми придумаємо? — каже цар.
— А от що: нехай принесе таку грону винограду, щоб нагодувати всі наші війська, а з решти вичавити сік і в чани на вино злити.
Покликали хлопця, сказали:
— Принеси нам такий виноград, щоб однією гроною всі наші війська нагодувати та ще вино з решти вичавити.
Зажурився хлопець, пішов додому, розповів все дружині. Знову докорила йому дружина:
— Не хотіла я їхати сюди, та що вже робити? Іди до тієї річки, викликай матір, скажи: «Дайте мені одну грону вашого винограду».
Встав він, пішов. Приходить до річки, став на березі, кличе:
— Теще, теще!
Вийшла вона, питає:
— Чого тобі?
— Ваша дочка просить прислати їй одну грону того винограду, що у вас є.
Зрозуміла мати — щось недобре з дочкою, і питає:
— Навіщо їй цей виноград? — Не знаю, — каже зять, — просила, а навіщо, не сказала.
Пішла теща, винесла грону винограду і дала. Пішов він, несе виноград. Проголодався дорогою, з'їв одну виноградинку, наївся, більше й не з'їсти! Здивувався хлопець, йде, несе виноград, сам собі не вірить.
Приніс. Ддав цар своїм військам того винограду, наїлися всі, ще на вино залишилося. Знову сказали цареві:
— Заберемо в нього дружину.
— Як же її забрати? — каже цар.
— А от як: звелі йому привести таку дитину, щоб чотирнадцять мов знала і з усіма твоїми радниками на всіх чотирнадцяти мовах пояснювалася.
Покликав його цар, наказав:
— Приведеш таку дитину, щоб чотирнадцять мов знала і з усіма моїми радниками на всіх чотирнадцяти мовах пояснювалася, — залишимо тобі дружину, а ні — заберемо.
Зажурився юнак, пішов до дружини, розповів їй все.
Знову докорила йому дружина, що не послухався її, та що вже робити? — навчила вона його:
— Іди до тієї річки, викликай мою матір, скажи від мене: «Чи народилася вже дитина у нашої невістки, що була тяжка?» Якщо народилася, нехай пришлють до нас на час.
Пішов він, прийшов до річки, покликав:
— Теще, теще!
Вийшла вона, питає, що треба?
— Ваша дочка просить, якщо народила вже невістка дитину, прислати до неї на час.
Сказала теща:
— Почекай, сину, ось-ось вона розродиться.
Пішла теща, а він чекає. Чекав, чекав, доволі довго чекав. Вийшла, нарешті, теща, вивела новонародженого.
Лише побачив дитина юнака, як каже:
— Здравствуй, дядьку, як живеш?
Здивувався він, як це новонароджена дитина так розмовляє. Пішли вони, ідуть; говорить дитина про те, про се, як дорослий.
Так і дійшли. Прийшли, побачив хлопчик тітку, каже:
— Здравствуй, тітко, як твоє здоров’я?
Повелі його до царя. А там уже всі чотирнадцять царських радників сидять, і всі з різних країн. Увійшла ця дитина, говорить з кожним його мовою. Дивуються всі.
Поговорив хлопчик з усіма і вийшов разом із дядьком. Попрощався потім із дядьком та тіткою і пішов додому.
Сказали радники:
— Придумаємо ще щось.
Придумали, викликали його, кажуть:
— Принесеш квітку Ежвана — добре, а ні — заберемо дружину.
Сказав він:
— Добре, тільки дайте строку дев’ять місяців, а на цей час залиште в моєї дружини когось.
Дали йому царську дочку. Привів він, залишив її у дружини.
Дала дружина чоловікові своє кільце, щоб не забував її, і сказала:
— Коня візьми у царя.
Пішов він, узяв коня, поїхав.
Їде він, їде, питає всіх про квітку Ежвана. Ні, ніхто не знає, де ця квітка росте.
Проїздив так вісім місяців, на дев’ятий зустрічає одну старуху. Сказала старуха:
— Ця квітка зберігається у однієї красуні, а як знайти красуню, про те скажуть тобі оті три брати, що там живуть, — вказала вона і пішла.
Прийшов він, кличе молодшого брата. Вийшла дружина, сказав він, навіщо прийшов; увійшла вона в дім, кричить на чоловіка, лається. Вийшов чоловік, сивий, згорблений, питає його хлопець:
— Скажи, як знайти красуню, що зберігає квітку Ежвана?
Сказав той:
— Це тобі середній брат скаже.
Прийшов він до другого брата. Вийшла дружина, сказав він, навіщо прийшов; увійшла вона в дім, кричить на чоловіка, лається. Вийшов чоловік, сивий, згорблений, питає його хлопець:
— Скажи, як знайти красуню, що зберігає квітку Ежвана?
Сказав той:
— Це тобі старший брат скаже.
Прийшов до старшого брата. Вийшла дружина, каже:
— Спить він, прокинеться — скажу, а будити не буду.
Здивувався він: як ті дружини кричали та лаяли чоловіків, а ця й будити боїться. Сів, чекає. А час іде. Всього-то тиждень залишився до строку.
Прокинувся нарешті третій брат, сказала йому дружина, вийшов він. Здивувався юнак — старший брат і молодий, і гарний, а молодші зовсім старці, — це дружина його так береже, навіть будити боїться.
Сказав старший брат:
— Ця красуня живе у вежі, а вежа та не має входу. А лише вийде вона на дах вежі та розпустить коси аж до самого підніжжя, ти й підчекай її внизу, та намотай коси на руку міцніше; підніме вона тебе разом з косами, а ти схопи її і поклянись бути її чоловіком, інакше погубить вона тебе, живого не відпустить.
Встав він і пішов. Прийшов, став під вежею.
Вийшла красуня, розпустила коси. Не наважився він, злякався. І вдруге розпустила вона коси, і втретє. Схопив тоді хлопець коси, намотав на руку.
Потягнула вона коси, понесла його вгору. Ледачи не впав юнак, та вхопився, що сили було, втримався.
Прийняла вона його, пригостила. Попирували вони добре, і каже він:
— Я, правда, поклявся бути тобі чоловіком, але в мене вже є дружина, я за тим і приїхав, щоб врятувати її.
Сказала красуня:
— Що ж, що є, і я буду твоєю дружиною.
Розповів він, як цар у нього дружину хоче забрати і навіщо йому квітка Ежвана, і що вже майже минув строк.
А в цієї красуні є коні-вітри.
Встала вона, зірвала ту квітку Ежвана, віддала хлопцю. Сіли потім вони на її коней, крикнула їм красуня:
— Літайте в таке-то царство.
Полетіли коні вітром. Прилетіли, а вже і строк — дев’ять місяців — минув, всього кілька хвилин залишилося, ось-ось заберуть дружину бідолахи до царя.
Підійшов він до дому, стукає. А царська дочка думає, що це вже батько прийшов, і каже:
— Почекай, батьку, що поспішаєш, залишилося ще кілька хвилин, може, він встигне.
Ні, стукає чоловік, не чекає.
Не відчиняють йому. Розсердився він, розбив вікно і закинув у середину кільце, що йому дружина дала.
— Це я, я повернувся! — кричить.
Зраділи вони, відчинили двері. Понес юнак цареві квітку Ежвана.
Здивувався цар і радники, що зумів він здобути квітку і живий повернувся, не знають, що й придумати.
Повернувся юнак додому, а красуня каже йому:
— Все одно не дасть тобі цар спокою. Піди скажи йому: зможу прокласти до ранку через цю річку такий міст, щоб і ти, і всі твої війська, і радники на ньому помістилися з усіма своїми будинками, крамницями і садами, — залиш мені мою дружину, а не зможу — бери її.
Пішов він і сказав цареві, як навчила його красуня.
На ранок перекинула красуня через річку один свій волос. Протягнувся по волосині міст, з будинками, крамницями та садами.
Вийшов цар з усіма своїми радниками і військами. Ходять по мосту, веселяться, пирують.
Почекала красуня трохи і потягнула свій волос. Звалився міст, попадали всі у воду і потонули.
А красуня, юнак і його дружина пішли собі додому.
Потім видав він цю красуню заміж.
Попирували добре на її весіллі, а чоловік із дружиною повернулися знову на старе місце і зажили щасливо й спокійно.
Інші казки
