Майстер і учень

Жив один бідний селянин, і був у нього один син.

Пристала до селянина дружина:

— Навчи сина якомусь ремеслу. Не хочу, щоб залишався невчою, як ти.

Не дає дружина спокою, довелося селянину підкоритися. Взяв він сина і пішов шукати якогось майстра.

Дорогою підійшли до джерела, селянин припав до води, пив, пив, а як напився, підняв голову й скрикнув:

— Ах, як добре!

Раптом вискочив із води чорт у подобі людини і каже:

— Нащо ти кликав мене? Ахкахар — це я.

— Я тебе не кликав, я сказав: ах, яка гарна вода.

— Все одно, скажи, яка в тебе потреба.

Розповів селянин йому свою потребу. Чорт сказав:

— Віддай мені сина в учні. Рік буду вчити його. Через рік приходь, дізнаєшся його — добре, ні — то залишиться моїм, не чіпай його.

У чорта було багато таких учнів. За рік він так змінював їх, що батьки не впізнавали своїх дітей, і вони залишалися назавжди в услузі у чорта.

Селянин не знав цього і погодився, залишив сина чорту й повернувся додому.

Минув рік. Прийшов батько за сином. А чорта вдома немає. Бачить селянин — на подвір’ї багато юнаків віку його сина, але сина серед них немає. Зажурився батько: «Не впізнаю вже, мабуть», — подумав він.

Тут підходить до нього один юнак і каже:

— Це я, батьку. Зараз прийде наш господар, перетворить нас усіх на голубів. Як будемо відлітати, я полечу попереду всіх, а як полетимо назад, я відстану. Запитає тебе господар, який твій син, ти й укажи на мене.

Зрадів батько, чекає майстра з надією.

З’явився майстер, перетворив усіх учнів на голубів, злетіли вони на очах у селянина.

Полетіли голуби назад, а син селянина відстав, летить позаду всіх.

— Ну, впізнай, який твій син? — каже чорт.

Селянин одразу вказав на останнього голуба.

Розсердився чорт, зрозумів, що учень сам навчив батька, але що було робити, довелося повернути сина селянину.

Ідуть батько з сином.

— Чому ж навчив тебе майстер? — запитав батько.

Тільки він це промовив, як син стрибнув у колючий кущ, а звідти викотилося золоте яйце.

Погнався дід за яйцем, а воно — у колючки, і не дістати його. Вискочив син із куща, а батько йому:

— Мабуть, немає в тебе щастя, от зовсім близько було золоте яйце, та закотилося в колючки.

Тільки промовив це батько, син стрибнув у кущ, а по землі побігла, перевалюючись, золота курка. Погнався за нею дід, не наздогнав, а син знов до нього повернувся.

— Ех, немає в тебе щастя, — зітхнув знову дід.

І раптом бачить — біжить золотий заєць. Погнався за ним, заєць — теж у кущі, а звідти вже син виходить.

Розсердився дід:

— Чому ж навчив тебе майстер? Як щастя — тебе й немає, а пішло щастя — ти тут як тут.

— Не сердься, батьку, — сказав син. — І золотий заєць, і золота курка, і яйце — це все був я.

Зрадів дід, і пішли вони далі. Вийшли в поле. Бачать: князі полюють. Напустили на одного зайця силу-силенну гончих, але ніяк не спіймають.

Каже син батькові:

— Ти йди лісом, вигони зайця, я перетворюся на гончу і на очах у князів спіймаю його. Причепляться до тебе князі — будуть просити продати мене, ти довго не погоджуйся, запроси побільше — будь-яку ціну дадуть. Потім я влучу час, втечу і наздожену тебе.

Так і зробили: батько пішов у ліс, вигнав зайця, син перетворився на гончу, погнався за зайцем і на очах у князів так спритно схопив його, що князі мало не збожеволіли. Кинулися до батька, кричать: «Хочеш не хочеш, продавай собаку!»

Селянин довго відмовлявся, але коли вже дуже підняли ціну, погодився, взяв гроші і віддав собаку. Взяли її князі на ланцюг і повели.

Злякали князі іншого зайця і напустили на нього нову гончу, та погналася за зайцем, відбігла далі і, сховавшись з очей нових господарів, обернулася знову юнаком.

Син швидко наздогнав батька. Ідуть батько з сином.

— Треба ще якось грошей заробити, — сказав син.

Ідуть, бачать іншу групу князів, ці соколиним полюванням займаються. Напустили на фазана соколів, носяться ті, ніяк не спіймають.

Обернувся юнак соколом, зіграв сокол на очах у всіх князів, схопив фазана. Збожеволіли князі, так їм сокол сподобався. Кричать селянину: «Хочеш не хочеш, віддавай сокола!»

Селянин і тут їх добре притиснув, а коли князі набавили ціну, віддав сокола і вирушив додому.

Князі дорогою напустили сокола на іншого фазана. Полетів, полетів сокол, відлетів далі, сховався з очей нових господарів, спустився на землю, обернувся людиною і став доганяти батька.

Ідуть батько з сином, несуть гроші, але синові все здається мало, ось і каже він батькові:

— Я стану конем, сідай на мене, їдь у місто і продай, тільки пам’ятай — не віддавай мене пістрявому чоловікові, а якщо віддаси — продавай без вуздечки, інакше, знай — загубиш.

Сказано — зроблено. Обернувся син прекрасним конем, сів батько на нього і погнав до міста.

Накинулися на коня покупці, а найбільше один пістрявий торгується: навалив золота стільки, що зовсім коня золотом засипав.

Не втримався дід, продав коня пістрявому. Взявся той за вуздечку, а батько не віддає.

Пістрявий, а це був чорт, підняв тут крик: «Як це, за таку ціну і без вуздечки віддавати коня!»

Що робити? Довелося віддати і вуздечку. Сів на коня чорт, погнав його: не їде — летить від радості, що так легко повернув свого учня.

Приїхав додому, загнав коня в стайню і міцно замкнув його.

Зажурився учень, бачить — допомоги нізвідки чекати. Іде час, нічого не може придумати.

Одного разу помітив він у темряві промінь сонця, придивився, бачить — у стіні маленька щілина.

Обернувся мишею і виліз. Побачив це господар, обернувся кішкою, погнався за мишею. Біжить миша, женеться за нею кішка, ось-ось наздожене, а миша обернулася рибкою і шмиг у воду.

Господар сіткою кинувся за нею. Пливе рибка, наздоганяє її сітка; тут рибка обернулася фазаном і злетіла в небо. Шулікою помчався за ним господар.

Летить фазан, наздоганяє його шуліка, ось-ось встромить у нього кігті. Учень обернувся червоним яблуком і впав прямо цареві в кошик. А чорт обернувся ножем у руках царя.

Тільки збирався царь розрізати яблуко, як учень розсипався зерном. Чорт перетворився на квочку з курчатами, і стали вони дзьобати зерно.

Все зерно видзьобали, тільки хотіла квочка скльобати останнє зернятко, як покотилося воно голкою.

Тоді ж у вушко продерлася нитка; обкрутилася нитка навколо голки, ось-ось закріпить її, а голка стриб у вогонь — і пройшла крізь нього.

Нитка згоріла, а голка вийшла з вогню, як була.

Так знищив свого господаря учень.

Звільнившись від чорта, юнак пішов до батька, і зажили вони разом щасливо.

↑ Догори

Майстер і учень

Інші казки