Донька сонця

Були та жили, а може, й ні, три брати. Бідно вони жили. Одного разу мати чистила скриню для хлеба і знайшла три завалявшихся зерна. Брати зорали три поля й посіяли три зерна. Старші брати — на крайніх полях, а молодший — на середньому. Зійшли сходи, заколосились важкі колосся, і наповнилися радістю серця братів при виді багатого урожаю. Але ось розлютився в небі громовержець Ілля, нагнав важкі чорні хмари й побив градом середнє поле. Загинув весь урожай.

Засмутився молодший брат — одному йому не пощастило! Але що було робити? Взяв він серп і пустився в дорогу — перевірити, чи справді він нещасливий.

Пройшов багато, а може, й мало, і дійшов він до пшеничного поля багатія. А поле величезне — сто днів будеш жати хліб, не зженеш.

— Що мені даси, — питає бідняк господаря поля, — якщо за один день зберу весь хліб на твоєму полі?

— Даду половину урожаю, — каже багатій.

Махнув хлопець серпом і пішов жати хліб та в’язати снопи. Залишилося зв’язати останній сніп, а Сонце вже сідає. Зняв хлопець шапку, вклонився світилу й взмолився:

— Не заходь, Сонце, постривай трохи! Але Сонце не стало чекати, зайшло. Прийшов господар, а останній сніп не зв’язаний. Кинув хлопець серп на землю і каже багатію:

— Видно, і справді я нещасливий. Залишайся з миром, піду своєю дорогою.

Пішов Невдаха далі. Прийшов в одне село й найнявся там до багатія три роки овець пасти, та з таким уговором: за три роки ні вівці пропасти, ні шерстинці з вівці впасти не дасть. За це господар обіцяв хлопцеві половину отари.

Минуло три роки. Вівці всі цілі, отара розрослася так, що землі важко її носити.

Став Невдаха в останній день заганяти вівці в кошару, як раптом, звідки не візьмись, з’явився вовк. Схопив вівцю, і нема його.

Засмутився хлопець, кинув палицю на землю і пішов далі щастя шукати.

Іде Невдаха без пути, без дороги. Обпікає його Сонце своїми променями. Розморило хлопця, присів він відпочити біля річки. Освіжився холодною водою, поїв, що було в мішку, попив води й розтягнувся на траві, в тіні великого горіха.

Раптом злетіли з неба три дівчини, три дочки Сонця, скинули плаття, стали купатися. Від краси їх засяяла вода. Поплескалися дівчата в річці й вийшли на берег, одяглися і тільки збиралися злетіти, як Невдаха схопив наймолодшу і не відпустив. Довелося їй залишитися на землі.

Збудував бідняк хатинку на узліссі, стали вони там жити-поживати.

У дочки Сонця було каблучко, та не просте — що ні побажаєш, все виконає. На землю каблучко покладеш — скатерть розстелиться, на скатерть покладеш — їжа й напої з’являться.

Одного разу полював у тому лісі цар. За весь день підстрелив він лише одного фазана. Проголодався цар і наказав візирю засмажити фазана. Помітив візир на узліссі хатинку і послав туди слугу.

Привітався слуга з господарем — це був Невдаха — і попросив дозволу приготувати вечерю для царя. Розклав Невдаха вогонь, слуга насадив птаха на вертел і почав смажити.

Тут у двір вийшла дочка Сонця. Вразила її краса слугу. Дивився він на красуню — очей відвести не може: красуні за неї нікого не бачив! Роззявив він рота й забув про фазана. Згорів фазан з усіх боків, обвуглився майже.

Повернувся слуга до царя з порожніми руками. Розгнівався цар, хотів покарати недбайливого слугу.

— Вислухай мене, о великий державцю, — взмолився слуга. — Не винен я, там жінка краси небаченої! Красуні за неї між небом і землею нікого не знайти! Задивився на неї й не помітив, як обвуглився фазан.

Вирішив цар перевірити, чи правду сказав слуга, і поїхав зі своїми візирями до хатинки Невдахи.

Господар вийшов назустріч гостям.

Злізли з коней цар і візирі.

Невдаха спочатку про коней подбав: провів каблучкою, і у кожного коня на шиї торба з ячменем з’явилася. Потім запросив гостей сісти на галявині перед хатинкою. Поклав перед ними каблучко, і розстелилася скатерть, повна різних страв.

Дивується цар. Не розуміє, звідки все взялося.

Не втримався Невдаха, покликав дружину: захотів похвалитися перед царем її красою. Вийшла дочка Сонця і ледве не осліпила всіх своїм сяйвом.

І дивитися на неї боляче, і очей відвести неможливо! Чорна заздрість наповнила душу царя. А простак Невдаха ще й чарівним каблучком хвалиться.

Повернувся цар до палацу і замкнувся з візирями, щоб обдумати, як відібрати в Невдахи чарівне каблучко, як забрати красуню дружину. Три дні думали і нарешті надумали. Послали слуг і привели Невдаху до палацу.

— Ти, мабуть, все можеш, — каже цар Невдасі. — Принеси мені молока від буйволиці, що за самою високою горою живе. Не принесеш, зніму голову з плечей!

А до тієї лютої буйволиці ніхто на світі не міг підступитися.

Попросив Невдаха у царя мотузку й вирушив до самої високої гори.

Дев’ять разів через дев’ять гір перебирався і все ж до самої високої гори дістався. Бачить: на схилі величезна буйволиця пасеться.
Помітила вона людину, каже йому по-людськи:

— Бережи, дурню, свою шкуру, моя в дві п’яді товщиною — не пробити тобі її, людино!

— А я й не збираюся тебе вбивати, подивитися прийшов! Багато чудного про тебе розповідають, — відповідає Невдаха.

Підійшов він ближче і як накине мотузку на буйволицю — миттю заарканив! Привів Невдаха буйволицю на царський двір.

— Ось тобі буйволиця, государю. Накажи слугам подоїти її, я не знаю, скільки тобі треба молока!

Не сподівався царь побачити хлопця живим, розсердився на візирів, що не придумали вони завдання важчого. Не знав царь, що відповісти Невдасі, і сказав із злості:

— Візьми глечик із буйволиним молоком, підіймись на чинару і спустись, та встигни заквасити молоко. Не заквасиш — накажу тебе задушити, як кошеня.

Зрозумів Невдаха, що тут однією силою та спритністю нічого не вдієш, і пішов радитися з дружиною, як упоратися з таким важким ділом.

— А нащо тобі каблучко? Обмакни його в глечик — миттю закваситься молоко, — каже йому дочка Сонця.

Дали Невдасі до країв повний глечик молока. Виліз він на саму верхівку високої чинари. Обмакнув там каблучко в молоко і спритно спустився вниз. Підніс царю глечик, а в глечику вже густа простокваша — хоч ножем її ріж!

Царь мало не лопнув із досади, та виду не подав. Зрозумів він, що тут не обійшлося без чарів.

— Говори, яким дивом вдалося тобі так швидко молоко заквасити! — вимагав царь.

— А таким, якого тобі не зрозуміти! — посміхається Невдаха.

— Гаразд, раз ти такий розумний та вмілий, приведеш мені в дружини старшу дочку Сонця! Даю тобі строку три роки, три місяці, три тижні й три дні. Не приведеш у строк, заберу твою дружину.

Зажурився Невдаха, повернувся додому, розповів дружині про нову біду.

— Не журись, — каже йому дочка Сонця. — Візьми каблучко. Воно покотиться і доведе тебе до володінь мого батька.

Спорядився Невдаха в далеку дорогу. Котиться каблучко, йде слідом за ним Невдаха.

Докатилося каблучко до синього моря і зупинилося.

Бачить Невдаха: лежить у самого берега риба, ледь дихає, так її роздуло.

— Допоможи мені, людино, — благає риба, — поворухнутися не можу.

— Рад би допомогти, та не знаю як, — каже Невдаха.

— Ти ж до Сонця йдеш, людино. Дізнайся у світила, як моєму горю допомогти!

Покатилося каблучко далі. Докатилося воно до широкого поля. А в полі селяни землю оруть. Ламається у них ральник то й діло.

Запитали орачі Невдаху, куди він путь держить. Зраділи, як дізналися, що до Сонця йде.

— Дізнайся у світила, як нашій біді допомогти, — просять вони Невдаху.

Покатилося каблучко далі, докатилося до схилу високої гори. На схилі пастухи овець пасуть. Дізналися пастухи, куди Невдаха йде, зраділи.

— Дізнайся у світила, чому у нас влітку вівці гинуть, — просять вони Невдаху.

Покатилося каблучко вгору по схилу, зупинилося на самій вершині біля копит оленя. На голові оленя тополя росте — висока-превисока, верхівка в хмарах ховається.

— Куди йдеш, людино? — питає олень.

— Іду на небо, за старшою дочкою Сонця.

— Залізь на тополю. Від неї золоті сходинки доведуть тебе до вежі Сонця. Але дай мені спершу хоч трохи трави — три роки, як нічого не їв.

Подякував Невдаха оленю, нарвав йому соковитої зеленої трави — цілих три охапки поклав перед ним — і ліз на тополю.

Все нижче опускається Сонце по небу, все вище піднімається Невдаха по дереву. Ось і сходинки золоті. Дістався Невдаха до вежі. Одна половина її золота, інша — срібна. У золотій половині Сонце спочиває, у срібній — Місяць.

Сонце ще освітлювало землю, і назустріч Невдасі вийшла Місяць. Розпитала вона людину, за якою справою прийшов. Розповів Невдаха, яка нужда його в тяжкий шлях відправила.

— Сонце скоро повернеться, — каже Місяць. — Не спалило б воно тебе, не попелом зробило.

Перетворила Місяць Невдаху на голку і встромила у стовп. Повернулося Сонце і відразу відчуло людський дух.

— Хто з’явився до наших володінь? Чому людський дух стоїть? — заворчало світило.
— Може, й пахне людиною, може, й здається,— відповідає Місяць.— А що, як зять прийде до нас, спалиш його?

— Ні, не чіпатиму, клянусь своїм світлом! Ех, хоч би краєчком ока поглянути на нього!

Тут Місяць, не гаючись, перетворив Невдаху знову на людину.

Сонце привітно привіталося з зятем, ласкаво запитало, навіщо він пожалів.

Розповів Невдаха, що вимагає від нього заздрісний цар, а заразом і про себе розповів: як постраждав від громовержця Елії, від вовка та й від самого Сонця.

— Що було — те було,— усміхнулося Сонце.— Відпочинь з дороги в моєму саду. Своє слово потім скажу.

Повело Сонце Невдаху в свій небесний сад.

Іде бідолаха, озирається навкруги, дивується: одні дерева цвітуть, інші зеленіють ніжною листкою, на третіх наливаються соком дивовижні плоди.

__Сядь, посиди. Їсти тобі принесуть. І вовка того побачиш, і громовержця Елію,— промовило Сонце і залишило Невдаху самого.

Прийшов вовк, розстелив перед Невдахою скатертину. Прийшов громовержець Елія, приніс їжу й питво.

Накинувся Невдаха на громовержця Елію:

__ Ти навіщо побив моє поле градом? Навіщо знищив урожай? Що я тобі злого зробив?

Побив Невдаха громовержця своєю здоровенною палицею, бив його, доки душі не відвів.

Накинувся потім хлопець на вовка:

— Ти навіщо вкрав вівцю з мого стада? Три роки я очей не змикав, шерстинці з вівці впасти не дозволяв, а через тебе в останній момент угоди не дотримав.

Запитав, а відповіді чекати не став — побив вовка, ледве шкуру з нього не зняв.

Розрахувався Невдаха з обома і сів обідати. Трохи згодом прийшло до нього Сонце.

— Ну як, сину, задоволений? Віддав належне своїм кривдникам?— питає воно Невдаху.— І я винний перед тобою. А щоб искупити свою провину, звільню тебе від злого царя. Повертайся на землю і скажи йому: «Не бути тобі зятем Сонця. Станеш ти зайцем, а назир-візирі твої — вовками».

Подякував Невдаха Сонцю і розповів йому про рибу, оратів і пастухів.

— Допоможи їм, світило ясне! Ти все знаєш, все можеш.

— Рибу вдар міцно по череву, вона мішок із грішми проковтнула, тому її й роздуло. Оратам накажи змінити дерев’яний сошник на залізний, тоді не ламатиметься. А овець навесні треба стригти. Спекою їм літом, тому й гинуть.

Попрощався Невдаха з Сонцем і по золотих сходинках спустився на землю.

Попереду котиться колечко, за ним Невдаха йде. Докатилося колечко до схилу гори, де пастухи овець пасли. Підійшов до них Невдаха і каже:

— Не забув я про вас, дізнався у Сонця, як вашій біді допомогти. Стрижіть навесні овець, спекою їм літом, тому й гинуть вони.

Покатилося колечко далі, докатилося до широкого поля, де працювали орачі. Підійшов до них Невдаха і каже:

— І про вас не забув, дізнався у Сонця, як вашій біді допомогти. Змініть дерев’яні сошники на залізні, не будуть тоді ламатися.

Покатилося колечко далі і привело Невдаху до берега моря. Біля берега риба лежить, роздуло її, ледь дихає.

— Чи не забув ти про мене, чоловіче, чи дізнався, як моїй біді допомогти? — питає вона Невдаху.

— Ні, не забув і твоїй біді допоможу.

Ударив він рибу по череву, і випав із неї мішок із грішми. Покатилося колечко далі — прямо до царського палацу. Не очікував заздрісний цар Невдаху, не думав, що він повернеться живим. Почорнів цар від злості.

— Не бути тобі, царю, зятем Сонця. Станеш ти зайцем, а візирі твої — вовками!

Щойно промовив так Невдаха, обернувся цар на зайця, а назир-візирі стали вовками. Розірвали вовки зайця.

Повернувся Невдаха додому до своєї дружини-красуні і розповів усе, що з ним трапилося. Зраділа дружина, що повернувся чоловік цілий і неушкоджений і встиг врятувати її від заздрісного царя.

На тому й казці кінець.

↑ Догори

Донька сонця

Інші казки