Дармоїд
Жив один лінивий і дурнуватий чоловік. Багатства не мав, працювати не хотів. А був він здоровий і сильний. У кого випросить попити, у кого — поїсти, у кого — старого одягу. Так і перебивався, забув і сором, і совість. Сусіди були у нього добрі, не відмовляли у допомозі, хоча їм і не подобалось, що він жебракує. Як помітять його, бувало, сміються:— А-а, дармоїд іде. Щось буде випрошувати?
А дармоїд ніби й не помічає насмішок, все жебракує.
Нарешті набрид він усім, і не те що допомагати йому, навіть говорити з ним не хочуть.
Важко стало жити дармоїдові, а все не хоче працювати; так і намагається, де вдасться, щось стягнути. Тоді вже його всі зненавиділи і зовсім від нього відвернулись.
Старші соромили його, а діти, побачивши його, верещали і кричали. Розгніваний дармоїд бурчав:
— Жорстокі люди! Не жаліють бідного чоловіка. Піду попрошу всевишнього допомогти мені!
Пішов, знайшов усамітнене місце... Простер руки до неба і почав молитися:
— Боже-миротворець! Дай чим жити мені, бідному й жебракові.
Чекав, чекав — нічого не виходить. Повторив прохання вдруге, втретє.
— Ха-ха-ха-ха! — роздалось раптом неподалік. — Розкрий рота ширше!
Обернувся, бачить — зібралися діти з усієї села, знущаються над ним, регочуть. Засоромився дармоїд:
— Від цих насмішників не сховаєшся! Піду вище в гори — там і до бога ближче, і від людей подалі.
Вирушив. Ішов, ішов, бачить — вовк назустріч.
— Куди йдеш, чоловіче?
— До бога, — відповідає дармоїд.
— Якщо так, то дізнайся у нього: чому це — усяке м'ясо їм, а ніяк не погладшую? Що поїсти, щоб розтовстіти? Зачекаю тебе, поки повернешся.
— Добре, — відповів дармоїд і пішов. Ішов, ішов, бачить — дуб.
— Гей, чоловіче, куди йдеш? — запитав дуб.
— До бога.
— Якщо так, дізнайся у нього, чому це сохне у мене одна сторона?
— Добре, — відповів дармоїд і пішов. Ішов, ішов, дістався до річки.
— Гей, чоловіче, куди? — закричала в воді риба.
— До бога.
— Якщо так, дізнайся у нього, чому це ліве око у мене сліпне?
— Добре, — відповів дармоїд і пішов. Дістався дармоїд до гори, виліз на самий верх, бачить — олень.
— Гей, чоловіче, чого ти сюди виліз?
— До бога справу маю невелику, тому й виліз. Відомо, що олень добра тварина, от і говорить він дармоїдові:
— Це верхівка гори, а якщо ще вище хочеш, то вилазь по моїх розгалужених рогах.
Зрадів дармоїд, стрибнув на спину оленю і тільки почав вилазити по рогах, як чує:
— Гей, жителю землі, куди ти вилазиш?
— До тебе, всевишній!
— Говори, що тобі треба?
— Жити нема на що. Прошу, дай мені чим жити!
— Повертайся назад, чекає на тебе щастя твоє в дорозі.
Розповів дармоїд богові, про що просили вовк, дуб і риба. Дізнався все, подякував богові, попрощався з оленем і повернувся.
Іде дармоїд, від щастя ніг під собою не чує. Не йде — летить, хоче щастя своє в дорозі зустріти.
Добіг до річки.
— Що, дізнався? — запитала риба.
— У лівому плавнику у тебе застряг алмаз, вийми його, і прозріє око, — сказав дармоїд.
— Раз зробив добро, так уже допоможи — вийми алмаз, — сказала риба.
Дармоїд витягнув алмаз — прозріло око у риби. На знак подяки риба віддала алмаз дармоїдові, але він із зневагою шпурнув його у воду.
— Нащо він мені? Моє щастя мене в дорозі чекає! — вигукнув дармоїд і пішов.
— От дурень! — промовила риба і пірнула у воду. Ішов, ішов дармоїд і дійшов до дуба.
— Дізнався що? — запитав дуб.
— Як же: у тій стороні, що у тебе сохне, заритий скарб, вийми його, і знову зазеленієш.
Дуб попросив допомогти. Дармоїд став копати і викопав великий казан, повний золота і срібла. Зазеленів дуб, і на знак подяки подарував він дармоїдові все, що було в казані.
— Стану я тягати таку тяжкість, коли мене щастя в дорозі чекає! — сказав той, штовхнув ногою казан і скинув його зі схилу.
— Що за дурень, — прошелестів дуб, — не хотів багатства, так хоча б іншому б кому залишив. Не доведе це до добра!
Дістався дармоїд до вовка.
— Що доброго несеш мені у відповідь? — запитав вовк.
— Їж людське м'ясо — розтовстієш, — відповів дармоїд.
— А ось він, чоловік! — сказав вовк і схопив дармоїда.
Наступного дня пастухи знайшли в лісі шматки одягу і принесли в село. Їх впізнали, і, хоча ніхто не любив дармоїда, все ж усіх засмутив його нещасливий кінець. Один розумний старець на настанову молодим сказав: Це життя — випробування; лінощі — ганьба. Життя і смерть ледаря — жалюгідні й смішні.
Інші казки
