Казка про лисицю, що ходила до Єрусалиму
Було те чи не було, жила чи не жила, а була на світі одна лисиця. От йде раз лисиця, а назустріч їй півень. — Здоров, півню! — Здоров, лисице! — Куди йдеш, півню?— Нікуди, — каже півень. — У мого господаря тридцять чи сорок курей, а я один півень серед них. От мій господар усе твердить та твердить: «Постарів цей півень, не годиться більше для курей — треба його зарізати. Заріжу-бо я його завтра». Що ж робити? Довелося втекти. Вирішив жити в полі. А ти куди йдеш, лисице?
— Я йду до Єрусалиму. Хочу стати святою.
— Візьми мене за товариша.
— Добре, — відповідає лисиця.
Пішли. Багато чи мало йшли, тільки зустріли гусака.
— Здоров, гусаку!
— Здорові були, лисице й півню!
— Куди йдеш, гусаку? У якій ти біді?
— Ех, ех! Куди мені йти? — відповів гусь. — Виростив я господареві дванадцять гусенят, кожне з них величиною з мене. А господар каже: «Постарів наш гусь, гусенят залишимо, а його заріжемо й зжаримо». От я й утік. Довелося жити в полі.
Лисиця каже:
— Ми йдемо до Єрусалиму, іди з нами, товаришем будеш.
— Дуже добре. Пішли втрьох.
Багато чи мало йшли, а назустріч їм шуліка.
— Здоров, шуліко!
— Здорові були, лисице, півню й гусаку! Куди путь держите?
— Ідемо до Єрусалиму для спасіння душі.
— Візьміть мене за товариша.
Пішли. Ідуть, а назустріч їм птиця-дудак.
— Здоров, дудаку!
— Здорові були, лисице, півню, гусаку, шуліко! Куди йдете?
— До Єрусалиму, для спасіння душі.
— Візьміть мене за товариша.
— Дуже добре.
Пішли. Багато чи мало йшли, приходять до лисячої нори.
— Ось ми вже й у Єрусалимі. Увійдемо і почнемо молитися, — каже лисиця. Увійшли всі в нору. Лисиця стала біля виходу, покликала півня.
— Читай, півню, молитву для спасіння душі. Півень від радості став горлати. А лисиця йому:
— Тут молитися, звісно, я дозволила, але як смієш ти горлати своє «ку-куріку» опівночі, коли я підходжу до курника, і будити своїм криком людей, залишаючи мене з порожнім шлунком? — сказала так лисиця, відірвала півню голову і поклала осторонь.
Потім покликала лисиця гусака.
— Іди, гусаку, сюди. Підійшов гусь.
— Як смієш ти після півночі гоготати годинами, даючи знати людям, що я підходжу до курника, і залишати мене з порожнім шлунком? — відірвала й йому голову.
Покликала шуліку.
— Іди й ти сюди. Шуліка підійшов.
— Ах ти, безсоромна тварюко, — сказала лисиця, — як ти смієш убивати курчата у бідної вдови?
З’являєшся і хапаєш усіх, а я ні з чим залишаюся! — відірвала й йому голову.
Покликала лисиця дудака. Дудак каже:
— Навіщо тобі їсти мене? Коли не з’їси, я тобі відплачу — і наїсися ти в мене, і насмієшся, і набігаєшся так, що не забудеш.
— Добре, — відповіла лисиця. Повів за собою дудак лисицю.
Ідуть, а назустріч їм баба несе мужикам обід у поле. Сів дудак на дорозі.
— Добре було б спіймати цю птицю, — сказала баба, — порадувала б дітей. — Поставила баба миску на дорозі і погналася за дудаком. А він полетів повільно, низько і відвів її далеко вбік.
Тим часом підбігла лисиця, перевернула миску й наїлась досита. Прийшла баба, сплеснула руками й заверещала:
— Горе мені, щоб очі мої осліпли, об який камінь мені вдаритися, чим мужиків нагодую?
— Ну як, лисице, наїлась ти чи ні? — запитав дудак лисицю.
— Наїлась, та ще як — ніколи в своєму житті я так не їла. Я цього не забуду і добре тобі відплачу.
— Раз так, давай зараз посміємося на славу.
Повів дудак лисицю і привів її до однієї церкви. Біля церкви стояли два лисих монахи. У обох у руках палиці. Підлетів дудак і сів на голову одному. Інший розгнівався:
— Ах ти, негідний птах! — замахнувся палицею, щоб убити дудака, але дудак зірвався, палиця вдарила по монаху і розсікла йому лису голову.
Тоді дудак сів на голову другому монаху, монах з розбитою головою розлютився, замахнувся, бажаючи вбити птицю, але та зірвалася, і палиця розбила лоб іншому монаху. А лисиця сміється, сміється, до впаду сміється.
— Добре ти посміялася, лисице? — питає дудак.
— Сміялася, та ще як, ніколи в житті так не сміялася.
— Ну добре, тепер підемо побігаємо. Повів дудак лисицю, посадив її під бур’ян.
— Тут почекай, скоро побіжиш.
Відійшов дудак, бачить — мисливці з гончими собаками йдуть на зайця.
— Ідіть сюди, я вам покажу доброго звіра, — закричав дудак і привів їх до лисиці.
— Ну, лисице, настав час побігати, що сидиш? Уставай і біжи. Побачила лисиця гончих, схопилася й помчала в поле.
— Ах, ах, перехитрив ти мене, дудаку! Сама ж я винна — не відірвала тобі першому голову.
А вже що зробили гончі з лисицею, самі здогадайтесь.
Мор там, бенкет тут,
Відруби там, а борошно тут.
Інші казки
