Про два щасливі п’ятаки

Жив один бідняк. Він був настільки бідний, що й дружина, і діти могли лише мріяти про шматок хліба. Одного разу цей бідняк встав, попрощався з родиною та пішов шукати роботу. Довго він блукав так, довго шукав роботу і нарешті найнявся до одного купця в батраки за двадцять рублів на рік.

Дуже полюбив цей купець свого батрака за його старанність і чесність. Прослужив бідняк рік і каже:
— Розрахуй мене, хазяїне, рік уже як на тебе працюю, треба мені і про родину подумати, у великій нужді я її залишив.
Шкодує купцю віддавати двадцять рублів, отже він і каже:
— Що ж тобі дати? Дати тобі двадцять рублів по умові чи два щасливі п’ятаки? Подумав батрак і каже:
— Дай краще два щасливі п’ятаки. Сказав купець:
— Я зараз виїжджаю торгувати, буду в твоїй стороні й занесу ці два п’ятаки твоїй родині.

Погодився батрак і послав з купцем два п’ятаки, сам залишився працювати ще на рік. Поїхав купець. Бачить — продають в одному місті кішку.
— Кішка за два п’ятаки, — кричать, — кішка за два п’ятаки!

Вирішив купець купити цю кішку за ті два п’ятаки. Купив і поїхав далі. Приїхав в інше місто, бачить — тільки накриють люди багатий стіл, увесь дорогими стравами заставлять, як вибігають одразу величезні пацюки, накидаються на стіл, всю їжу знищують. Гонять їх люди, б’ють і дубинами, і палицями — ні, ніяк з пацюками не впораються.

Взяв купець, випустив свою кішку, кинулася вона, усіх пацюків передушила.
Дуже здивувався цар цього міста, ніколи ще не бачив він кішки, став він просити купця поступитися кішкою йому.

Заупрямився купець:
— Не можу — чужа кішка, не моя! Ні, не відстає цар:
— Бери, що хочеш, купи хазяїнові іншу кішку, тільки залиш мені її. Умовили-таки купця, дали йому за кішку видимо-невидимо перлів і дорогоцінних каменів, уклали все це на ослів, верблюдів і відправили.

Привіз купець дружині свого батрака все це багатство і каже:
— Це тобі твій чоловік прислав.
Не вірять йому ні дружина батрака, ні діти; що це, чи не сон?

Повернувся купець додому і каже батраку:
— Бачив твоїх, здорові всі. — А не сказав, що він їм таке багатство привіз. Закінчився і другий рік, попросив знову батрак розрахувати його, тільки не хоче купець відпускати такого чесного і доброго працівника. Отже він і каже:
— Що ж тобі дати — двадцять рублів по умові чи два щасливі п’ятаки? Подумав батрак і каже:
— Дай мені два щасливі п’ятаки.

Поїхав знову купець торгувати і взяв із собою два п’ятаки свого батрака, щоб його родині передати, завернув їх окремо в папірець.

Їде купець, бачить — продають в одному місті дзеркало, кричать:
— Дзеркало за два п’ятаки! Дзеркало за два п’ятаки!
Купив купець це дзеркало за два п’ятаки свого батрака і поїхав далі. Приїхав у друге місто, а в тому місті цар живе.

У царя весілля. Запросили і купця, як багатого і знатного чоловіка. Прийшов купець і бачить — одягли царя, нарядили, принесли йому таз з водою, дивиться туди цар, як у дзеркало.
Побачив це купець, приніс цареві те дзеркало і подав.

Здивувався цар:
— Що це таке?
І не знав цар, що на світі є дзеркала. Став він просити купця: поступися, поступися мені цим дзеркалом, що хочеш, бери за нього.

Поступився купець дзеркалом. Ддав йому цар за це дзеркало видимо-невидимо всякого товару і худоби.
Привіз купець і це все багатство дружині батрака, закінчив усі справи, повернувся додому і каже своєму батраку:
— Був у твоїх, здорові всі, привіз їм, що доручив. Тільки не сказав знову, яке багатство їм привіз.
Минув і третій рік. Вирішив батрак їхати додому до своїх і попросив розрахувати його, а купець каже:
— Що тобі дати: двадцять рублів по умові чи два щасливі п’ятаки? — Два щасливі п’ятаки, — каже батрак.

Зрадів купець і каже:
— Іди, навчу тебе трьом речам; знадобиться тобі в житті, добром мене згадаєш: перше — будеш іти дорогою, що знайдеш, підійми, принеси додому і закопай біля порога; друге — хто б не спитав, не кажи, що знаєш, звідки це; і третє — нікому не відкривай свого серця.
Відпустив купець свого батрака, багато йому подарунків дав і сказав ще на прощання:
— Важко тобі буде, дай мені знати, допоможу.
Шкода навіть біднякові йти від свого хазяїна, тільки дуже вже йому хотілося побачити своїх. Попрощався і вирушив.

Іде, бачить — валяється на дорозі щось строкате. Не підняв він, забув, що йому добрий його хазяїн говорив, а як пройшов — згадав, повернувся і підняв; дивиться, — а це хвіст змії, взяв він, поклав його за пазуху, приніс додому і закопав біля порога. Тільки не впізнає бідняк свого дому: стоять на його подвір’ї хороми. Увійшов він, питає:
— Що це, звідки?
Розповіли йому, що це купець навіз стільки багатства їм.
Зрозумів тоді батрак, що купець випробовував його, коли питав, скільки він за свою працю хоче, що не два лише п’ятаки відносив він його родині; зрозумів — тільки нічого не сказав своїм.

Радіють всі йому, оточили його, пестять, питають, як він провів ці три роки на чужині.
А вранці, як встали, бачать — виріс за одну ніч біля самого їх порога високий тополь, увесь перлами і дорогоцінними каменями всипаний.
Питає дружина чоловіка:
— Що це таке, звідки?
Не каже чоловік, приховує, як і чому цей тополь біля їх порога виріс.

А в цьому місті жив один князь. Дуже йому завидно, що цей бідняк, колишній батрак, так розбагатів, краще всіх у місті одягнений, срібний пояс носить, якого ні в кого немає, і всі лише на нього й дивляться і про нього говорять. Вирішив князь як-небудь досадити цьому чесному і доброму чоловікові. Задумав князь великий бенкет, скликав гостей, а слугам наказав:
— Жодного ножа на стіл не подавайте!
Сіли всі за стіл, винесли всякої їжі, вареної та смаженої, дивляться гості — жодного ножа на столі! Роздалися з усіх боків крики:
«Ніж, ніж подайте!»
Не несе ніхто ножа.

Встав тоді цей колишній батрак, вихопив свій кинджал і подав його господареві. Взяв князь кинджал у руки, подивився на нього і каже:
— Що це? Хто тобі дав цей кинджал? Це кинджал мого батька, коли ти його вкрав? Осоромив так колишнього батрака, при всіх гостях його оприлюднив. Тільки не пробачив бідняк образу князю, посварилися вони і вирішили цю суперечку так: дізнається князь, чому і як виріс той дорогоцінний тополь — і кинджал його, і все, на що він тричі руку наложить, теж його; не дізнається — і кинджал, і все майно залишиться біднякові.

Погодилися, поклали строк: і день, і годину — все обговорили. Підкупив князь одну старуху-відьму і підіслав її до дружини цього чесного чоловіка вивідати, як і чому той тополь виріс, навчив її, що і як говорити, і наобіцяв багато подарунків.

Пожаліла чаклунка в цю щасливу родину, привітала господиню солодкими словами, приголубила її і стала випитувати — чому і як тополь з’явився.

Закрутилася голова у господині від солодких слів чаклунки, і пообіцяла вона їй вивідати все у чоловіка.
Вночі, як заснули всі, стала дружина питати чоловіка:
— Скажи, якщо любиш мене, чому цей тополь виріс?
— Залиш мене, дружино, не до того мені, та й навіщо тобі? Не твоє це діло, — каже чоловік.
— Як це — не моє діло? Може, я і не дружина тобі зовсім, що ти й говорити зі мною не хочеш? Чи ворог я тобі, що ти й настільки мені не віриш?
Надулася дружина на чоловіка, стала сваритися з ним, до того його довела, що змусила-таки розповісти, як все було.

Зраділа дружина, пестить чоловіка:
— Який ти добрий та хороший, ось такого-то чоловіка я і люблю.
З’явилася знову в гості стара чаклунка. Стала вона так само ласкаво і солодко говорити з господинею і випитувати у неї про той тополь.

Розповіла їй дружина все, що у чоловіка вивідала. Зраділа старуха, побігла до князя розповісти про свою удачу і отримати обіцяну нагороду.

Дізнався все князь, радіє, чекає, коли отримає все багатство колишнього батрака, і вже обіцяє спритній старусі один збір дорогоцінних каменів з того тополя.

А той послав сказати купцю про свою біду. Вмить зібрався купець і поїхав на допомогу до колишнього свого батрака.

Дізнався цей князь, що приїхав купець, і поселив його окремо, щоб не допоміг купець колишньому своєму батраку. Тільки перехитрив купець князя, щоб не дати йому в обиду слугу, що так чесно пропрацював у нього три роки. Взяв купець кішку, пестить її, а сам примовляє, та погласніше, щоб колишній його батрак із сусідньої кімнати чув:
— Кісонько, чи не казав я тобі, нікому не відкривай свого серця? Слухай же, кісонько, і запам’ятовуй: завтра, як прийде князь і спитає, звідки у тебе цей кинджал, скажи йому — мого батька в лісі розбійники вбили і цей кинджал у серці в нього залишили, і якщо твій цей кинджал, то, мабуть, ти і є вбивця мого батька. Кісонько, як тільки піде князь по сходах і тричі руку на перила покладе, штовхни його, відпили ці три сходинки разом із перилами, кинь йому і крикни: ось тобі, чого ти тричі доторкнувся, а більше тобі нічого не належиться! Чуєш, кісонько, зрозуміла?
Слухає купця колишній його батрак і запам’ятовує все.

Настав ранок. З’явився князь у призначений час. Прийшло з ним видимо-невидимо народу — нахвастав уже всім князь, що змусить цього батрака віддати йому все награбоване добро. Взяв князь у руки цей дорогий кинджал і почав:
— Слухайте всі, нехай скаже — звідки у нього цей кинджал мого батька, якщо не вкрав він його?
Не дав йому батрак і договорити!
— Мого батька вбили розбійники, а цей кинджал залишили у ньому в серці; мабуть, князь і був вбивцею мого батька, якщо це його кинджал!

Зашуміли всі, заговорили, згадали, що й справді батька бідняка розбійники вбили. Зрозумів князь, що погано його діло, програє він, кинувся до дому, біжить по сходах і кричить:
— Мій це дім по умові, ніхто його в мене не відіб’є.
Відштовхнув батрак князя, відпилив в один миг три сходинки, кинув йому і каже:
— Ось тобі три сходинки, вистачить, більше нічого не заслужив!

Впав князь, дивиться, тільки три сходинки йому й дісталися. Оточили його всі, лають, проклинають, що чесного чоловіка у крадіжці звинуватив, при всьому народі його осоромити хотів і ще все його багатство привласнити задумав. Перелякався князь, позбувся мови від сорому і страху, забув і про тополь, і про все багатство, не знає, як і піти. Забрали у князя кинджал, повернули господареві.
А князь ледве живий від сорому втік додому. Не озирався, як утікав.

↑ Догори

Про два щасливі п’ятаки

Інші казки