Про ледаря

Було, та й не було нічого — жили собі чоловік із жінкою. Чоловік був такий ледар, що нічого не хотів робити. Цілі дні лише їсть та валяється — то на один бік повернеться, то на інший. А жінка що є сили працює, себе й чоловіка годує, одягає, усе, усе вона сама робить. Тільки скільки жінка не б’ється, а все бідні й бідні вони. Та й що вона одна може? І поле в них на біду десь далеко, та ще й кам’янисте, та піщане, тільки й росте на ньому кропива та бур’ян всякий, більше нічого.

Ось зібралася жінка навесні, упросила сусідів, зорала з їхньою допомогою це поле, позичила потім зерна, засіяла, і зійшла нива — та яка нива, так і хвилюється вся, як море. Прийшов місяць жнив, дозріли хліба, і каже жінка чоловікові:
— Встань, піди поглянь хоча б на наше поле. Може, нічого й не зійшло там, і даремно ми лише сподіваємося.

Встав якось цей ледар, поплентався. Тільки не пройшов і півдороги, як повернув назад, прийшов додому й каже жінці:
— Був я, бачив — нічого там, крім кропиви та бур’яну, не зійшло, дарма тільки стільки зерна витратили.
Знає жінка, яка в них нива, тільки нічого не сказала чоловікові. А як прийшов час жнив, каже йому:
— Або йди в поле жати, або лишайся вдома, збий масло, нагодуй курку з курчатами, придивись за ними, просей борошно, випіч хліб.

Вирішив ледар лишитися вдома. Взяв він клубок ниток своєї жінки і, щоб не розбіглися курчата й не турбували його, прив’язав їх усіх однією ниткою до курки й пустив так по току.
Раптом звідки не візьмись — шуліка, накинувся він на курчат і забрав їх усіх разом із прив’язаною куркою. А ледар навантажив на спину мішок із борошном, сито, молоко в мисі й погнався так за шулікою, думає: «І шуліку налякаю, змушу викинути курку з курчатами, і борошно просію, і масло збию, так від усіх справ одразу звільнюсь».

Тільки ні шуліку він не догнав, ні борошна не просіяв, ні масла не збив — усе в нього попадало, побилося й просипалося. Так і лишився ні з чим. Думає ледар, як бути, як зустріти жінку без курчат.
Згадав він, що в жінки були яйця відкладені. Дістав ці яйця, поклав їх у кошик і сів на них, думає: «Посиджу трохи. Може, поки жінка з поля повернеться, нові курчата вилупляться».
Сидить ледар на яйцях, квокче, як курка: «Квох-квох... Квох-квох...»
Повернулася жінка з жнив, кричить чоловікові:
— Відчини двері!

А чоловік лише квокче у відповідь:
— Квох, квох, квох!

Вдруге кричить жінка:
— Відчини двері!
— Квох, квох, квох! — відповідає знову чоловік. І втретє крикнула жінка:
— Та де ж ти, куди подівся? Відчини двері, що ти, оглух?!
Ніхто їй нічого не відповідає, лише чується з хати «квох, квох».

Виламала жінка двері, увійшла. Бачить — сидить її чоловік у кошику, як курка, і квокче.
— Що це ти ще видумав, що там робиш? Вилазь зараз із цього кошика.
— Курку з курчатами шуліка забрав, от я й хотів нових курчат висидіти, — каже чоловік.
— Не треба мені твоїх курчат, вилазь, — каже жінка, витягла його з кошика й посадила біля вогнища.

На ранок питає жінка чоловіка:
— Ти як? Підеш жати, чи, може, знову вдома лишишся?
— Ні, піду краще жати, — каже чоловік, — тільки дай мені трьох курей: одну на сніданок, одну на обід, одну на вечерю.
— Ох, зжени лише ти цей урожай, не трьох, а чотирьох курей тобі на день даватиму. Пішов ледар у поле. І двох снопів за день не зв’язав, усе валяється та спить, а курей не забув — усіх трьох одразу з’їв. Іде час. Минуло так три, чотири дні. Так би й висох і осипався весь хліб у полі, тільки встала одного разу жінка ледаря, вдяглася по-чоловічому, взяла зброю, сіла на коня й поїхала. Під’їхала до чоловіка й кричить:
— Гей, жнець, чи не знаєш якогось ледаря? У нашого царя син хворий, помирає. Навчили нас печінкою цього ледаря його нагодувати.

Перелякався ледар і став клястися:
— Усього лише годину, як я жати почав, де мені було більше зібрати?
— Диви ж, не зженеш увесь хліб до вечора, прийду, відрубаю тобі голову, виріжу печінку й заберу, — сказав цей воїн і поїхав.

Кинувся ледар жати, увесь хліб зібрав, жодного колоса не лишив. Упав увечері ледве живий від втоми й застогнав. Прийшла жінка, принесла їжу, та й чи до їжі йому? Ледве живе сидить, ледь дихає.
Питає жінка:
— Що це ти так втомився?

Розповів їй ледар, що проїхав чоловік від царя й погрозив: «Не зженеш до вечора весь хліб — приїду, вб’ю тебе, виріжу печінку й заберу».
— Не бійся, — втішила його жінка, — зібрав же все, нічого вже він тобі не зробить. Так якось зв’язали снопи, звезли; обмолотили й засипали зерно.

У цього ледаря була одна свиня. Що в домі є їстівного, все він цій свині носить. Годує її, відгодовує. Сказала жінка:
— Нам і самим їсти нічого, що ти все цій свині таскаєш? Заб’ємо її краще.
— Ні, не заколю, поки жир із неї не піде, — каже чоловік.
Взяла жінка масла, розтопила, плеснула на свиню, показала чоловікові й каже:
— Бачиш, як розжиріла, так і лізе з неї жир.
Узяв тоді ледар і заколов свою улюблену свиню — як не любив він її, а шлунок свій, мабуть, любив більше.

Дуже скоро з’їв ледар свою свиню, тільки один окіст і встигла приховати жінка. Дізнався ледар, що в жінки ще один окіст є, причепився:
— Дай і його!
— Ні, — каже жінка, — не дам!
— Померу, якщо не даси.
— Помри, — каже жінка. — Помреш, нікому шкоди не завдаси.
Встав ледар, ліг на тахту, заплющив очі, замовк і лежить, не дихає. Заплакала жінка над чоловіком, як над мертвим.

Привели попа, збили труну, уложили ледаря й понесли до церкви. Підійшла все ж жінка ще раз до чоловіка, шепнула:
— Встань, а то поховаємо.
— Як же я встану? Помер же я.
— Встань, кажу, — повторює жінка.
— Даси свинячий окіст — встану, — каже чоловік.
— Ні! — каже жінка.
— А ні, то я й не встану.

Понесли ледаря, як мерця, і уложили його в церкві. Як стемніло, встала жінка цього ледаря, підійшла до церковних дверей і закричала:
— Гей, мерці, старі й нові! Слухайте — на небі новий храм будується, вставайте всі цеглу носити. Старим мерцям носити по сто, новим — по двісті.
Подумав ледар: «Мені й п’яти цеглин не підняти, якого біса я їм по двісті носитиму?» Схопився і давай тікати з церкви.

Відтоді не думає він ні вмирати, ні свинячих окостів просити, та й на боці більше не валяється. Став він працювати, і зажили чоловік із жінкою щасливо й багато.

Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.
Оповідача, слухача
Від мора спаси.

↑ Догори

Про ледаря

Інші казки