Про лисицю
Лисиця під деревом сиділа. Впав лисиці на спину листок з дерева. Скочила лисиця й побігла, а назустріч вовк:— Лисичко, що трапилося?
— Як що трапилося? Земля руйнується, небо валиться!
— Хто тобі сказав?
— Своїми очима бачила, своїми вухами чула! — і побігла.
— І я з тобою! — каже вовк.
— Біжимо!
Бігли, бігли — назустріч ведмідь.
— Вовче, куди біжиш, що трапилося?
— Як що трапилося? Земля руйнується, небо валиться!
— Хто тобі сказав?
— Лисиця.
— Лисичко, а тобі хто сказав?
— Своїми очима бачила, своїми вухами чула.
— І я з вами!
— Біжимо!
Бігли, бігли — назустріч козел.
— Ведмедю, що трапилося, куди біжиш?
— Земля руйнується, небо валиться!
— Хто сказав?
— Вовк.
— Вовче, а тобі хто сказав?
— Лисиця.
— Лисичко, тобі хто сказав?
— Своїми очима бачила, своїми вухами чула!
— І я з вами!
— Біжимо!
Бігли, бігли, зустріли ще барана та півня, і їм так само сказали, і вони побігли.
Зібралися так і пішли разом лисиця, вовк, ведмідь, козел, баран і півень.
До вечора прийшли на млин, вирішили там переночувати. Увійшли й розсілися: на першому місці лисиця, потім — вовк, ведмідь, козел, баран, а на останньому — півень.
Устала лисиця й сказала:
— Я старша, вовк старший, ведмідь старший, козел старший, баран старший, півень тут наймолодший.
Накинулися всі на півня й на шматки його розірвали. Коли закінчили, устала знову лисиця:
— Я старша, вовк старший, ведмідь старший, козел старший, баран тут наймолодший.
Накинулися на барана, і його на шматки розірвали. М'ясо з'їли, сало в горщик сховали. Закінчили, устала лисиця й почала:
— Я старша, вовк старший, ведмідь старший, козел тут наймолодший. Схопили козла, розірвали його, м'ясо з'їли, сало в горщик поклали. Знову устала лисиця:
— Я старша, вовк старший, ведмідь тут наймолодший.
Накинулися на ведмедя вовк і лисиця. Почалася боротьба, деруться, котяться по землі, тягнуть один одного, не подолати ведмедя вовку з лисицею!
Дралися, дралися, знесилився все ж ведмідь. Убили його вовк з лисицею, шкуру здерли, м'ясо зварили, а сало в горщик поклали. Наповнили горщик доверху.
Вистачило ведмежого м'яса лисиці з вовком на тиждень. Коли з'їли все м'ясо, хоче вовк за сало взятися, а лисиця сердиться:
— У всьому ви, вовки, жадібні! Потерпи, знаєш адже, чим більше сало лежить, тим смачніше; зачекаємо ще тиждень, а тоді з'їмо.
Погодився вовк. Лисичка щоночі крадеться до горщика, тягає сало, наїдається досита, а вовк з голоду помирає.
Минув тиждень, з'їла лисиця все сало.
— Відкриємо горщик хоч сьогодні, — каже вовк.
— Добре, — каже лисиця, — тільки рука вовка щасливіша, ти відкривай.
Сама на вікно залізла, вовка до горщика підпустила. Відкрив вовк горщик — а він порожній. Розлютився вовк, кинувся на лисицю, а вона з вікна — скок! — і втекла. Погнався вовк за лисицею.
Біжить лисиця, наздоганяє її вовк, добігли до лісу. Убігла лисиця в ліс, проскочила між двох дерев, кинувся за нею вовк і застряг між тих дерев — ні вперед, ні назад не пролізти. Обернулася лисичка, подивилася на вовка, далі побігла. Довго мучився вовк, довго тягнувся, але виліз-таки з цих дерев.
Ось якось вовк у лісі дрова рубав, бачить — біжить лисиця, замахнувся вовк, запустив сокирою в лисицю і хвіст їй відрубав. Радіє вовк: «Тепер-то я тебе знайду, не сховаєшся!»
Біжить безхвоста лисиця, зустрілася з подружками.
— Добре тобі, лисице, розжиріла як!
— Відірвіть собі хвости, і ви, як я, розжирієте.
— Як же ми собі хвости відірвемо? А то б із радістю!
— Ходіть, я вас навчу.
Повела лисичка подружок до річки; опустили всі лисиці хвости у воду і всю холодну зимову ніч там продержали. До ранку всі лисьі хвости примерзли і в річці залишилися. Дізнався вовк про це, засмутився:
— Як же я тепер свою обманщицю впізнаю?
Думав, думав вовк і придумав; простягнув через річку мотузковий місток, думає: «Пройдуть лисиці по мосту, всіх він витримає, а мою обманщицю не витримає і прорветься: вона найтовстіша».
Так і вийшло. Пройшли всі лисиці по тому мосту, тільки одна та лисиця, як стала на місток, так прорвала його і в воду впала. Підбіг вовк і схопив лисицю.
Потягнув додому, приставив ножа до горла, ось-ось заріже її, а лисиця кричить:
— Пеструн-перепеструн, пеструн-перепеструн!
— Що ти кричиш, лисице? — питає вовк.
— Нічого. Ах ти, бруднюка такий, закінчуй уже, ріж швидше!
— Ні, скажи, що ти говорила!
— А я говорила, що можу тебе прикрасити так, що нікого на світі гарнішого за тебе не буде.
— А як же ти мене прикрасиш?
— Відпусти, так скажу.
Відпустив вовк лисицю. Наказала лисиця вовку принести сокиру, розпалити її на вогні дочервоно. Вовк усе виконав. Взяла лисиця сокиру й каже:
— Тепер ти лягай, я буду сокирою водити по твоїй шиї, а ти примовляй: «Пест-рун-перепеструн, пеструн-перепеструн».
Ліг вовк. Взяла лисиця сокиру, водила, водила нею по шиї вовка, так і голову вовку відтяла.
Усе вовче добро лисиці дісталося.
Якщо все це неправда, то хай ніщо у нас не заболить.
Інші казки
