Шершень
Жили два брати. У них була лише одна запряжка волів. Коли вони поділилися, то вирішили: Волів ділити не будемо, один віл ні тому, ні іншому не в придатку. Залишимо їх разом. Прийде час орати чи млин крутити, будемо чергуватися. Так і вирішили.Прийшла весна, повів старший брат волів орати свою землю. Оре він, засіває свою землю, а молодший сидить склавши руки і чекає, коли прийде його черга і віддасть йому брат волів. Іде час, запізнюється він із сівбою, а брат і не думає віддавати волів. І не так уже багато оранки у нього, здавалося б, давно б пора впоратися, та ні — він все тягне, тримає волів, не віддає.
Чому б так? Ось чому: не будь носа між очима — з'їли б очі одна одну. Так і брати: брат із братом поділяться — вже один про одного не думають; більше того: немає в тебе ворога — поділись із братом, з'явиться ворог. У старшого брата ось яка думка засіла: хоче він привласнити обох волів.
Нарешті, коли вже в молодшого і надія вся пропала зорати своє поле, вчасно, коли вже все терпіння вичерпалося, каже він братові:
— Пропав я, брате, якщо не віддаси мені хоч зараз волів. Ти вже досить попрацював, і, якщо буде на те воля Божа та твоєї долі, тобі вистачить і того, що зорав та засіяв, а в мене, запізнись я ще хоч трохи, вся родина з голоду загине.
— А що ж мені з того, що твоя родина з голоду загине? Ми це при поділі не обговорювали. Позичу тобі волів — моя воля, не позичу — і на те моя воля. Я ще своєї роботи не закінчив, а тобі волів віддавати — так адже все село мене на сміх підніме.
— Я в тебе в борг нічого не прошу, ці воли ж не поділені, і якщо ти про себе подбав, то і я хочу про себе подумати.
— Так я й знав, що ти щось видумаєш. Може, ще й родину свою годувати змусиш, наче й це при поділі було обговорено? Де ж це чувано, щоб після поділу ще щось спільне залишалося? Коли ми поділилися, воли дісталися мені, а не будь того, не будь воли мої, — так би ти і дав мені їх весною на оранку! Воли ці мої, і дам ли я їх тобі чи не дам — на те лише моя воля.
— Та ні, неправда! Ці воли як твої, так і мої, — клянеться молодший.
Але коли в людини в умі й в серці засіли хитрість і підлість, чи його клятвою проймеш? Не було у них свідків при поділі.
— Добре, — сказав молодший, — якою правдою ти в мене волів відбираєш, нехай тією ж правдою вони й служать тобі.
Якщо клятві людина не вірить, її й прокльоном не візьмеш.
— Нехай так, — сказав старший. Минув час.
Одного разу задумав молодший брат свято — сапуршао. Скликав він близьких і далеких, малих і великих: ідіть, побажайте мені щастя на мою бідність. Покликав він і двоїстого свого брата, але того не дуже турбувало щастя брата — відмовився він і пішов у поле працювати зі своїми неправдою здобутими волами.
Вийшов старший брат у поле, вивів волів, не пройшов він і одного ряду, як звідкись взявся шершень. Прилетів і давай кусати волів. Скаженіли воли, понесли, кидаються туди, сюди, самі не знають, куди їх несе. Задрали хвости догори, загнули голови додолу і носяться полем вперед і назад.
Довго стримував скажених волів старший брат, довго боровся, але не подолав. Та й як подолаєш волів, коли вже в них з рота піна пішла і очі всі кров'ю налилися? Замучили його зовсім воли, звалили, зачепили гострим, як меч, леміхом і потягли. Біжать воли, тягнуть надітого на плуг, як рибу на гачок, старшого брата. Біжать полями і лісами, через тини і огорожі, через ями і вибоїни стрибають — звели нещасну людину. І так, скажені, страшні, вдерлися прямо на двір молодшого брата.
Перелякалися всі гості, повскакували з місць і біжать хто куди, рятуються від волів. Лише один молодший брат не втік. Як побачив він нещасного свого брата, схопився, кинувся до розлючених тварин, схопив їх. Воли, всі в поту й в іспаріні, заспокоїлися раптом, задрижали, стали. Видно, шершень їх тільки зараз покинув.
Що ж робити? Поховав молодший брат свого невірного брата з честю і належною братською журбою. Не лише ті воли, але й все майно старшого брата дісталося молодшому у повне володіння.
Інші казки
