Як Кортезе заплатив за обід
Сталося це літ сто тому назад, аж ніяк не менше.Ішов дорогою з Поло до Попільяно шляхетний кавальєре. Звали його Кортезе. Чому ж він ішов? Та дуже просто – коня у нього не було. На голові у кавальєре капелюх з пір'ям, на ногах черевики з пряжками, на плечах оксамитовий камзол, а в кишені камзола – жодного сольдо. Із знатними панами таке частенько трапляється. Проте не тільки в кишені у Кортезе було порожньо, порожньо було й у його животі. Настільки порожньо, що він, мабуть, з'їв би і печений камінь.
Ось чому він так зрадів, коли побачив при дорозі корчму.
– Пербакко! Непогано б тут перекусити, – сказав він сам собі і відчинив двері корчми.
Господар кинувся знатному гостю назустріч, посадив його на найкраще місце й почав подавати одну страву за іншою: спагетті – довгі тонкі макарони, голубів у соусі, смаженого поросяти, пляшку білого вина та пляшку червоного вина.
З'ївши все це, Кортезе закинув ногу на ногу, відкрив табакерку і, зробивши добру нюшку, гучно покликав господаря.
– Чи не знаєш, люб'язний, – почав він, – які порядки у ваших краях? Якщо одна людина дасть іншій добру ляпаса, що скаже про це суддя?
Господар відповів:
– Добрий ляпас коштує одного скудо штрафу.
– А скільки коштує обід, який я з'їв? – продовжував питати Кортезе.
– Без двох сольді скудо, – відповів, вклоняючись, господар і простягнув руку за платою.
– То чого ж ми чекаємо! – скрикнув шляхетний кавальєре. – Давай мені швидше ляпаса, а два сольді залиш собі на чай.
Господар почервонів від злості.
– Годі жартувати, синьоре голодранче, плати за обід, а то буде погано! – І господар почав засукувати рукави на своїх величезних ручищах.
Проте Кортезе анітрохи не злякався.
– Віднеси свій гнів у льох, де ти зберігаєш своє прокисле вино, – сказав він спокійно. – Там твоя злість охолоне. А якщо ні, я змушу тебе бігати.
– То як це бігати?! – задихався господар.
– А так. Як заєць. Або ще швидше.
– П'ятдесят тисяч дияволів, я не буду бігати!
Але Кортезе стояв на своєму.
– Клянуся кров'ю поросяти, яким я щойно закусив, ти бігатимеш.
– А якщо ні?
– А якщо так?
– А якщо я ні разу в житті не бігав?
– Ну, то побіжиш уперше.
– А якщо я не хочу?
– Зараз захочеш.
– Держу парі на вартість твого обіду, що я не зрушуся з місця, – заревів виведений із терпіння господар.
Тоді шляхетний кавальєре Кортезе підняв кулаки, підскочив і кинувся... у відчинені двері.
– Тримай його, тримай! – закричав господар і кинувся навздогін за Кортезе.
Але кавальєре відлічував плату за обід п'ятами з такою швидкістю, що господар увесь час лишався далеко позаду. Коли Кортезе таким чином нарахував цілий скудо, він зупинився, чекаючи господаря.
– Ну що, кумане, – сказав кавальєре, – а парі-то виграв я. Ти бігав швидше за зайця. Так що не сердься, а понюхай краще мого тютюну.
І він підніс відкриту табакерку до носа господаря. Господар розсміявся. Що ж інше йому залишалося робити?
Інші казки
