Чорна конячка
Жив у селі, недалеко від Сан-Марино, селянин Джузеппе Франчозі, а простіше Пеппе. Мав він шматок землі та дві працьовиті руки. Руки — добрі помічники в господарстві, але Пеппе завжди хотілося мати ще й осла. Сольдо за сольдо — два сольді, два сольді за сольдо — три сольді. Так і копив Пеппе, поки не назбирав стільки, що можна було вирушати на базар за ослом.У першу ж неділю Пеппе, виряджений, як на свято, з квіткою за вухом, закрокував на базар. Іде він і співає на весь голос:
— Я Пеппе, Джузеппе,
Крокую вперед,
І разом зі мною все навколо співає.
Працюю до поту, але життя мені миле.
Щоб краще працювати, куплю собі осла.
Почув цю пісеньку священник і вискочив за ворота:
— Сину мій Джузеппе, якщо вірити твоїй пісні, ти збираєшся купувати осла?
— Ви вгадали, прете!
— Ах, сину мій, адже на базарі багато ошуканців. Продадуть якусь напівживу худобу, що об кожен камінь спотикатиметься. Шкода мені тебе. Так і бути, поступлюся тобі найкращим другом, чудовим ослом.
Пеппе зрадів. Адже він не знав, що за осла прете.
Вони швидко домовилися. Священник вивів осла за ворота, а потім поспішно зайшов у дім і замкнувся на засув.
Осел тут же показав, якого безцінного помічника придбав Пеппе. Він пристосувався і в одну мить лягнув нового господаря по нозі та вкусив за вухо. Потім раптом помчав вперед, наче добрий скакун.
— Стій, стій! — закричав Пеппе і побіг навздогін.
Але лише Пеппе порівнявся з ослом, той став, наче вкопаний. Пеппе його і умовляв, і підганяв, і почав бити. Осел ні з місця. Потім ослу, мабуть, самому набридло стояти, і він знову поскакав вперед. Так вони й добралися додому. Двадцять кроків біжать, півгодини стоять.
Як же це Джузеппе Франчозі дав себе обдурити? А ось, каже ж прислів'я — щоб розкусити ошуканця, потрібно півтора ошуканця. А Пеппе ошуканцем ніколи не був. Однак залишитися дурнем йому теж не хотілося.
Наступної неділі Пеппе знову вирушив на базар. Тільки не купувати, а продавати. Вів він за собою на повіді маленьку конячку. Вона була чорна-пречорна і блищала, наче вичищений чобіт.
Проходячи повз дім священника, Пеппе знову заспівав пісню:
— Сірий ослик, чорна конячка.
Ось вам, прете, хитра загадка.
Якщо вгадаєте, то ж — моя біда,
А не вгадаєте, посміюся тоді.
Священник визирнув з вікна і побачив прегарненьку конячку.
— Куди ти ведеш її, сину мій?
— На базар, продавати.
— Коні вороної масті найжвавіші, — зауважив священник.
— Звісно, — відповів Пеппе, — худобу за шерстю пізнають, а на цій не знайдеш жодної світлої плямки.
— Я не проти, мабуть, купити твого коня, — сказав священник.
— Як хочете, прете. Тільки дивіться, щоб потім не ображатися. Тому, хто купує, ста очей мало, а тому, хто продає, і одного достатньо. Вже я-то добре знаю.
— Усе, що треба побачити, я вже побачив, — відповів священник, — а тепер хочу почути, скільки ти просиш за конячку.
Пеппе запросив ціну, за яку можна було купити чотири осли. Священник запропонував ціну, за яку можна було купити чверть осла. Почали торгуватися. Продавець поступався, покупець додавав. Не минуло й трьох годин, як вони зійшлися. Священник заплатив за вороного коня вдвічі більше, ніж Пеппе за осла.
Задоволений священник вирішив, що конячка стане ще гарнішою, якщо її викупати.
Він наказав слузі вести коня до річки, а сам пішов поруч, милуючись своєю покупкою.
Раптом коня брикнув задніми копитами і спробував вкусити священника.
— Е, — сказав слуга, — якби цей кінь не був таким чорним, я б подумав, що це наш сірий осел.
— Що ти, що ти, — прикрикнув на слугу священник, — просто конячці захотілося пожвавитися!
Тут вони підійшли до річки. Коня зайшов у воду по коліна і зупинився. Далі він ніяк не хотів йти. Поки слуга тягнув його за повід, а священник підштовхував ззаду, вся вода навколо стала чорною, як чорнило.
— Здається мені, — сказав слуга, — що це все-таки наш осел. Подивіться, прете, вода-то чорна, а ноги у нього сірі.
— Як це може бути, — заперечив священник, — адже я заплатив за нього стільки, скільки коштують два осли. Знаєш що, краще не будемо його купати.
Але варто було йому вимовити ці слова, як коня рвонувся вперед, і всі троє занурилися з головою у воду.
Потім вони випливли — священник, його слуга і сірий осел.
— Тільки подумайте! — заверещав прете. — Цей ошуканець Пеппе продав мені мого власного осла!
Але робити було нічого. Довелося мокрому священнику тягнути свого впертого осла додому.
З того часу в Сан-Марино склали приказку: обман повертається до дому ошуканця!
Інші казки
