Преццемоліна

Жила в одному селі бідна селянка з дочкою. А біля їхнього дому був город, у якому росли салат, помідори, петрушка, кріп. Але найбільше дочка бідної селянки любила поласувати петрушкою. Щоранку вона залазила в город, набирала повний передник петрушки, а потім за обідом з'їдала її всю.

А називається в наших краях петрушка – преццемоло; тому дівчину й прозвали в селі Преццемоліна-петрушечка. Преццемоліна не знала, не відала, що господинею городу була зла відьма. А відьма незабаром помітила, що хтось рве в її городі петрушку. Одного разу відьма сховалася в кущі й почала чекати.

Преццемоліна, як завжди, прийшла в город за петрушкою. Раптом відьма швидше блискавки вискочила з-за кущів і гачкуватими пальцями міцно схопила дівчину за лікоть.

– Ага, злодійко, попалась! Тепер я з тобою розплачуся за все одразу.

Даремно Преццемоліна, ледве жива від страху, просила в баби пробачення, обіцяла ніколи більше навіть близько до городу не підходити. Відьма притягла Преццемоліну до свого дому й кинула на голу лавку.

Стала Преццемоліна у відьми служницею. Але як би не мучила її відьма непосильною роботою, Преццемоліна з кожним роком ставала все кращою й кращою.

У відьми від заздрості й злоби зовсім пропав апетит.

Одного разу кличе відьма Преццемоліну й каже їй:

– Ось тобі кошик, іди до криниці й набери в нього води. Якщо не виконаєш мого наказу, я тебе вб’ю.

Пішла Преццемоліна до криниці, опустила кошик раз, другий, зрозуміла, що тільки даремно час гає: вся вода з дірявого кошика виливається.

Притулилася дівчина до криниці й гірко-гірко заплакала. Раптом чує, хтось тихо кличе її:

– Преццемоліно, Преццемоліно, чому ти плачеш?

Вона обернулася, бачить: стоїть перед нею гарний юнак і привітно посміхається.

– Хто ти й звідки знаєш моє ім’я?

– Я онук відьми, а звуть мене Бенсіабель. Бабуся хоче згубити тебе, але я врятую тебе, Преццемоліно. Поцілуй мене, і я наповню твій кошик.

– Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.

– Що ж, я все одно наповню твій кошик.

Повернулася Преццемоліна додому й принесла відьмі кошик води. Відьма від злості вся побіліла й каже дівчині:

– Зізнавайся, тобі допоміг Бенсіабель?

– Ні, – відповіла Преццемоліна.

– Ну, добре ж, подивимося, хто кого здолає.

Вранці кличе відьма Преццемоліну й каже їй:

– Візьми цей мішок із зерном. Я вийду на хвилин десять прогулятися, а коли повернуся, щоб був готовий хліб. Якщо не спекеш його, знай, я тебе вб’ю.

Відьма замкнула бідну Преццемоліну на ключ і пішла гуляти. Прийнялася Преццемоліна за роботу, але бачить – не встигнути їй за такий короткий час подробити мішок зерна й спекти хліб. Сіла Преццемоліна на мішок і заплакала в голос. Тут підійшов до Преццемоліни Бенсіабель і каже їй ласкаво:

– Не плач, Преццемоліно, я врятую тебе й цього разу, тільки поцілуй мене.

– Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.

Але Бенсіабель знову допоміг Преццемоліні. Коли відьма повернулася, хліб уже стояв на столі.

– Ти бачила Бенсіабеля? Це він спек хліб? – питає відьма у дівчини.

– Ні, – відповідає Преццемоліна.

– Ну, добре ж, подивимося, хто кого здолає.

Наступного дня кличе відьма Преццемоліну й каже їй:

– Сходи до моєї сестри, вона живе он за тим лісом. Візьми в неї мою скриньку й принеси мені.

Відьма ще раніше домовилася з сестрою, що як тільки Преццемоліна до неї прийде, та її вб’є.

Дівчина пустилася в дорогу, не знаючи, не відаючи, що на неї чекає вірна смерть.

Дорогою зустрічається їй Бенсіабель.

– Куди йдеш, Преццемоліно? – питає Бенсіабель.

– За скринькою до сестри моєї пані.

– Ах! Бідна Преццемоліно, твоя пані посилає тебе на смерть, а ти нічого й не підозрюєш. Поцілуй мене, і я тебе врятую.

– Ні, адже ти онук відьми.

– Все одно я врятую тебе, бо люблю тебе більше за життя. Ось тобі пляшечка з оливковою олією, шматок хліба, мотузка й мітла. Коли прийдеш до дому відьми, змаж цим маслом дверні петлі, а цей шматок хліба кинь сторожовому псу. Потім ти побачиш бідну жінку, яка дістає воду з криниці, прив’язавши до відра свої коси. Подаруй їй цю мотузку. На кухні ти побачиш іншу жінку, яка язиком чистить піч від золі. Подаруй їй цю мітлу. Скринька лежить на шафі, візьми її й одразу тікай з дому.

Послухаєш мене – залишишся живою.

Преццемоліна зробила все, як їй сказав Бенсіабель. Коли вона прийшла до дому відьми, то побачила на шафі скриньку, схопила її й з усіх сил кинулася геть. Сестра відьми помітила бігучу Преццемоліну, підскочила до вікна й закричала:

– Гей, ти, там, на кухні! Убий швидше цю злодійку!

– Ні, вона подарувала мені мітлу, а ви змушували мене чистити піч язиком.

– Гей, ти, там, біля криниці, кинь швидше у воду цю злодійку!

– Ні, вона подарувала мені мотузку, а ви змушували мене діставати воду косами.

– Собако, розірви її!

– Ні, вона дала мені хліба, а ви мене ні разу не погодували, і я вмирала з голоду.

– Двері, закрийтеся!

– Не стану! Ця дівчина змазала мої петлі, а без неї вони зовсім заіржавіли.

Так і врятувалася Преццемоліна.

Бігла Преццемоліна, бігла, дивиться: перед нею незнайоме село, а навколо – ні душі. Присіла вона на траву, щоб віддихнутися, відпочити. І тут її цікавість взяла: що ж усередині скриньки? Розкрила Преццемоліна скриньку, вилетіла звідти пісня й розчинилася в повітрі. Заплакала Преццемоліна.

У той же мить підбіг Бенсіабель, спіймав пісню й знову посадив у скриньку.

Тільки й цього разу не погодилася дівчина поцілувати Бенсіабеля.

Наступного дня прийшла Преццемоліна до своєї пані – старої відьми й принесла їй скриньку. Як побачила відьма Преццемоліну, живу й гарну, мало від досади не лопнула.

– Ти не зустрічала дорогою Бенсіабеля? – запитала вона.

– Ні, – відповіла Преццемоліна.

– Ну, добре ж, – каже відьма, – ми ще подивимося, хто кого здолає.

Слухай же. У курнику в мене три півні: червоний, чорний і білий. Цієї ночі, коли один із півнів заспіває, ти мені скажеш, який із них співав.

Якщо помилишся, я проковтну тебе, як шматок хліба.

А треба вам сказати, що кімната Бенсіабеля була поруч із кімнатою Преццемоліни, і Бенсіабель все чув.

Настала північ, і один із півнів заспівав своє ку-ка-ре-ку. Відьма одразу питає в Преццемоліни:

– Ну, який із півнів співав?

Преццемоліна, звичайно, не знає, що відповісти; задрижала вона від страху й тихо-тихо, так, щоб відьма не почула, каже:

– Бенсіабелю, Бенсіабелю, скажи мені, який із півнів співав?

– Поцілуй мене, і я скажу.

– Ні.

– І все-таки я тобі скажу: співав червоний півень.

Відьма, побачивши, що дівчина вагається з відповіддю, підійшла до неї й закричала:

– Відповідай, інакше я тебе вб’ю!

Преццемоліна відповідає:

– Червоний півень співав.

Відьма від злості тільки зубами заскреготала.

Трохи згодом знову заспівав півень.

– Ну, а тепер який півень співав? – питає відьма.

Знову допоміг Бенсіабель дівчині, і та відповіла:

– А тепер співав чорний півень.

Ще через годину знову заспівав півень, і відьма одразу до Преццемоліни з питанням:

– Ну, який півень зараз співав?

– Білий, – радісно відповіла Преццемоліна.

Зла відьма від досади так хлопнула дверима, що вони тріснули. Відьма кинулася шукати Бенсіабеля, щоб з ним за все розрахуватися.

Бенсіабель сховався за криницею. Побачила його відьма, хотіла схопити, але спіткнулася й упала в криницю. А Преццемоліна вийшла заміж за свого рятівника. І прожили вони в любові й щасті багато-багато років.

↑ Догори

Преццемоліна

Інші казки